65. Поняття про вакцини та сироватки та їх роль у профілактиці та лікуванні захворювань

• Вакцинами називають імунобіологічні препарати для створення активного специфічного імунітету. Застосовують їх головним чином для профілактики, але іноді використовують для лікування інфекційних хвороб.

• Діючою речовиною вакцини є специфічний антиген. В якості антигену використовують: живі або інактивовані мікроорганізми (бактерії, віруси); виділені з мікроорганізмів специфічні, так звані протективні антигени; антигенні речовини, що утворюють мікроорганізми (вторинні метаболіти), які відіграють роль у патогенезі захворювання (токсини); хімічні синтезовані антигени, аналогічні природним; антигени, отримані за допомогою методу генної інженерії.

• Враховуючи природу, фізичний стан у препараті та спосіб отримання антигену вакцини поділяють на живі та неживі, або інактивовані. Живі вакцини складають приблизно половину з усіх, що застосовують на практиці.

• З метою підвищення ефективності вакцин та зниження побічної дії за рахунок баластних речовин у теперішній час вирішується проблема конструювання штучних вакцин.

• Вакцинація лежить в основі створення штучного імунітету у людей. Вперше штучну активну імунізацію провів Дженнер, щеплюючи коров’ячу віспу дітям. Ця процедура була названа вакцинацією, а препарат – вакциною (від лат. vacca – корова).

• Сироватки імунні отримують із крові тварин, імунізованих яким-небудь антигеном мікробного та немікробного походження, і містять відповідні специфічні антитіла.

• Попередження розвитку інфекцій шляхом введення в організм готових антитіл до початку захворювання отримало назву сероімунопрофілактики. У разі сероімунотерапії антитіла вводять під час хвороби для нейтралізації патогенної дії мікробних токсинів.

• За напрямком дії всі сироваткові препарати поділяють на антитоксичні та антимікробні.

• Гетерологічні сироваткові препарати отримують від тварин після тривалої гіперімунізації відповідними анатоксинами або мікроорганізмами. Вони містять антитіла в дуже високій концентрації, однак, так як вони тваринного походження - чужорідні, то можуть сприяти алергізації людей.

• Гомологічні, тобто отримані від людини, сироваткові препарати в цьому відношенні значно безпечніші.

• У разі одноразового парентерального введення великих доз сироваткових та інших білкових препаратів може виникнути патологічна реакція, яку називають сироваткова хвороба. Реакція виникає, як правило, на 10-15 добу після введення препарату. Механізм сироваткової хвороби пов’язаний з утворенням антитіл проти введення чужорідного білка (антигену) та пошкоджуючою дією на клітини комплексів антиген-антитіло.

66. Будова та робота серця людини

• Серце ссавців, у тому числі і людини, розташовано в лівій половині грудної клітки. Це порожнистий чотирьохкамерний м’язовий орган, який складається з двох передсердь та двох шлуночків, причому ліва порожнина серця не з’єднується з правою. Передсердя та шлуночки з’єднуються між собою отворами, оснащеними стулковими (або атріовентрикулярними) клапанами. У лівому шлуночку двостулковий клапан (мітральний), у правому – тристулковий. На межі між лівим шлуночком та аортою, між правим шлуночком та легеневою артерією розташовані напівмісяцеві клапани, які закривають отвір аорти в лівому шлуночку та отвір легеневої артерії в правому шлуночку. Напівмісяцевих клапанів по три і вони вільно пропускають кров із шлуночків у судини і перешкоджають зворотньому рухові крові в серце. Стінка серця складається з трьох шарів: внутрішнього – ендокарду, середнього – міокарду та зовнішнього – епікарду. Саме серце розташовано в навколосерцевій сумці – перикарді. Між епікардом та перикардом мається порожнина перикарду, яка містить невелику кількість серозної рідини. Самий потужний шар – міокард – складається зі смугастої м’язової тканини, з особливим ритмом скорочення (скорочується довільно).

• У праве передсердя впадають верхня та нижня порожнисті вени й загальна венозна судина самого серця – вінцева пазуха серця. У ліве передсердя відкриваються чотири легеневі вени, з правого шлуночка виходить легеневий стовбур, а з лівого шлуночка – сама велика судина – аорта, яка несе артеріальну кров для всього організму.

• Клапани між передсердями та шлуночками відкриваються в сторону шлуночків і перешкоджають зворотньому руху крові.

• При деяких хворобах серця будова клапанів змінюється, що викликає порушення роботи серця (вади серця).

• Робота серця складається з ритмічних скорочень та розслаблень. Скорочення називається систолою, розслаблення – діастолою. Розрізняють три фази систоли: систолу передсердь, систолу шлуночків, та загальну діастолу. При скороченні передсердь кров переходить у шлуночки, після наповнення яких закриваються стулкові клапани, починається скорочення шлуночків і кров виходить з серця.

• Скорочення передсердь триває 0,1 с, потім вони переходять у стадію розслаблення, скорочення шлуночків триває 0,3 с, після чого вони розслаблюються. Загальна фаза розслаблення триває 0,4 с.

• Таким чином, один цикл роботи серця займає біля 0,8 с, що відповідає 75 скороченням серця за хвилину.

• У спокої кількість серцевих скорочень коливається в межах від 60 до 80 за хвилину.

• Передсердя бувають розслаблені протягом 0,7 с, і за 0,1 с вони наповнюються кров’ю.

• У разі захворювань, що супроводжуються підвищенням температури тіла, серцебиття прискорюється (тахікардія). При деяких захворюваннях серце починає скорочуватися рідше (брадикардія). Іноді спостерігається порушення правильного чергування серцевих скорочень (аритмія). У новонароджених частота серцевих скорочень висока – біля 140 за хвилину, у старих людей вона також висока (90-95 скорочень за хвилину).

• За одне скорочення викидається 65 мл крові.

• Під час роботи серця виникають звуки, що називаються тонами серця. Розрізняють два тони: перший (систолічний) – низький та тривалий – виникає на початку систоли шлуночків при зімкненні стулкових клапанів, другий (діастолічний) – короткий та високий – виникає при зімкненні напівмісяцевих клапанів. При деяких захворюваннях серця характер тонів змінюється. При вадах серця, тобто при зміні нормальної будови серцевих клапанів (зморщування, руйнування та ін.), а також при звуженні отворів, які вони прикривають, тони серця змінюють свою частоту, до них домішуються незвичайні звуки – шуми.

• Під час систоли шлуночків серце зменшується в об’ємі, його верхівка напружується та вдаряється в грудну клітку в п’ятому міжреберному проміжку зліва. Таке явище називається серцевим поштовхом.