
- •Мова. Функції мови. Походження мови.
- •Українська мова – національна мова українського народу. Коротка історія.
- •Престиж мови. Пуризм.
- •Сучасний стан української мови. Двомовність. Суржик. Жаргон.
- •Мова і держава. Мова і школа. Мовні обов’язки громадян.
- •Видатні українські мовознавці і борці за українську мову.
- •Огляд науково-популярної літератури про українську мову.
- •Питання української мови в змі.
- •Тема рідної мови в українській літературі.
- •Культура мовлення.
- •Письмо. Етапи розвитку письма. Українське письмо.
- •Слово. Значення слова. Тлумачні словники.
- •Ономастика. Значення українських імен і прізвищ.
- •Українські топоніми.
- •Синоніми. Види синонімів. Синонімічні ряди. Антоніми. Антонімічні пари.
- •Омоніми. Види омонімів. Пароніми.
- •Іншомовні слова в українській мові. Інтернаціоналізми.
- •Історизми, архаїзми, неологізми в українській мові.
- •Українська діалектологія. Діалектизми.
- •Іменник. Семантичні групи іменників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції іменників.
- •Лексико-граматичні категорії іменників.
- •Групи іменників на –р чоловічого роду іі відміни.
- •Закінчення іменників чоловічого роду іі відміни в родовому відмінку однини.
- •Рід. Число. Відмінки іменників.
- •Відміни іменників. Іменники, що стоять поза відмінами.
- •Прикметник. Семантичні групи прикметників української мови. Морфологічні ознаки, синтаксичні функції прикметників.
- •Розряди прикметників за значенням.
- •Утворення ступенів порівняння прикметників і прислівників.
- •Дієслово. Семантичні групи дієслів. Система граматичних форм дієслів.
- •Перехідні і неперехідні дієслова. Стан дієслів. Дієвідміни.
- •Способи дієслів. Змінювання дієслів. Час дієслів.
- •Українська фразеологія. Семантичні групи фразеологізмів.
- •Джерела української фразеології.
- •Українська лексикографія.
- •Українська орфоепія.
- •Милозвучність української мови. Наголошування в українській мові.
- •Словотвір української мови.
- •Морфемна будова слова.
- •Стилістика української мови. Стилістичні норми.
- •Відмінювання прізвищ.
- •Відмінювання числівників.
- •Словосполучення.
- •43. Українська орфографія. Принципи орфографії. Правопис префіксів.
- •Правопис найуживаніших суфіксів.
- •Апостроф і м’який знак.
- •Чергування приголосних.
- •Подовження і подвоєння.
- •Правопис складних і складноскорочених слів, абревіатур.
- •Правопис прислівників.
- •Правопис часток.
- •2. Окремо: з усіма частинами мови: ні море, ні синій, ні близько, ні читати.
- •Правопис прийменників, сполучників, вигуків.
- •Перенос слів.
- •Односкладні речення. Слова-речення.
- •Неповні речення.
- •Однорідні члени речення.
- •Вставні частини і звертання.
- •Відокремлені означення, прикладки.
- •Відокремлені додатки, обставини.
- •Складносурядні речення.
- •Складнопідрядні речення.
- •Складнопідрядні речення з кількома підрядними.
- •Безсполучникові речення.
- •Розділові знаки у безсполучникових реченнях.
- •Складна синтаксична конструкція.
- •Пунктуація української мови. Принципи пунктуації.
- •Правила постановки коми.
- •Правила постановки тире.
- •Правила постановки двокрапки.
- •Пряма мова.
Мова. Функції мови. Походження мови.
У житті суспільства надзвичайно важливу роль відіграє мова, власне, саме суспільство існує стільки, скільки існує мова. Загибель суспільства призводить до загибелі мови, так само загибель мови веде до зникнення того суспільства. що не вберегло свою мову. Мова – це невід'ємна ознака людського колективу, це риса, яка властива тільки людині. Історія не знає жодного народу, який би не користувався мовою. Спілкування між людьми, науковий і технічний прогрес, пізнавальна і творча діяльність людини неможлива без мови. Мова – неоціненний скарб кожного народу.
Функції мови:
Комунікативна (мова – найважливіший засіб спілкування між людьми).
Експресивна (мова допомагає людині висловити свої емоції, почуття).
Гносеологічна (мова – це засіб пізнання світу).
Мислетворча (мова – засіб формування думки).
Культуроносна (мова – носій культури, культура кожного народу зафіксована у мові).
Називна (слова служать назвами предметів, процесів, якостей, кількостей, ознак).
Націєтворча (мова – засіб формування нації, мова – неодмінна ознака нації).
Питання про походження мови хвилювало людство давно. Ще у Давній Греції і Римі було висунуто ряд теорій з цього приводу, однак вони не давали вичерпної відповіді про те, як і коли виникла мова: 1. Звуконаслідувальна 2.Вигукова. 3.Договірна.
У марксистській теорії походження мови пов'язувалося з походженням людини.
Біблія пов'язує походження мови з Богом, у якого завжди було Слово.
На сьогодні питання про походження мови так і не розв'язане.
Українська мова – національна мова українського народу. Коротка історія.
Українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, до слов'янської групи, до східної
підгрупи. У світі більше 3 тисяч мов, щодо числа розмовляючих нею українська мова займає 22 місце. У слов'янському світі українська мова відповідне має 2 місце. Українська мова є рідною для 40 мільйонів українців, які проживають здебільшого в Україні, а також на Кубані, Дону, в Алтаю, на Далекому Сході, в Казахстані, в Північній Америці, Канаді, Бразилії, Болгарії. Українська мова – національна мова українського народу. Вона – найхарактерніша ознака української нації поряд з такими ознаками, як спільність території, економічного життя, культури, історії, релігії, особливостей психіки.
Українська мова має давнє коріння. Є гіпотези, що початок нашої мови аж у 5 тисячолітті до н.е. Однак переконливо зафіксовано факт, що нашій мові не менш 3 тисяч літ ( про це свідчать колядки і щедрівки, вислови зарубіжних лінгвістів).
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч.
Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він перший використав народно розмовні багатства полтавських говорів і фольклору у літературних творах.
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови.
Українська мова пройшла складний і тернистий шлях свого розвитку, адже український народ кілька століть не мав своєї державності. Український народ був під'яремним Росії, Польщі, Румунії, Угорщини. Українців прагнули асимілювати, а нашу мову – знищити. Безпрецедентна у всьому світі боротьба проти української мови – душі українського народу - викликає пекучий біль. Мартирологи гонінь української мови в царській Росії і в колишньому Радянському Союзі вражають своїм цинізмом, нахабством. Але українська мова вижила. Завдяки Котляревському і Шевченку, Лесі Українці і Франку, Грінченку і Панасу Мирному, Іванові Огієнку, Максиму Рильському і Олесеві Гончару, Дмитрові Павличку. Їх самовіддана боротьба за рідну мову, за її багатство, чистоту, культуру допомогла українській мові вистояти.