Тема 10. Вплив, влада, лідерство

1. Основи керівництва і лідерства. Форми влади. Загальна характеристика стилів керівництва

2. Теорії лідерства

Питання 1. Основи керівництва і лідерства. Форми влади. Загальна характеристика стилів керівництва

Наявність права і реальної можливості впливати на діяльність підлеглих є необхідною передумовою управління.

Вплив –

Процес впливу на підлеглих, який є засобом змусити їх працювати на досягнення єдиної мети, називається процесом керівництва.

Існують різні способи реалізації такого права: як на формальних засадах, так і на неформальних; від жорсткого автократичного до найменшого (ліберального) втручання в діяльність підлеглих.

Лідер –

Особистий авторитет як правило пов΄язаний з наявністю у лідера таких рис як:

Керівник –

Справжніх керівників відрізняє наявність специфічної властивості – здатність підібрати для кожної конкретної ситуації найкращий механізм впливу на підлеглих, здатність до ефективного лідерства.

Влада – це мождивість реально вплинути на поведінку інших людей, право наказувати, вимагати виконання прийнятих рішень, розподіляти ресурси, діяти як організатор, керівник і контролер одночасно.

Влада може набувати різноманітних форм (таблиця 10.1, 10.2).

Таблиця 10.1

Характеристика форм влади за інструментами впливу

Форма влади	Зміст	Недоліки
Влада, заснована на примусі, загрозі покарання	Підлеглий вірить, що керівник має можливість покарати таким чином, що це перешкодить йому задовольнити свої потреби
Влада, заснована на винагородах	Підлеглий вірить, що керівник має можливість задовольнити потреби робітника
Експертна влада	Підлеглий вірить, що керівник має специфічні знання, використання яких дозволить задовольнити потреби робітників
Референтна (еталонна) влада	Грунтується на власних харизматичних (магнетичних) якостях лідера, які прагнуть копіювати його підлеглі. (авторитарні нахили, енергійність, незалежність, впевнена манера триматися, сприйняття похвали в свою адресу, ораторські здібності)
Легітимна (законна) влада	Випливає зі статусу керівника. Підлеглий вважає природнім підкорятися його наказам і вказівкам
Влада, заснована на участі	Грунтується на залученні підлеглих до участі у прийнятті рішень, делегуванні їм частини повноважень
Інформаційна влада	Грунтується на обмежені доступу підлеглих до різноманітної інформації

Таблиця 10.2

Класифікація влади за типами її носіїв

Тип влади	Характеристика
бюрократія	Влада уповноважених над неуповноваженими
наукократія	Влада того, хто володіє певними знаннями
плутократія	Влада заможних над незаможними
партократія	Влада організованих над неорганізваними
райтократія	Влада тих, хто пише над тими, хто читає
технократія	Влада. тих, хто вміє над тими, хто не вміє
демократія	Влада більшості над меншістю
автократія	Влада сильних над слабкими

Вперше термін «стиль керівництва» та їх класифікацію ввів німецький дослідник К.Левін (30 рр. ХХ ст.)

Стиль керівництва – це сукупність принципів і методів управління, що найчастіше застосовуються керівником, його манера поведінки стосовно підлеглих, які виявляються у способах виконання керівником своїх функцій.

Стиль керівництва формується під впливом як об΄єктивних, так і суб΄єктивних факторів і умов управління, індивідуально-психологічних особливостей керівника.

Усю різноманітність індивідуальних особливостей керівника можна звести до трех основних типів (табл. 10.3).

Таблиця 10.3

Характеристика стилів керівництва

Формальні ознаки	Змістовна характеристика
Автократичний стиль
ділові, короткі розпорядження; використання заборон та погроз; чітка мова; догматичність; несприйняття емоцій; невизнання критики власних помилок; керівник не прислуховується до думки інших; свідоме обмеження контактів з підлеглими	одноосібне прийняття рішень; надмірна централізація влади; керівник втручається в роботу підлеглих; жорстко контролюються дії підлеглих; до підлеглих доводяться тілки короткострокові завдання
Демократичний стиль
інструкції у формі пропозицій та рекомендацій; товаристський тон спілкування; висловлювання поваги до підлеглих; формальні й неформальні контакти з підлеглими; використання різних форм заохочення підлеглих	рішення приймаються колективно; за реалізацію цілей організації відповідає весь колектив; керівник створює умови для виконання роботи; справедлива оцінка зусиль підлеглих; пістійне інформування підлеглих стосовно справ і перспектив розвитку організації
Ліберальний стиль
безініціативність керівника; конвенціальний тон спілкування; ввічливість і добродушність у спілкуванні; намагання допомогти у розв’язанні проблем; готовність вислуховувати критику і міркування; свідоме обмеження контактів з підлеглими	очікування вказівок і розпоряджень від вищого керівництва; нездатність реалізувати більшість думок і міркувань підлеглих; керівник тільки іноді втручається в дії підлеглих; керівник не дає вказівок і розпоряджень; керівник в основному є посередником у взаємовідносинах з іншими колективами.

