12. Слово. Значення слова. Тлумачні словники.

Всі слова мови становлять її словниковий склад, або лексику. Слово має лексичне значення. Це його зміст, його смисл. Лексичне значення зв’язане з об’єктивною дійсністю.

Лексичне значення слова пояснюється у тлумачних словниках. У тлумачному словнику української мови в 11 томах біля 135 тисяч слів.

Граматичне значення – це додаткове, абстрагуючи значення слова, пов’язане з його здатністю вступати в різні відношення з іншими словами та законами граматики. Граматичне значення – це значення відмінка, відміни, числа, дієвідміни, особи і т. д.

Кожне слово, що вживається у мові, може мати одне або кілька лексичних значень.

Слово, що має одне лексичне значення, називається однозначним. Однозначні слова – це, як правило, терміни, власні назви, назви конкретних предметів : автомобіль, будинок, префікс, суфікс, Львів, піджак, гітара, моряк…

Слово, що має кілька значень, називається багатозначним. В українській мові більшість слів багатозначні.

Так, слово «голова» у різних реченнях має різні значення: Голова не для того, щоб шапку носить.

Одна голова добре, а дві краще. З темної зелені виступали важкі голови соняшників. Де кращий голова, там краще життя. Голова колони завернула за ріг. Голова сім’ї сидів задумавшись.

Наша мова знає кілька видів перенесень значення слова.

1. Метафора – це перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю якихось ознак, форм, якостей, властивостей, функцій. Приклади метафори: золоті руки, мідний голос, сонце сміється, серце плаче.

2. Метонімія – це перенесення на базі суміжності. Приклади метонімії: клас мовчить, аудиторія співала, з’їв тарілку, випив дві склянки, завоювали золото і срібло, Одеса спала.

3. Синекдоха – це перенесення назви часткового на загальне і назви загального на часткове. Приклади синекдохи: Моєї ноги тут не буде. По алеї довго ходив зелений капелюх. На вулицю висипали сіряки, свитки, кожухи, чоботи, хустки. Україна має своїх Прометеїв, Геркулесів, Дон – Кіхотів, Фаустів.

Без переносного значення немає художнього твору.

Від багатозначних слів відрізняють омоніми.

13. Ономастика. Значення українських імен і прізвищ.

Ономастика – розділ мовознавства, що вивчає власні назви. У дохристиянські часи дітей називали Левом, Вовком (батьки вважали, що діти будуть сильні і витривалі); Поганкою, Бараном, Павуком (такі незугарні, навіть відразливі наймення нібито затуляли дитину від погляду злих духів). З нетерпінням очікуваного сина називали Жданом, малюків з лагідною вдачею – Любимами, Добринями, Милютами, Веселиками; примхливих, неспокійних та неслухняних називали Брикунами, Криками, Досадами, Шумилами. На вибір імені впливали колір очей та волосся (Білаш, Рижій, Чорненька). Новонародженого називали за місцем, часом чи певними обставинами, родом занять батьків, за порядком народження (Субота, П’ятниця, Селюк, Губар,Третяк). З давніх часів до нас дійшли слов’янські імена (Володимир, Світлана, Людмила, Владислав, Богдан).Є імена латинського походження (Віктор, Валентин, Костянтин, Максим, Павло, Роман, Сергій).Ряд імен прийшло з давньоєврейської мови (Іван, Михайло, Захар, Яким, Яків, Хома, Ганна, Єлизавета, Марія).Більшість поширених в Україні імен походять з грецької мови (Олександр, Олексій, Анатолій, Василь, Георгій, Євген, Федір, Макар, Петро, Степан, Андрій, Остап, Тарас, Леонід, Варвара, Зоя, Ірина, Раїса, Софія, Галина, Катерина, Лідія). Після Жовтневого перевороту прийшли нові імена – Владлен, Нінель, Вілен, навіть Ідея, Революція, Епоха, Казбек, Трактор, Кінармія. У свій час модними були імена Рудольф, Артур, Роберт, Альфред, Жанна, Жозефіна.

Українські прізвища виникли не так давно – в Київській Русі, а вже у ХУІІ ст. (1632) київський митрополит Петро Могила доручив священикам вести перелік народжень, одружень, смертей. Процес становлення прізвищ відносять умовно на кін. ХУІІІ ст. У 1966р. вийшла книга Ю. Редька «Сучасні українські прізвища», що являє собою першу спробу загального огляду всіх типів сучасних українських прізвищ, проаналізовано 25 тис. прізвищ, подана велика інформація про них. Перший в Україні словник прізвищ уклав В. Горпинич.

Чотири основних групи українських прізвищ:

• утворені від особових власних імен;

• за походженням або за місцем проживання;

• за соціальною приналежністю або за постійним заняттям;

• від індивідуальної ознаки їх першого носія.

Саморозкриваються прізвища Бандура, Сопілка, Скрипка, Музика і похідні від них: Кобзар, Цимбаліст, Скрипченко, Судець, а також Добриня, Білан, Степанишин, Орел, Радчук, Бондаренко, Присяжнюк, Білоус, Вітер, Чернюк, Максимчук, Мірошниченко, Коноваленко, Хорунжий, Козачук, Литвинчук, Поліщук, Сіроштан.