
- •Мова. Функції мови. Походження мови.
- •Українська мова – національна мова українського народу. Коротка історія.
- •Престиж мови. Пуризм.
- •Сучасний стан української мови. Двомовність. Суржик. Жаргон.
- •Мова і держава. Мова і школа. Мовні обов’язки громадян.
- •Видатні українські мовознавці і борці за українську мову.
- •Огляд науково-популярної літератури про українську мову.
- •Питання української мови в змі.
- •Тема рідної мови в українській літературі.
- •Культура мовлення.
- •Письмо. Етапи розвитку письма. Українське письмо.
- •Слово. Значення слова. Тлумачні словники.
- •Ономастика. Значення українських імен і прізвищ.
- •Українські топоніми.
- •Синоніми. Види синонімів. Синонімічні ряди. Антоніми. Антонімічні пари.
- •Омоніми. Види омонімів. Пароніми.
- •Іншомовні слова в українській мові. Інтернаціоналізми.
- •Історизми, архаїзми, неологізми в українській мові.
- •Українська діалектологія. Діалектизми.
- •Іменник. Семантичні групи іменників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменників.
- •Лексико-граматичні категорії іменників.
- •Групи іменників на –р чоловічого роду іі відміни.
- •Закінчення іменників чоловічого роду іі відміни в родовому відмінку однини.
- •Рід. Число. Відмінки іменників.
- •Відміни іменників. Іменники, що стоять поза відмінами.
- •Прикметник. Семантичні групи прикметників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції прикметників.
- •Розряди прикметників за значенням.
- •Утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників.
- •Дієслово. Семантичні групи дієслів. Система граматичних форм дієслів.
- •Перехідні і неперехідні дієслова. Стан дієслів. Дієвідміни.
- •Способи дієслів. Змінювання дієслів. Час дієслів.
- •Українська фразеологія. Семантичні групи фразеологізмів.
- •Джерела української фразеології.
- •Українська лексикографія.
- •Українська орфоепія.
- •Милозвучність української мови. Наголошування в українській мові.
- •Словотвір української мови.
- •Морфемна будова слова.
- •Стилістика української мови. Стилістичні норми.
- •Відмінювання прізвищ.
- •Відмінювання числівників.
- •Словосполучення.
- •43. Українська орфографія. Принципи орфографії. Правопис префіксів.
- •Правопис найуживаніших суфіксів.
- •Апостроф і м’який знак.
- •Чергування приголосних.
- •Подовження і подвоєння.
- •Правопис складних і складноскорочених слів, абревіатур.
- •Правопис прислівників.
- •Правопис часток.
- •2. Окремо: з усіма частинами мови: ні море, ні синій, ні близько, ні читати.
- •Правопис прийменників, сполучників, вигуків.
- •Перенос слів.
- •Односкладні речення. Слова-речення.
- •Неповні речення.
- •Однорідні члени речення.
- •Вставні частини і звертання.
- •Відокремлені означення, прикладки.
- •Відокремлені додатки, обставини.
- •Складносурядні речення.
- •Складнопідрядні речення.
- •Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •Безсполучникові речення.
- •Розділові знаки у безсполучникових реченнях.
- •Складна синтаксична конструкція.
- •Пунктуація української мови. Принципи пунктуації.
- •Правила постановки коми.
- •Правила постановки тире.
- •Правила постановки двокрапки.
- •Пряма мова.
Дієслово. Семантичні групи дієслів. Система граматичних форм дієслів.
Дієслово – повнозначна змінювана частина мови, яка називає дію або стан, як процес і відповідає на питання що робити? Дієслова виражають дію, яка відбувається в певному часі. Цим вони відрізняються від тих іменників, що можуть називати дію але не виражати її перебігу (збирання – збирати, переробка - переробляти).
Дієслово може називати
а) конкретну фізичну дію (писати, малювати, пиляти, орати);
б) стан предмета (лежати, сидіти, стояти);
в) рух і переміщення в просторі (ходити, бігати, плавати);
г) діяльність органів чуття (бачити, чути);
д) ставлення до кого-небудь (шанувати, ненавидіти, кохати, поважати);
е) становлення предмета, зміни, що відбуваються з ним (розквітнути, рости, старіти, бліднути).
У систему дієслова входять такі форми (дієслівні утворення):
1. неозначена форма дієслова (інфінітив): працювати, писати, вчитися.
2. способові форми дієслова (у дійсному, у мовному, наказовому способах): працюю, напишуть, вчилися б, думаймо.
3. дієприкметник: працюючий, написаний, забутий.
4. безособові форми на но, то: написано, зроблено, забуто.
5. дієприслівник: зрозумівши, принісши.
Синтаксична роль дієслова – присудок:
Любіть Україну, як сонце, любіть.
Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Інфінітив - це форма дієслова, що називає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа, роду. Інфінітив використовують тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвісно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив має кінцевий суфікс ти, ть. Синтаксична роль інфінітива – підмет, присудок, означення, обставина. Життя прожити – не поле перейти. Я прийшов до вас попередити. Ваше вміння подобатися людям мене вражає.
Перехідні і неперехідні дієслова. Стан дієслів. Дієвідміни.
За своїм значенням і відношенням до інших частин мови усі дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні.
Перехідні називають дію, що прямо переходить на предмет, виражений іменником – додатком у знахідному відмінку без прийменника: косити пшеницю, садити дерева, писати вірші.
При перехідних дієсловах іменник – додаток може вживатися в родовому відмінку, якщо:
а) дія переходить не на весь предмет, а також на його частину (купити цукру, з’їсти хліба, принести води, молока, меду, піску, солі).
б) перед дієсловом стоїть частка не (не бачив товариша, не має зошита). Неперехідні дієслова називають дію, яка не переходить безпосередньо на предмет:
Хмари пливли над землею. Зустрівся з сестрою, допоміг матері, розпитав про бабусю.
Три стани дієслів: активний, пасивний, зворотно-середній. Всі дієслова без частки ся належать до активного стану. Дієслова пасивного і зворотно-середнього стану мають частку ся. Дієслова зворотно-середнього стану називають дію, що спрямована на самого мовця (одягатися, вмиватися, чепуритися, листуватися, сперечатися, кусатися, рватися, стиратися). Дієслова пасивного стану називають дію, яку виконує суб’єкт, що виступає додатком в орудному відмінку (Поле ореться трактором).
Дієслова належать до однієї з дієвідмін. Дієвідміни визначаємо за закінченнями у 3 особі мн. (уть, ють – 1 дієвідміна, ать, ять – 2 дієвідміна). В особових закінченнях дієслів 1 дієвідміни будуть е, є (плекаєш, думаєш, зможемо, скажете). В особових закінченнях дієслів 2 дієвідміни будуть и, ї (клеїш, стоїмо, мовчимо).