Питання 2. Теорії лідерства

В основу теорії лідерських якостей покладено ідею, що кращі з керівників мають певну сукупність загальних для них особистих якостей. Отже, основними завданнями підходу з позіції особистих якостей є:

1) визначення сукупності особистих якостей, які забезпечують успіх в управлінні;

2) визначення способів виховання таких особистих якостей.

В межах цього підходу були проведені чисельні дослідження різних якостей, що демонстрували успішні керівники: рівень інтелекту, рівень спеціальних знань, здоровий глузд, відповідальність, ініціативність, впевненість у собі тощо.

Проте результати досліджень засвідчили, що:

На закладі цього дійшли висновку, що людина не стає успішним керівником лише завдяки тому, що має певну сукупність особистих якостей. Але серед найбільш впливових якостей серед великої кількості успішних менеджерів були виявлені певні характеристики (табл. 10.4).

Таблиця 10.4

Шкала найсуттєвіших характеристик, які впливають на успішність керівництва Гізеллі

№	Характеристика	Ступінь важливості
1	Авторитарні нахили	100
2	Професійні досягнення	78
3	Рівень освіти	64
4	Самореалізація	63
5	Самовпевненість	62
6	Рішучість	61
7	Відсутність потреб у захисті	54
8	Походження із робітничого середовища	47
9	Ініціативність	34
10	Відсутність фінансової залежності	20
11	Бажання мати владу	12
12	Зрілість	5
13	Фізичні дані	0

100 – дуже важлива характеристика

0 – немає ніякого впливу на успішність керівництва

Згідно з поведінковим підходом до керівництва

В основу такого підходу покладено теорії „Х”, „Y” Дугласа Мак Грегора, який виділив дві системи уявлень щодо мотивів виробничої поведінки людей.

За теорією „Х”

Якщо керівник поділяє такий погляд на поведінку підлеглих, то він буде використовувати автократичне управління. Автократ має достатньо влади, аби нав’язати свою волю виконавцям і, у разі необхідності, без вагань вдається до цього.

За теорією „Y” менеджер бачить своїх підлеглих

Тому керівник, який поділяє такі погляди в своїй діяльності буде використовувати демократичний стиль управління.

Результати теоретичних досліджень Мак Грегора знайшли відображення і отримали розвиток у багатьох теоріях і моделях.

Континуум стилів управління Р.Лайкерта. Р.Лайкерт дотримувався думки, що стиль управління може бути орієнтований або на роботу, або на робітника.

Керівники, що зосереджені на роботі (орієнтовані на задачу) піклуються (дбають) перш за все про виконання завдання, про систему винагородження за виконання роботи, про підвищення продуктивності праці.

Керівники, що зосереджені на людині (орієнтовані на робітника) прагнуть підвищити продуктивність праці перш за все шляхом удосконалення людських відносин (участь підлеглих у прийнятті рішень, допомога у вирішенні проблем тощо). Р.Лайкерт запропонував 4 базових системи стилів управління (табл.10.5):

1. експлуататорсько-авторитарна;

2. прихильно-авторитарна;

3. консультативно-демократична;

4. партисипативно-демократична.

На думку Р.Лайкерта четверта система є найдієвішою.

Розвиваючи цю концепцію Р.Блейк та Дж.Моутон побудували так звану «Решітку управління», яка містить 5 основних стилів управління. Вертикальна ось схеми ранжує турботу менеджера про людину за шкалою від одного до дев’яти, а горизонтальна – турботу менеджера про роботу за такою самою шкалою. Стиль управління визначається за обома наведеними критеріями одночасно. Блейк та Моутон визначають чотири граничних та одну середню позиції як показано на рис.10.5

Таблиця 10.5

Система керівників за Р. Лайкертом

Система 1	Система 2	Система 3	Система 4
“Експлуатаційно- авторитарна”	“Доброзичливо-авторитарна”	“Консультативно-демократична”	“Партисипативно-демократична”
Керівники автокра- тичні, не довіря ють підлеглим, мотивують праців-ників загрозою по-карання, застосову-ють заохочення, інформацію допус-кають тільки зверху вниз,обмежують прийняття рішень тільки вищою лан-кою	Керівники поблаж-ливо впевнені в собі і вірять у підлеглих, мотивують їх заохо ченнями та в якійсь мірі страхом і покаранням, до-пускають деяку інформацію знизу, отримують ідеї від підлеглих, дозво- ляють приймати рішення з деяких питань, але під суворим контролем	Керівники довіряють підлеглим, але не повністю, прагнуть конструктивно використати їх ідеї і пропозиції, вико-ристовують для мотивації заохо-чення з рідким покаранням, організовують потік інформації в обох напрямках, консультуються з підлеглими	Керівники виявля ють повну довіру до підлеглих з усіх питань, завжди вислуховують їх думки та конструк тивно їх використо вують, заохочують підлеглих, залуча ють їх до постанов ки цілей і оцінки роботи по їх досягненню, органі зовують широкий обмін інформацією, діють як рівні у складі груп

