ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ І
1.1. Особливості розвитку культури кінця ХХ століття…………………7
Риси постмодернізму у мистецтві……………………………………...11
РОЗДІЛ ІІ
2.1. Ознаки постмодернізму в сучасній музиці…………………………….16
2.2. Характеристика творчості деяких знакових композиторів – представників постмодернізму в сучасній музиці ………………………19
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………28
ДОДАТКИ………………………………………………………………………30
ВСТУП
«Музика існує сама по собі, завдання композитора
лише визначити рамки для її існування» (Лігеті).
Актуальність дослідження. Людська творчість, особливо музична, в світовій культурі ХХ ст. відтворює картину світу по-іншому в порівнянні з усією попередньою історією людства застосовуючи оригінальні засоби художньої виразності. В цей період проявилася закономірність прискорення історичного процесу. І ми розуміємо, що протягом життя лише одного покоління відбуваються зміни такої значущості, що вони змінюють і образ світу, і спосіб мислення людини. А підсумком розвитку людства на кінець XX сторіччя є культурна ситуація, яку характеризують такі процеси як, наприклад: виникнення нових, синтезних видів творчої діяльності, нових жанрів мистецтва і способів творчого самовираження: кінематографа, дизайну, мультиплікації, взаємопроникнення видів і жанрів мистецтва, стирання граней між стилями; поява безлічі нових стильових напрямів тощо. Музика зазнавала процесів, схожих з іншими видами мистецтва. З рубежу віків почався інтенсивний пошук нової сучасної мови, що призвело до невідомого раніше багатоманніття музичних стилів і напрямків. Найрадикальніший крок в цьому напрямку зробив А.Шенберг – винахідник атональності і додекафонії. Перетворенням художнього образу захоплювалися імпресіоністи Клод Дебюссі та Моріс Равель, представники неокласицизму Ігор Стравінський, Пауль Хіндеміт, традиції романтизму продовжували Сергій Рахманінов та Ріхард Штраус, реформаторами стали Сергій Прокоф'єв та Дмитро Шостакович, поєднання класичних традицій з елементами джазу властиве творчості Дж. Гершвіна. Великими реформаторами у виконавстві XX ст. стали Герберт фон Караян, Ієгуді Менухін, Євген Свєтланов, українці Мирослав Скорик, Валентин Сильвестров та ін.
Пошук нового в художньому образі характерна ознака музичної культури ХХ ст. і не тільки В епоху модернізму, творення музики розглядалося як відображення зовнішнього світу, подібно до того, як фотограф фіксував певну миттєвість. Однак з винаходом магнітної плівки в 1930-х роках можливість розглядати аудіозапис, як кінцевий продукт музичної творчості. Протягом 1950-х років, музика, в тому числі і популярна музика, представлялась як зафіксоване виконання, навіть якщо кінцевий результат був досягнутий за допомогою техніки мікшування.
Постмодернізм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодернізм руйнує стереотипи, ставить у центр всіх суспільних перетворень людину, тлумачить її буття з позицій “нового гуманізму”. Аналіз наукової літератури показує, що проблема перетворення основних настроїв і устремлінь постмодернізму в музиці приваблює увагу таких музикознавців як по-перше це А.Шнітке, О.Берегова, Р.Губер, Д.Затонський, О.Зінкевич, Л.Кияновська, A.Козлов, В.Конен, О. Козаренко, І. Коханик, О.Маркова, М.Северинова, та ін. У науковій літературі існує досить великий масив досліджень, присвячений вивченню факторів сучасної культури, так проблеми джазової музики та європейської академічної традиції (В.Дряпіка, О.Чернишов та ін.).
Отже аналізуючи наукову літературу ми виявили, що дана тема є актуальною в наш час та необхідною для поглиблення теоретичних знань в сфері сучасного музичного мистецтва та розуміння музичного стилю.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження. Сформувати розуміння сучасний музичний стиль постмодернізму, виявити характерні ознаки постмодернізму в музичній культурі ХХ ст. та показати особливості культури постмодернізму на прикладах творчості найбільш яскравих представників музичного мистецтва.
