6

Тема 4. Юридична практична діяльність План

1. Юридична практична діяльність як одна із форм юридичної діяльності. Принципи та функції юридичної практичної діяльності.

2. Характеристика суддівської діяльності.

3. Характеристика прокурорської діяльності.

4. Слідча діяльність та її характеристика.

5. Поняття адвокатської діяльності та її характеристика.

1. Юридична практична діяльність як одна із форм юридичної діяльності. Принципи та функції юридичної практичної діяльності

Юридична практика — це діяльність юристів-професіоналів по вирішенню будь-яких юридичних справ: реалізації правового статусу громадян, роз­гляду скарг, спорів, правопорушень тощо.

Юридична практика здійснюється професіоналами-юристами, для яких право стає основним об'єктом діяльності; в своїй роботі вони використовують переважно юридич­ні засоби; практична діяльність здійснюється для досягнення певної правової мети, і її наслідки завжди мають юридичне значення. Дії суб'єктів і учасників юридичної практики, використання ними певних за­собів, способів оформлення прийнятих рішень, закріп­лення накопиченого досвіду чітко врегульовані нормативними актами. Юридична практика виконує ін­тегруючу роль в правовій системі, вона зв'язує в єдине ціле нормативно-правові і індивідуально-право­ві приписи, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, правові ідеї і практичні рішення. Юридична практика сприяє цілеспрямованим юридичним змінам суспіль­ного життя за допомогою прийняття нових або зміни існуючих нормативних приписів, їх тлумачення і конкретизації, використання і застосування.

Основні риси юридичної практики:

1. Вона є видом соціальної діяльності. Юридичній практиці, як будь-якій соціальній ді­яльності, притаманні такі ознаки, як предметність, упорядкованість, цілеспрямованість, системність, планомірність, самоорганізованість та інші. У той же час, реалізуючись у сфері правового регулювання, юридична практика набуває цілого ряду ознак, які дозволяють виокремити її серед інших видів соціаль­ної діяльності.

2. Юридична практика має конкретно-історичний характер. Так, професійна діяльність римських юристів складалася з трьох основних видів роботи: саvег — вироблення найкращих формул для різних юридичних актів (договорів, заповітів тощо); responder – відповідей на запитання приватних осіб з при­воду різних юридичних сумнівів; ager — надання порад щодо подання позовів та процесуального веден­ня справи. Одночасно з розвитком практики розви­валася і римська юридична освіта, основним методом якої було практичне навчання шляхом участі в юри­дичних процесах. З ускладненням законодавства ви­діляється такий напрям юридичної роботи, як кон­сультування, роз'яснення текстів законодавчих актів.

3. Юридична практика здійснюється у правовому середовищі, яке включає всі елементи, пов'язані з генезисом права, впливом правових норм на суспільні відносини, на життєдіяльність людей в державно-правовій сфері. Правове середовище — це системне утворення, основною ланкою якого є людина, її со­ціально-правова активність спрямована на сприйнят­тя і реалізацію правових установлень.

4. Юридична практика здійснюється професіоналами-юристами, які володіють спеціальними право­вими знаннями і термінологією юридичного спілку­вання, кваліфіковано застосовують норми права, мають значний досвід юридичної практики. В якості її основних суб'єктів виступають державні установи, організації, але в той же час вона може реалізовува­тися і недержавними структурами.

5. Юридична практика — це нормативно схвалена, позитивна діяльність. Вона чітко регламентується нормативними актами, які закріплюють компетенцію суб'єктів і правовий статус учасників юридичного про­цесу, межі здійснення ними своїх повноважень, пере­лік можливих засобів і прийомів юридичної діяльнос­ті, шляхи досягнення поставлених цілей, способи за­кріплення й оформлення отриманих результатів.

6. Юридичній практиці притаманна соціально-пе­ретворююча, регулятивна спрямованість, вона виступає важливим засобом вирішення соціальних конфліктів, суперечностей між учасниками правових відносин.

7. Юридична практика спрямована на організацію роботи і життєдіяльності суспільства. Юристи беруть участь в розробці і прийнятті нормативних актів, які регламентують правовий статус значної частини населення; вирішують юридичні справи, за­стосовують норми права до конкретних суб'єктів правових відносин. Нотаріальне посвідчення догово­ру, реєстрація шлюбу, поділ майна, купівля-продаж квартири, стягнення аліментів, складання заповіту, призначення пенсії та багато інших життєво важливих ситуацій потребують участі «третьої», не зацікавленої в справі, сторони, роль якої виконують юридичні установи або окремі спеціалісти-юристи.

Функції юридичної практики — це відносно само­стійні напрямки її впливу на об'єктивну і суб'єктив­ну реальність, в яких проявляється її природа, сут­ність і соціальне призначення. Юридична практика — багатофункціональне яви­ще, її функції можна поділити на дві великі групи — загальносоціальні і спеціально-юридичні.

Загальносоціальні функції предметно розкрива­ють управлінську природу юридичної практики, відо­бражають її вплив на економічні, політичні, соціаль­ні, культурні та інші суспільні відносини. Найбільш значущими серед них є: економічна, політична, со­ціальна, виховна.

Спеціально-юридичні функції — це основні на­прямки впливу на суспільні відносини, в яких розкривається зміст юридичної практики та відбувається досягнення наміченого юридичного результату. До них відносять:

• реєстраційно-посвідчувальну функцію — юридичне закріплення існуючих суспільних відносин, конкретних соціальних ситуацій, посвідчення договорів, угод, фактів, які мають юридичне значення, офіціальна реєстрація документів, засвідчення їх достовірності і т.ін.;

• правореалізуючу функцію — забезпечення умов для використання суб'єктами своїх прав, виконання обов'язків, дотримання встановлених нормами права заборон;

• правовідновлюючу функцію — розробка і закріп­лення в законодавстві мір захисту, скасування неза­конних рішень і юридичних актів, фактичне і юри­дичне поновлення порушеного правопорядку, право­вих відносин, суб'єктивних прав;

• правоконкретизуючу функцію — перетворення абстрактного змісту юридичного акта (нормативного, правозастосовного, інтерпретаційного, розпорядчого та ін.) на більш конкретний рівень шляхом обмежен­ня понять, які містяться в даних актах;

• правороз'яснювальну функцію — пояснення зміс­ту юридичних документів, умов набуття ними чин­ності, поширення їх дії на певне коло суб'єктів і від­повідну територію;

• карну функцію — застосування до конкретних осіб (організацій) мір примусового впливу, пов'язаних з позбавленнями матеріального, особистого чи орга­нізаційного характеру;

• превентивну функцію — загальносоціальне та індивідуальне попередження правопорушень, яке здій­снюється за допомогою законотворчих, правозастосовних, контрольних, установчих, розпорядчих, органі­заційно-управлінських та інших засобів і заходів;

• виховну функцію — сприяння підвищенню рівня правової свідомості і правової культури громадян і суспільства в цілому, заохочення правової активності, забезпечення населення юридичними знаннями;

• дослідницьку функцію — виявлення й аналіз за­кономірностей функціонування державно-правової дійсності, прогнозування тенденцій її подальшого розвитку, розробка рекомендацій щодо удосконален­ня окремих елементів правової системи, ефективнос­ті правового регулювання.