В

и

с

о

к

и

й



н

и

з

ь

к

и

й

9 Сту пінь вра ху ван ня інте ре сів пра ців ни ків	1.9. Демократ								9.9. Організатор (колективне управління)
8
7
6
5				5.5. Маніпулятор (командне керівництво)
4
3
2
1	1.1.Песиміст (ліберал)”								9.1. Діктатор (режим підпоряд кування керівнику)
1	1	2	3		4		5		6	7	8	9
н и з ь к и й в и с о к и й

Ступінь врахування інтересів виробництва

Рис.10.1. Решітка управління Р.Блейка та Дж.Моутон

Дев’ятибалова шкала у теорії Блейка та Моутон пов’язана з розумінням, що існує декілька проміжних варіантів стилів управління.

Метою сучасних ситуаційних теорій керівництва є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керівництва, які щонайкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керівництва має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин. Різні дослідники виділяли різні фактори, стан яких впливає на вибір найбільш ефективного стилю керівництва в кожній конкретній ситуації.

Ситуаційна модель керівництва Ф.Фідлера. В моделі Ф.Фідлера виділені три фактори:

При цьому Ф.Фідлер вважав, що стиль кожного конкретного керівника залишається в цілому постійним (стабільним) і він не здатний пристосувати його до умов конкретної ситуації. Тому ідея моделі Ф.Фідлера полягає у тому, щоб призначати конкретного менеджера керувати таким підрозділом, ситуація у якому щонайбільше відповідає стабільному стилю управління даного менеджера. Такий підхід і забезпечує баланс між вимогами ситуації та особистими якостями керівника. Далі у моделі Ф.Фідлера передбачається, що:

• відносини між керівниками і підлеглими можуть бути як хорошими, так і поганими;

• завдання може бути структурованим і не структурованим;

• посадові повноваження керівника можуть бути сильними чи слабкими.

Різні поєднання (комбінації) цих факторів дають 8 можливих (потенційних) ситуації. Залежно від рейтингу ситуації змінюється і стиль ефективного керівництва (рис.10.2.).

Ситуації Ситуаційні фактори	1	2	3	4	5	6	7	8
Взаємовідносини між керівником і підлеглими	хороші	хороші	хороші	хороші	погані	погані	погані	погані
Структурованість завдань	висока	висока	низька	низька	висока	висока	низька	низька
Посадові повноваження керівника	сильні	слабкі	сильні	слабкі	сильні	слабкі	сильні	слабкі
Ефективний стиль

Рис. 18.2. Ситуаційна модель керівництва Ф. Фідлера

Теорія “життєвого циклу” П. Херсі і К. Бланшара. В основу теорії “життєвого циклу” покладено гіпотезу, що ефективність стиля керівництва залежить від ступеня “зрілості” виконавців (підлеглих). В рамках цієї теорії під “зрілістю” розуміється:

При цьому “зрілість” не є постійною (незмінною) рисою (властивістю) конкретної особи або групи виконавців, це скоріше характеристика конкретної ситуації. Це означає, що в залежності від завдання, яке виконується, люди виявляють різний ступінь “зрілості”. Відповідно і керівник має змінювати свою поведінку залежно від ступеня зрілості підлеглих.

Модель “життєвого циклу” П.Херсі та К.Бланшара схематично представлена на рис.10.3.

високий

Ступінь орієнтації на людські відносини

низький

низький Ступінь високий

орієнтації на

завдання

“ Зрілість” виконавця

М4

М3

М2

М1

висока середня низька

Рис.10.3. Ситуаційна модель керівництва П.Херсі та К.Бланшара

У моделі виділені 4 стилі керівництва залежно від ступеня “зрілості” виконавців:

М1

М2 –

М3 –

М4 –

Контрольні запитання

1. Яку мету перслідують лідер і керівник в організації? Чим вони відрізняються?

2. Які типи влади використовуються з метою впливу на підлеглих? Які переваги та недоліки вони мають?

3. Як класифікуються типи влади за ознакою їх носія?

4. Що таке стиль керівництва? Дайте характеристику основних стилів керівництва.

5. Які особисті характеристики керівника визначають його здатність до ефективного управління?

6. Яким чином можна визначити майбутню поведінку керівника за теорією Х та Y Дугласа МакГрегора?

7. Дайте характеристику особливостям стилів керівництва за Р. Лайкертом.

8. Які стилі керівництва виділяються в «Решітці управління» Р. Блека і Д. Моутона?

9. За допомогою яких факторів описується управлінська ситуація для визначення стилю керівництва в моделі Ф.Фідлера? Які стилі керівництва рекомендуються в різних ситуаціях?

10. Опишіть основніу ідею визначення стилю керівництва в моделі П.Херсі та К.Бланшара.