Відповідно до мети, поставлено такі завдання:
– дослідити теоретичні підходи вітчизняних та зарубіжних дослідників до вивчення особливостей розвитку культури ХХ ст.;
виявити риси постмодернізму у мистецтві на основі теоретичних підходів дослідників до вивчення феномена постмодернізму, сформувати загальні ознаки поняття постмодернізм;
– проаналізувати науково-теоретичні дослідження з питань музичного стилю та виявити ознаки постмодернізму в сучасній музиці;
– уточнити історико-естетичні тенденції формування та популяризації стилю постмодернізму в культурному просторі на прикладі аналізу творчості композиторів світу та надати основні характеристики творчості деяких знакових композиторів – представників постмодернізму в сучасній музиці.
Об’єкт дослідження – місце постмодернізму в художній культурі.
Предмет дослідження – ознаки постмодернізму в музичній культурі ХХ ст.
Із метою розв’язання поставлених завдань застосовано таку сукупність методів дослідження: історико-порівняльний – який застосовується при аналізі наукових джерел для порівняння стильових ознак постмодернізму в сучасній музиці; аналітичний – при дослідженні щодо трактування поняття постмодернізм; теоретико-музикознавчий, що передбачає власний аналіз сучасної музики останньої третини ХХ ст.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що запропоновані в курсовій роботі теоретичні положення і висновки щодо проблеми сучасної музики ХХ ст., розширюють та поглиблюють якість теоретичних знань в сфері сучасного музичного мистецтва та розуміння музичного стилю постмодернізм, що в свою чергу формують та вдосконалюють професійний рівень естрадного співака.
Структура та обсяг курсової роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, загальних висновків, списку використаної літератури (25 найменування) та додатків. Загальний обсяг курсової роботи – 42 сторінок.
Розділ 1
Особливості розвитку культури хх століття
Щоб виявити особливості розвитку культури ХХ ст. ми ставимо перед собою завдання ретроспективно проаналізувати цей період з позиції сучасної наукової думки до якою долучились такі музикознавці як О.Берегова, Р.Губер, Д.Затонський, О.Зінкевич, Л.Кияновська, A.Козлов, В.Конен,О.Козаренко, І.Коханик, О.Маркова, М.Северинова, А.Шнітке та ін.
Розвиток культури в ХХ столітті відбувався у дуже складному глобальному політичному контексті це: дві світові війни, виникнення і крах тоталітарних режимів, розкол світу на дві суспільні системи і багаторічне військово-політичне протистояння між ними («холодна війна»), криза і крах соціалістичного ладу, розпад держав з багатовіковою історією, формування «третього світу» з його проблемами та потрясіннями [1, 2]. Ці тенденції знайшли відповідний відголосок як музичній культурі так і в різних сферах культурного життя людини. Так підсумком розвитку людства на кінець XX сторіччя вважають численні наковці є культурна ситуація, яку характеризують такі процеси:
перетворення людства у взаємопов'язану, взаємозалежну цілісність, що пов'язано з якісно новими технічними, технологічними, інформаційними, комунікативними можливостями;
набуття глобальним розвитком яскраво виражених рис катастрофічності (наростання агресивності і насильства, поява засобів масового знищення, геноцид, світові війни, глобальні проблеми);
різке розширення можливостей людини впливати на умови свого існування, особливо на природу, створювати і перетворювати штучно матеріально-речове середовище.
Звідси випливають характеристики сучасної художньої культури:
уніфікація і стандартизація (принципово нові можливості поширення зумовлюють спрощення явищ культури, посилення ролі «масової культури»);
інтернаціоналізація культурного життя, глобалізація процесів;
виникнення нових, синтезних видів творчої діяльності, нових жанрів мистецтва і способів творчого самовираження: кінематографа, дизайну, мультиплікації (анімаційного кіно), взаємопроникнення видів і жанрів мистецтва, стирання граней між стилями;
диференціація культурних форм (поява безлічі нових стильових напрямів, прагнення представників національних культур зберегти свою самобутність).
