
- •Мова. Функції мови. Походження мови.
- •Українська мова – національна мова українського народу. Коротка історія.
- •Престиж мови. Пуризм.
- •Сучасний стан української мови. Двомовність. Суржик. Жаргон.
- •Мова і держава. Мова і школа. Мовні обов’язки громадян.
- •Видатні українські мовознавці і борці за українську мову.
- •Огляд науково-популярної літератури про українську мову.
- •Питання української мови в змі.
- •Тема рідної мови в українській літературі.
- •Культура мовлення.
- •Письмо. Етапи розвитку письма. Українське письмо.
- •Слово. Значення слова. Тлумачні словники.
- •Ономастика. Значення українських імен і прізвищ.
- •Українські топоніми.
- •Синоніми. Види синонімів. Синонімічні ряди. Антоніми. Антонімічні пари.
- •Омоніми. Види омонімів. Пароніми.
- •Іншомовні слова в українській мові. Інтернаціоналізми.
- •Історизми, архаїзми, неологізми в українській мові.
- •Українська діалектологія. Діалектизми.
- •Іменник. Семантичні групи іменників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменників.
- •Лексико-граматичні категорії іменників.
- •Групи іменників на –р чоловічого роду іі відміни.
- •Закінчення іменників чоловічого роду іі відміни в родовому відмінку однини.
- •Рід. Число. Відмінки іменників.
- •Відміни іменників. Іменники, що стоять поза відмінами.
- •Прикметник. Семантичні групи прикметників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції прикметників.
- •Розряди прикметників за значенням.
- •Утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників.
- •Дієслово. Семантичні групи дієслів. Система граматичних форм дієслів.
- •Перехідні і неперехідні дієслова. Стан дієслів. Дієвідміни.
- •Способи дієслів. Змінювання дієслів. Час дієслів.
- •Українська фразеологія. Семантичні групи фразеологізмів.
- •Джерела української фразеології.
- •Українська лексикографія.
- •Українська орфоепія.
- •Милозвучність української мови. Наголошування в українській мові.
- •Словотвір української мови.
- •Морфемна будова слова.
- •Стилістика української мови. Стилістичні норми.
- •Відмінювання прізвищ.
- •Відмінювання числівників.
- •Словосполучення.
- •43. Українська орфографія. Принципи орфографії. Правопис префіксів.
- •Правопис найуживаніших суфіксів.
- •Апостроф і м’який знак.
- •Чергування приголосних.
- •Подовження і подвоєння.
- •Правопис складних і складноскорочених слів, абревіатур.
- •Правопис прислівників.
- •Правопис часток.
- •2. Окремо: з усіма частинами мови: ні море, ні синій, ні близько, ні читати.
- •Правопис прийменників, сполучників, вигуків.
- •Перенос слів.
- •Односкладні речення. Слова-речення.
- •Неповні речення.
- •Однорідні члени речення.
- •Вставні частини і звертання.
- •Відокремлені означення, прикладки.
- •Відокремлені додатки, обставини.
- •Складносурядні речення.
- •Складнопідрядні речення.
- •Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •Безсполучникові речення.
- •Розділові знаки у безсполучникових реченнях.
- •Складна синтаксична конструкція.
- •Пунктуація української мови. Принципи пунктуації.
- •Правила постановки коми.
- •Правила постановки тире.
- •Правила постановки двокрапки.
- •Пряма мова.
Милозвучність української мови. Наголошування в українській мові.
Для української мови характерна евфонічність, або милозвучність. Цю ознаку української мови помітив видатний учений І. Срезневський. Ще в минулому столітті він відзначав, що українська мова — «це мова поетична, музикальна, живописна». Мелодійністю української мови захоплювались Л. Толстой, А. Чехов, В. Самійленко, А. Метлинський та інші.
Милозвучність української мови досягається а) природним чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, б) спрощенням у групах приголосних, в) використанням паралельних форм слів.
Для полегшення вимови часто між приголосними вставляються голосні о, є. Такі голосні називаються вставними. Наприклад: вихор, капель, сосон, свекор, вітер замість вихр, капль, сосн, свекр, вітр.
Сприяє милозвучності приставляння голосного звука на початку слова. Приставними бувають і, в, г: іржа, іржання, імла; вугілля, бугор, вузол, він, вісь, вівця; гайда, гарба.
Збіг двох і більше приголосних усувається використанням фонетичних варіантів самостійних та службових слів, яке називають евфонічним чергуванням звуків. Такими варіантами бувають паралельні форми самостійних частин мови: Івану — Іванові, Україна — Вкраїна, Єлизавета — Лисавета, червонім — червоному, робити — робить, знає — зна, ходім — ходімо, пишіте — пишіть, знову — знов, більше — більш. До евфонічних чергувань відносяться у — в, і — й, з—із — зі (зо), хоч — хоча, чом — чому, над — наді (надо), під — піді (підо), же —ж, би — б, що давно вже закріпилися в мовній практиці. В українській мові використовуються фонетичні синоніми (звукові варіанти слів, однакових за значенням, але відмінних за емоційно-експресивним забарвленням і стилістичним уживанням) : на білому — на білім, відтіля — відтіль, та — тая, гуляє — гуля, Фекла — Векла — Текля, Тимофій — Тишко, Варвара — Варка, Євгенія — Ївга, Оксана — Ксеня, огірок — гурок — гірок, отрута — трута, : до одного — до'дного, орати — горати, в — ві — ув — уві, може — мо, шафа — шахва, порох — прах, ворота — врата, сторож — страж, володар — владар.
Милозвучність української мови виявляється в чергуванні у – в, і - й, з із, з – зі.
Чергування у – в, і - й, з із, з – зі.
1.У, і – і між буквами, що позначають приголосні шум і стук, прийшов у пальті; якщо перше слово закінчується на голосний, а друге починається на в, ф сказала у вівторок;. на початку речення перед буквами, що позначають приголосні у травах.
2.В, й - 1. між буквами, що позначають голосні у нього в очах;якщо перше слово закінчується на голосний, а друге починається на приголосний (крім в, ф) та й ждуть; прибігла в хату.
Слід казати: він у кімнаті, Петрик учить, у неділю, з одним, зі сходу, зі мною.
Наголос – це посилення голосу на одному із складів. Склад, на який падає наголос,- наголошений. В українській мові наголос не постійний, а вільний (голуб, голубка, голуби). Наголос рухомий, тобто в залежності від зміни форм слова він змінює своє місце. (золото-золотий; весна- весни; робітник- робітника). В українській мові наголос може падати на перший, другий, третій чи останній склад (радість, щасливий, обмолочений, автомобіль). В українській мові наголос силовий.