
- •Мова. Функції мови. Походження мови.
- •Українська мова – національна мова українського народу. Коротка історія.
- •Престиж мови. Пуризм.
- •Сучасний стан української мови. Двомовність. Суржик. Жаргон.
- •Мова і держава. Мова і школа. Мовні обов’язки громадян.
- •Видатні українські мовознавці і борці за українську мову.
- •Огляд науково-популярної літератури про українську мову.
- •Питання української мови в змі.
- •Тема рідної мови в українській літературі.
- •Культура мовлення.
- •Письмо. Етапи розвитку письма. Українське письмо.
- •Слово. Значення слова. Тлумачні словники.
- •Ономастика. Значення українських імен і прізвищ.
- •Українські топоніми.
- •Синоніми. Види синонімів. Синонімічні ряди. Антоніми. Антонімічні пари.
- •Омоніми. Види омонімів. Пароніми.
- •Іншомовні слова в українській мові. Інтернаціоналізми.
- •Історизми, архаїзми, неологізми в українській мові.
- •Українська діалектологія. Діалектизми.
- •Іменник. Семантичні групи іменників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменників.
- •Лексико-граматичні категорії іменників.
- •Групи іменників на –р чоловічого роду іі відміни.
- •Закінчення іменників чоловічого роду іі відміни в родовому відмінку однини.
- •Рід. Число. Відмінки іменників.
- •Відміни іменників. Іменники, що стоять поза відмінами.
- •Прикметник. Семантичні групи прикметників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції прикметників.
- •Розряди прикметників за значенням.
- •Утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників.
- •Дієслово. Семантичні групи дієслів. Система граматичних форм дієслів.
- •Перехідні і неперехідні дієслова. Стан дієслів. Дієвідміни.
- •Способи дієслів. Змінювання дієслів. Час дієслів.
- •Українська фразеологія. Семантичні групи фразеологізмів.
- •Джерела української фразеології.
- •Українська лексикографія.
- •Українська орфоепія.
- •Милозвучність української мови. Наголошування в українській мові.
- •Словотвір української мови.
- •Морфемна будова слова.
- •Стилістика української мови. Стилістичні норми.
- •Відмінювання прізвищ.
- •Відмінювання числівників.
- •Словосполучення.
- •43. Українська орфографія. Принципи орфографії. Правопис префіксів.
- •Правопис найуживаніших суфіксів.
- •Апостроф і м’який знак.
- •Чергування приголосних.
- •Подовження і подвоєння.
- •Правопис складних і складноскорочених слів, абревіатур.
- •Правопис прислівників.
- •Правопис часток.
- •2. Окремо: з усіма частинами мови: ні море, ні синій, ні близько, ні читати.
- •Правопис прийменників, сполучників, вигуків.
- •Перенос слів.
- •Односкладні речення. Слова-речення.
- •Неповні речення.
- •Однорідні члени речення.
- •Вставні частини і звертання.
- •Відокремлені означення, прикладки.
- •Відокремлені додатки, обставини.
- •Складносурядні речення.
- •Складнопідрядні речення.
- •Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •Безсполучникові речення.
- •Розділові знаки у безсполучникових реченнях.
- •Складна синтаксична конструкція.
- •Пунктуація української мови. Принципи пунктуації.
- •Правила постановки коми.
- •Правила постановки тире.
- •Правила постановки двокрапки.
- •Пряма мова.
Іменник. Семантичні групи іменників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменників.
Іменник - самостійна (повнозначна) частина мови, що називає предмет і відповідає на питання хто? що?
Лексичне значення іменників різноманітне. Це можуть бути назви конкретних предметів (стіл, зошит, ручка, вікно); істот (людина, орел, бджола, корова); рослин (жито, ячмінь, дуб, яблуня, материнка); явищ природи (дощ, сніг, вітер, грім, мороз); дій або стану (біг, читання, плавання); абстрактних понять (любов, краса, щирість, доброта).
Початкова форма іменника – Називний відмінок однини (крім тих іменників, що вживаються лише в множині).
Морфологічні ознаки іменника:
1. Кожен іменник має в однині форму одного з трьох родів -чоловічого, жіночого, середнього (горобець, сад, держава, площа, поле, дитя).
2. Іменники змінюються за числами. Є іменники, які вживаються тільки в однині (Київ, радість) або тільки у множині (Карпати, фінанси, канікули).
З. Іменники змінюються за сімома відмінками. Сьомий - кличний відмінок - мають не всі іменники.
4. Деяка частина іменників не змінюється. Це запозичені слова (бюро, пюре, таксі, журі), абревіатури (ООН, США, УНР), жіночі прізвища на приголосний та о (Марта Ганоль, Оксана Шевченко).
5. Іменники поділяються на чотири відміни.
Перша і друга відміни мають тверду, м’яку і мішану групи відмінювання.
Синтаксичні функції іменника:
1. Підмет, додаток - основні синтаксичні функції.
2. Присудок, обставини, неузгоджене означення - додаткові синтаксичні функції.
На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли. Добрий приятель - найбільший скарб. Слова Тараса - наша гордість і окраса.
Лексико-граматичні категорії іменників.
1. Назви істот і неістот.
Назви істот - це іменники, що називають осіб, тварин, комах, міфологічних істот (жінка, хлопець, лікар, собака, кінь, мавка). Такі іменники відповідають на питання хто? Назви - неістот - це іменники, що називають предмети, явища, абстрактні поняття (стіл, береза, фіалка, блискавка, надія). Такі іменники відповідають на питання що?
2. Іменники - загальні і власні назви. Загальний іменник - це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять (вовк, стіна, будинок, обід, човен, газета, сум, біль).
Власний іменник - це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного, існуючого в природі (Житомир, Крим, Леся Українка, Полісся, фонд «Відродження»). Власні назви характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дніпро, Львів), або тільки множину (Карпати, Чернівці). Межа між власними і загальними назвами рухлива. Часто її можна встановити лише в реченні (коваль - Коваль, земля – Земля, ом – Ом, вольт – вольт). Більшість іменників - загальні назви.
3.Іменники з конкретним і абстрактним значенням. Іменники із значенням конкретності називають предмети, які пізнаються органами чуття, вони піддаються лічбі (школа, завод, вулиця). Абстрактні іменники називають поняття, образи, якості, властивості, які не сприймаються конкретно органами чуття (сила, воля, духовність, туга, братерство). Більшість абстрактних іменників утворилася від прикметників та дієслів за допомогою суфіксів ість, ство, зтво, цтво, ота, ання (учительство, жіноцтво, козацтво, точність, убозтво, кіннота, зібрання).
Серед іменників з конкретним значенням виділяються збірні. Збірний іменник називає сукупність однакових чи подібних предметів, що сприймаються як одне ціле (товариство, селянство, малеча, городина). Збірні іменники мають тільки форму однини, не сполучаються з власне кількісними числівниками.
Серед іменників з конкретним значенням виділяються речовинні. Речовинні іменники називають речовину, такі іменники переважно мають форму однини. Речовинні іменники називають продукти харчування, овочі, ягоди, тканини, матеріали, ліки, рослини (хліб, молоко, цукор, жито, мед, малина, морква, срібло, мідь).
Іноді речовинні іменники можуть мати форму множини (мінеральні води, натуральні соки, високі жита, ефірні спирти, технічні масла, жовті піски, вершки, рухи, дріжджі).
Серед іменників з конкретним значенням виділяються одиничні. Одиничні іменники використовуються для виділення одного предмета з одиничної маси (горошина, сніжинка, травинка, морквина).