
- •Мова. Функції мови. Походження мови.
- •Українська мова – національна мова українського народу. Коротка історія.
- •Престиж мови. Пуризм.
- •Сучасний стан української мови. Двомовність. Суржик. Жаргон.
- •Мова і держава. Мова і школа. Мовні обов’язки громадян.
- •Видатні українські мовознавці і борці за українську мову.
- •Огляд науково-популярної літератури про українську мову.
- •Питання української мови в змі.
- •Тема рідної мови в українській літературі.
- •Культура мовлення.
- •Письмо. Етапи розвитку письма. Українське письмо.
- •Слово. Значення слова. Тлумачні словники.
- •Ономастика. Значення українських імен і прізвищ.
- •Українські топоніми.
- •Синоніми. Види синонімів. Синонімічні ряди. Антоніми. Антонімічні пари.
- •Омоніми. Види омонімів. Пароніми.
- •Іншомовні слова в українській мові. Інтернаціоналізми.
- •Історизми, архаїзми, неологізми в українській мові.
- •Українська діалектологія. Діалектизми.
- •Іменник. Семантичні групи іменників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменників.
- •Лексико-граматичні категорії іменників.
- •Групи іменників на –р чоловічого роду іі відміни.
- •Закінчення іменників чоловічого роду іі відміни в родовому відмінку однини.
- •Рід. Число. Відмінки іменників.
- •Відміни іменників. Іменники, що стоять поза відмінами.
- •Прикметник. Семантичні групи прикметників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції прикметників.
- •Розряди прикметників за значенням.
- •Утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників.
- •Дієслово. Семантичні групи дієслів. Система граматичних форм дієслів.
- •Перехідні і неперехідні дієслова. Стан дієслів. Дієвідміни.
- •Способи дієслів. Змінювання дієслів. Час дієслів.
- •Українська фразеологія. Семантичні групи фразеологізмів.
- •Джерела української фразеології.
- •Українська лексикографія.
- •Українська орфоепія.
- •Милозвучність української мови. Наголошування в українській мові.
- •Словотвір української мови.
- •Морфемна будова слова.
- •Стилістика української мови. Стилістичні норми.
- •Відмінювання прізвищ.
- •Відмінювання числівників.
- •Словосполучення.
- •43. Українська орфографія. Принципи орфографії. Правопис префіксів.
- •Правопис найуживаніших суфіксів.
- •Апостроф і м’який знак.
- •Чергування приголосних.
- •Подовження і подвоєння.
- •Правопис складних і складноскорочених слів, абревіатур.
- •Правопис прислівників.
- •Правопис часток.
- •2. Окремо: з усіма частинами мови: ні море, ні синій, ні близько, ні читати.
- •Правопис прийменників, сполучників, вигуків.
- •Перенос слів.
- •Односкладні речення. Слова-речення.
- •Неповні речення.
- •Однорідні члени речення.
- •Вставні частини і звертання.
- •Відокремлені означення, прикладки.
- •Відокремлені додатки, обставини.
- •Складносурядні речення.
- •Складнопідрядні речення.
- •Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •Безсполучникові речення.
- •Розділові знаки у безсполучникових реченнях.
- •Складна синтаксична конструкція.
- •Пунктуація української мови. Принципи пунктуації.
- •Правила постановки коми.
- •Правила постановки тире.
- •Правила постановки двокрапки.
- •Пряма мова.
Словосполучення.
Словосполучення – це смислове і граматичне об’єднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв’язку. Не кожне поєднання двох і більше слів є словосполученням. Не є словосполученнями фразеологізми (кліпати очима, голову сушити, гав ловити), поєднання прийменника з іменними частинами (на полі, при дорозі, з ними), поєднання дієслова з частками (несіть же, давай співати, хотіла б, хай прийде), складені іменні та дієслівні присудки, що виражені складеною формою майбутнього часу (буду першим, стану працювати, буду мовчати), складені форми і найвищого ступенів порівняння прикметників, прислівників (більш привабливий, найменш доступний), підмет і присудок, однорідні члени, поєднані сурядними сполучниками (день і ніч, жито, а не пшениця).