Багато науковців звертаються до дослідження культурологічних процесів що вирують у ХХ столітті. Наприклад, дослідник Маркарян Э. С. пише «Очерки истории культуры» де формує власне відношення до сучасних художніх стилів в художньому мистецтві. Полікарпов В.С. створює цикл лекцій з історії світової культури. В.Сильвестров в науково-публіцистичній роботі «Дочекатися музики» формує у жанрі «Лекції – бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим» свої погляди на тенденції що відбуваються у сучасній музиці ХХ століття. Чередниченко Т. В. досліджує місце та значення музики в історії культури, а Шип С. В. – музичну форму «від звуку до стилю» тощо.
Художнє життя XX ст. характеризується своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів. Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв.
Концептуальне мистецтво.
Інтерактивна 3D-Moдель [Інтернет].
В цей період поширюються дискусії пов'язані з трактуванням місця й ролі літератури і мистецтва в житті суспільства. Наприклад у XIX столітті серед творчих людей сильними були прагнення своїм мистецтвом змінити життя на краще і віра в те, що це досить швидко станеться. Ці надії зазнали краху.
У мистецтві ХХ ст. виникає тенденція перетворення його на елітарне – мистецтво для обраних, посвячених.
Надзвичайно істотну роль у виникненні нових художніх течій відіграла теорія психоаналізу Зиґмунда Фрейда [15]. Йому належить сама постановка питання про те, що підсвідомість бере участь у визначенні поведінки людини. Основу підсвідомого, за Фрейдом, складають сексуальні інстинкти (при цьому під «сексуальним» Фрейд розумів всю гамму позитивних почуттів). Вони ж зумовлюють більшість дій людини. З сексуальних конфліктів у глибинах психіки Фрейд виводить мораль, мистецтво, релігію. Пізніше неофрейдизм збереже його основну логіку, оцінку ірраціональних мотивів у вчинках людини, але усуне абсолютизацію сексуальних мотивів. Ось, наприклад, як описує творчий процес художник Андре Масон. Див. Додаток А. Він вважає, що треба:
1) звільнити свідомість від раціональних зв'язків, досягнути стану, близького до трансу;
2) повністю підкоритися неконтрольованим позарозумовим імпульсам;
3) працювати за можливості швидко, не затримуючись для осмислення зробленого.
Серед художньої інтелігенції набирає популярності філософія Фрідріха Ніцше з його недосказаністю, відкиданням традиційних цінностей, включаючи християнство, переконаністю у власній обраності (характерний підзаголовок його книги «Як говорив Заратустра» – «Книга для всіх і ні для кого») [3].
Показовим є феноменальний успіх книги Освальда Шпенглера «Захід Європи», пронизаної песимізмом стосовно майбутнього цивілізації. Після Першої світової війни і з новою силою під час і після Другої у світоглядному центрі творчості багатьох великих майстрів опинилася філософія екзистенціалізму.
Екзистенція – людське існування як єдність зовнішнього світу і внутрішніх переживань, але осягнути себе людина може тільки в пограничних ситуаціях (боротьба, страждання, смерть).
Отже, проаналізувавши деякі питання що стосуються проблеми особливостей розвитку культури у ХХ ст. нами встановлено, що сучасна епоха є унікальною та характеризується своєю різноманітністю і парадоксальністю в художній творчості.
Загальними характеристиками сучасної художньої культури є:
уніфікація і стандартизація (принципово нові можливості поширення зумовлюють спрощення явищ культури, посилення ролі «масової культури»);
інтернаціоналізація культурного життя, глобалізація процесів;
виникнення нових, синтезних (синтетичних) видів творчої діяльності, нових жанрів мистецтва і способів творчого самовираження: кінематографа, дизайну, мультиплікації (анімаційного кіно), взаємопроникнення видів і жанрів мистецтва, стирання граней між стилями;
диференціація культурних форм (поява безлічі нових стильових напрямів, прагнення представників національних культур зберегти свою самобутність).
Надзвичайно істотну роль у виникненні нових художніх течій відіграла теорія психоаналізу Зиґмунда Фрейда, філософія Фрідріха Ніцше, особливе бачення творчого процесу художником Андре Маcсоном та ін., що в свою чергу примушує задуматися над перспективами особливостей розвитку культури у ХХ ст. та її впливу на сучасну музику [3, 15].