44. Вставні частини і звертання.

Вставні частини (слова, словосполучення, речення) виражають ставлення мовця до висловлюваної думки, характер повідомлення, джерело походження (На жаль, чудес на світі не буває. Того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ. Отже, ми все-таки йдемо додому. У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення. Справді, він ніколи не скаржився).

Групи вставних частин за значенням:

• На позначення впевненості-невпевненості щодо повідомлення (ніде правди діти, слово честі, безперечно, безумовно, справді, зрозуміло, без сумніву, природно, правда, звичайно, мабуть, може, можливо, певно, либонь, очевидно, напевно, звісно, сказати по правді).

• Джерело думки (кажуть, мовляв, чую, бачу, гадаю, по-моєму, за словами, на думку, як кажуть, на мій погляд, за вченням, пам’ятаю).

• На позначення емоційної оцінки мовця до висловлюваного (ясна річ, чого доброго, на щастя, на жаль, на радість, на біду, як на зло, шкода, на диво, на сором, хвалити долю).

• Звертання мовця до співбесідника з метою привернути увагу (уявіть собі, зверніть увагу, прошу вас, чуєте, повірте, бачите, знаєте, погодьтесь, дозвольте, даруйте на слові, пробачте).

• Порядок, послідовність думок, висновок, результат (по-перше, до речі, нарешті, отже, взагалі, словом, значить, виходить, навпаки, між іншим, крім того, таким чином).

В усному мовленні вставні частини виділяються паузами, пришвидшеним темпом, а на письмі – комами.

Завжди вставними є мабуть, либонь, отже, щоправда.

Всі інші із названих вставних частин можуть виступати також як члени речення.

Вставлені частини містять у собі додаткове повідомлення, зауваження, уточнення, пояснення до змісту основного речення чи окремих його членів (А Ярема – страшно глянуть! – по три, по чотири так і кладе. Іде Катерина у личаках – лихо тяжке! – і в одній свитині).

Вставлені частини в усному мовленні виділяються пришвидшеним темпом, великою паузою після них, а на письмі – тире чи дужками (тире ставимо, коли вставлена частина передає емоції).

Звертання – це слово чи кілька слів, що називають особу чи предмет, до яких звертається мовець. Звертання виражається іменником у кличному чи називному відмінках, а також субстантивованими прикметником, дієприкметником, числівником (Травонько, травонько, зеленись, золотому сонечку поклонись. Роси, роси, дощику, ярину, рости, рости, житечко, на лану! На криликах, вітрику, полети, колосочки золотом обмети!)

Звертання бувають непоширені і поширені. Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. На письмі звертання виділяється комами або знаком оклику.

44. Відокремлені означення, прикладки.

Відокремлені означення.

Умови відокремлення:

1. Всі означення, незалежно від місця в реченні, що залежать від особового займенника (Її, незміряно багату, дзвінку, і ніжну, і завзяту, як день сьогоднішній, чудову, люблю, люблю вкраїнську мову).

2. Означення, виражене дієприкметниковим, прикметниковим зворотом, який стоїть після означуваного слова (В очах, ще мокрих від сліз, малюється усміх. Хвала тому, хто людям у приполі несе слова, подібні хлібу й солі, і співи, гідні слави сіяча). Звороти, що стоять перед означуваного слова і не мають обставинного значення, не відокремлюються (Вишитими червоним і чорним рушниками ми вітаємо гостей. Заглиблений у конспект, Богдан непорушно сидів в аудиторії).

3. Два непоширених означення, що стоять після означуваного слова, якщо перед означуваним словом уже є хоча б одне означення (Берести сяяли дрібним листям, зморщеним і кволим). Якщо перед означуваним словом такого означення немає, то відокремлення відбувається лише за інтонацією (Знайшов я в лісі дуба гіллястого, старого). Якщо перед означуваним словом є непоширене означення, то не відокремлюється лише непоширене постпозиційне означення (Тонесенька сопілка калинова пливе в громах і кличе на бої).

4. Непоширене чи поширене означення, відірване від означуваного слова (Чисті в любові, засмаглі в труді, пісню дівчата ведуть молоді).

5. Неузгоджені означення, виражені іменниками із прийменниками, що стоять після означуваного слова (Мама, з сяючим блиском очей, дивилася на присутніх).

Відокремлені прикладки.

Умови відокремлення:

1. Всі прикладки, незалежно від місця в реченні, що залежать від особового займенника (Ми, молоде покоління, повинні працювати по-новому).

2. Поширена прикладка або кілька непоширених прикладок, що стоять після означуваного слова, зокрема власної назви (Франко, письменник, економіст, політолог, історик, сказав неповторне слово і в мовознавстві).

3. Прикладка, що приєднується за допомогою слів родом, наприклад, на ім’я, так званий, або, чи, тобто, як-от, а саме, зокрема, особливо, навіть (Частина інтелігенції, так звані москвофіли, орієнтувалися на монархістську Росію. Синоніми, тобто слова, близькі за значенням, використовують у роботі з дошкільнятами).

4. Прикладка з як не відокремлюється, якщо не має причинного значення або виступає в ролі когось (Шевченко як поет відомий усьому світу. Про нього говорять як про людину, що плутається під ногами. Лаврін, як менший син, мав право зостатися в батьковій хаті).