Залежно від того, якою частиною мови є головне слово, розрізняють такі типи словосполучень: іменникові (ручка дверей, чашка для молока), прикметникові (білий від снігу, неспокійний через хворобу), числівникові (два кроки, з десяти ящиків), займенникові (ми з вами, хтось із них), дієслівні (возив сіно, демонстрував учора), прислівникові (втричі швидше, дуже весело, далеко від своїх), дієприкметникові (поранений у бою, прочитаний мною), дієприслівникові (стоячи мовчки).
Головне і залежне слово у словосполученні завжди перебувають у підрядному зв’язку. Розрізняють три види підрядних зв’язків: узгодження, керування, прилягання.
Узгодження – такий вид підрядного зв’язку, при якому залежне слово стоїть у тому самому роді, числі, відмінку, що й головне (високий явір, висока липа, високими небесами).
Керування - такий вид підрядного зв’язку, коли залежне слово ставиться у певному відмінку – такому, що його вимагає головне слово (складати іспити, допомагати мамі, зустрітися з другом).
Прилягання - такий вид підрядного зв’язку, при якому залежне незмінюване слово пов’язується з головним тільки за змістом (відповідає думаючи, зайти поговорити, прибули вранці). Залежним словом буває прислівник, дієприслівник, інфінітив.
43. Українська орфографія. Принципи орфографії. Правопис префіксів.
Орфографія – це розділ мовознавства, що вивчає правила передачі усного мовлення на письмі.
Орфографічні правила входять до системи обов’язкових літературних норм. Знання орфографії сприяє кращому спілкуванню між людьми, полегшує його, робить його дійовим і ефективним.
В основу української орфографії покладено чотири принципи, два з них – фонетичний і морфологічний – основні, два інших – історичний і традиційний – допоміжні.
За фонетичним принципом слова пишемо так, як вимовляємо: сніг, мати, молоко, сіно, завод.
За морфологічним принципом морфеми (значущі частини слова – корінь, префікс, суфікс) у споріднених словах пишуться однаково, незалежно від їх звучання: весна, живу, веселий, смієшся, прекрасно, діжечка, гнешся, спиться. Щоб правильно написати слово, треба мати міцні знання про корені, префікси, суфікси української мови.
За історичним (традиційним) принципом слова пишуться так, як писалися в давнину, тобто за традицією. У сучасній мові таке написання не пояснюється ні вимовою, ні граматичною будовою: левада, леміш, чепурний, кучерявий, дебелий, тендітний, кишеня, комин. За традицією пишемо слова з Ь, Ї, Щ, а також з Я, Ю, Є, які позначають два звуки: борщ, їжак, лялька, юний.
Коли правильне написання слова визначаємо з контексту, то це слово пишеться за смисловим (диференційним) принципом: роман – Роман, зате – за те, щоб – що б, запорожець – «Запорожець», назустріч – на зустріч, напам’ять – на пам'ять, по-третє – по третє, вперше – в перше.
Правопис префіксів
1. з – збігти, зловити, зжити, зчепити, зшити, зсадити, ззирнутися, зцілити.
2. с (перед К, П, Т, Ф, Х) – сказати, спитати, схитнути, сфотографувати, стиха.
3. роз, без, воз, через – безкраїй, розстріл, безсмертя, безкорисливий, розчесати, вознести, черезсідельник.
4. від, над, під, перед, між, об – відкрити, надпис, підкласти, передплата, міжкласовий, обкидати.
5. ви, пере – виробник, перездати.
6. пре =. дуже; пре → у Пк, Пс: презавзятий, премудро, прекрасний.
7. при ≠ дуже; при → у Дс, Дпк, Дпс: приборкати, приборканий, приборкавши, прикрашений.
8. прі → три слова - прірва, прізвище, прізвисько.
!!! пре → презирство. престол, прелюдія, президія, прем’єр, президент, прем’єра, престиж, претендент, претензія.
при → прибережний, принагідний, прикордонний, приміський, присадибний, привабливий, привілей, привітання.