5. Мова і держава. Мова і школа. Мовні обов’язки громадян.

Питання мови — це не лише питання культури. Це питання ідеології. Цим питанням повинна перейматися насамперед держава, адже питання стабільності, розвитку мови – це питання державного суверенітету, авторитету держави на міжнародній арені. Провідна роль у мовному вихованнi народу. належить школi. Усі шкільні предмети, крім іноземних мов, повинні викладатися українською мовою . Єдиний мовний режим — обов’язковий є для всіх учителiв та учнiв. Кожен учитель має зразково володіти літературною мовою, цього і вимагати від учнів. Уся документація школи повинна вестися українською мовою.

Мовні обов’язки громадян:

1. Мова - запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє.

2 Розмовляй рідною мовою скрізь . Не поступайся своїми мовними правилами заради вигоди, привілеїв, лукавої похвали.

3 У сім’ї створюй культ рідної мови, прищеплюй дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу, як до матері.

4. Допомагай кожному, хто хоче вивчити українську мову.

5 Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. Вчи рідну мову все своє життя.

б.Передплачуй україномовну пресу, слідкуй за україномовними радіо- і телепередачами.

7. Не будь байдужим до найменших виявів обмежень чи зневаги української мови.

6. Видатні українські мовознавці і борці за українську мову.

Найвизначнішими українськими мовознавцями були Памва Беринда і Мелетій Смотрицький, Олександр Потебня і Павло Житецький, Михайло Максимович і Агатангел Кримський, Іван Огієнко, Кость Михальчук, Леонід Булаховський, Олександр Білецький, Борис Антоненко-Давидович, Олена Курило, Юрій Шевельов (Шерех), Михайло Жовтобрюх.

Борис Грінченко (1863-1910) – письменник, мовознавець, педагог, публіцист, фольклорист, етнограф, перекладач, видавець, бібліограф, громадсько-політичний діяч. Був головою товариства «Просвіта» у Києві. Знавець і пропагандист української мови. Вагома роль Грінченка у розбудові художнього, публіцистичного, наукового, епістолярного стилів української мови. І.Франко відвів Б.Грінченкові перше місце в ряду справжніх борців за українське слово. Виступав проти русифікації, за створення умов для розвитку української мови, функціонування її в установах, школах, створив два підручники – буквар і читанку, обстоював українську школу. У Чернігові випустив 45, а в Києві – 36 книг українською мовою. Творець правопису– грінчевичівки. Брав участь у трьох мовних дискусіях – у 1891-1892, 1903, 1906-1913 рр. Упорядкував 4-х-томний тлумачний словник української мови (68 тис. слів) у 1909-1910 рр.

Іван Огієнко (1882-1972) – український мовознавець, історик церкви, державний, церковний, культурно-освітній діяч, наш земляк. У колі наукових інтересів Огієнка-мовознавця – проблеми кириличної палеографії, історії старослов’янської та української мов, питання українського правопису. Його глибоко переконлива й емоційна «Наука про рідномовні обов’язки» на багато літ стала своєрідним катехізисом передусім для вчителів, працівників пера, духовенства, учнівства, широкого громадянства. Так, І. Огієнко неодноразово говорив: «Поки жива мова – житиме й народ, не стане мови – не стане й народу», «Без добре виробленої рідної мови нема всенародної свідомості, без такої свідомості нема нації, а без свідомої нації – нема державності», «Для одного народу – одна літературна мова, один правопис». Ще в дореволюційний час, ризикуючи професорською кар’єрою, він першим серед викладачів зрусифікованого Київського університету перейшов на викладання українською мовою. За короткий період діяльності УНР він написав і видав близько тридцяти підручників, посібників, словників, таблиць для вивчення всіма верствами населення української мови. Будучи міністром освіти уряду УНР, він завершив роботу щодо унормування українського правопису і прийняття Закону про державну українську мову в УНР. У Кам’янці-Подільському, незважаючи на безліч турбот, адже був ректором і міністром, він переніс мову Т.Шевченка з коментарями і прикладами на 200 тисяч карток. У зв’язку з еміграцією картки були втрачені, тоді І. Огієнко заново візьметься їх складати і через багато літ видасть все-таки омріяний словник Шевченкової мови. І. Огієнко написав 10 томів «Історії церковнослов’янської мови», кожен том якої має від 300 до 600 сторінок. Більш ніж 20 років перекладав І.Огієнко українською мовою зі староєврейської Біблію. І. Огієнко обстоював українську мову в українській церкві, вважав, що мова є душею церкви, без мови українці втратять свою віру.

З-поміж сьогоднішніх мовознавців назвемо Івана Ющука, Любов Мацько, Василя Німчука, Віталія Русанівського, Олександра Пономарева, Олександру Сербенську, Ірину Фаріон, Наталію Непийводу. Підручники з української мови сьогодні пишуть Іван Ющук, Ніна Тоцька, Любов Мацько, Леонід Скуратівський, Галина Шелехова, Марія Пентилюк, Ганна Козачук, Ольга Олійник.