2. Види планування

По характеру планування підрозділяють на директивне й індикативне.

Директивне планування передбачає, щоб державні плани мали силу закону, всі рівні керівництва несли відповідальність за виконання планових завдань. Перегляд і корегування їх можливі у виняткових випадках (наприклад, при стихійних лихах). При директивному плануванні центральні планові й галузеві органи управління в адресному порядку доводять контрольні цифри за деталізованими показниками до підвідомчих їм організацій і об'єднань. Це планування було властиве командно-адміністративній системі, що передбачала диктат міністерств і відомств по галузевій вертикалі, найсуворішу регламентацію умов господарювання. Замість командно-адміністративної системи повинне діяти державне регулювання, що являє собою процес свідомого втручання в дії економічних суб'єктів і містить у собі широкий спектр видів регулювання.

На противагу директивному плануванню існує індикативне. Його також називають непрямим, напрямним, економічним.

Індикативне планування — це система, що опирається на виявлення бажаних цілей, а не на накази для їхнього досягнення. Це планування має у своїй основі прогноз майбутнього розвитку, а не його трансформацію. Індикативне планування передбачає непрямий вплив на підприємство через систему регуляторів. Виділяють два види регуляторів: економічні й адміністративні.

До економічних регуляторів відносяться:

• цінова політика;

• податкова політика;

• кредитна політика;

• інвестиційна політика.

До адміністративних регуляторів відносяться:

• ліцензування експорту;

• розробка стандартів;

• ліцензування видів діяльності;

• визначення й підтримка мінімальних параметрів життя — мінімальної зарплати, допомога з безробіття;

• контроль над фінансовими операціями підприємств;

• визначення суб'єктів господарювання різних форм власності виробничих завдань.

По тривалості тимчасового інтервалу — на довгострокове, середньострокове, короткострокове.

Довгострокове планування в основному характерно для великих підприємств і насиченого ринку. Довгострокові плани визначають загальну стратегію підприємства. Вони розробляються керівництвом і містять головні стратегічні цілі на перспективу, строком від трьох до п'яти років і більше.

Виділяють наступні етапи довгострокового планування:

• формування передумов. Тут збирається інформація про галузь, конкурентів, зовнішні середовища, проводяться аналіз і оцінка результатів діяльності підприємства, виявляються її сильні й слабкі сторони;

• постановка проблем, формулювання цілей. Прогнозу­ються найважливіші результати за умови збереження діючої політики. Вони порівнюються з рівнем цілей, виявляються резерви, розробляються методи, що дозволяють використати ці резерви;

• розробка нових стратегій «продукт — ринок», їх ціль — усунення розриву між прогнозними значеннями показників­ й тими, на які претендує підприємство. На цьому етапі аналізується розвиток нових послуг, створюються дочірні підприємства, проводиться диверсифікація діяльності. При цьому вивчаються варіанти збільшення обсягу послуг, максимізації прибутку, зниження витрат.

Довгострокові плани містять у собі середньострокові й короткострокові плани.

Середньострокове планування розраховане на строк від двох до трьох років. У рамках середньострокового плану конкретизуються прогнозовані на перспективу показники. Виявляються розбіжності із прогнозами. Середньостроковий план припускає деталізацію розділів і показників (план експлуатаційної діяльності готельного господарства; план по праці; план маркетингу; фінансовий план постачання матеріальними ресурсами; план доходів і прибутку й т.п.).

Короткострокове планування охоплює період до одного року. Короткострокові плани реалізуються через складання каленларних програм при контролі за їхнім виконанням.

По цілям досягнення можливо виділити такі види планів: стратегічні, тактичні, оперативні.