3. Риси офіційно-ділового стилю

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреб, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на заняттях відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. В мові відбувається певне розрізнення за набором мовних засобів, специфічними особливостями і мовному оформленні. Такі розрізнення називаються стилістичною диференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово „стиль” – багатозначне, воно походить від латинського stylus – „паличка для письма”, тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму і середньовіччя. Стиль – це різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів.

В українській мові виділяють традиційно п’ять функціональних стилів:

1) науковий;

2) офіційно-діловий;

3) публіцистичний;

4) художній;

5) розмовний.

Офіційно-діловий стиль – це мова ділових паперів: розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, резолюцій, протоколів, указів, актів, законів, наказів, анкет, розписок тощо.

Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі:

- законодавчий

- дипломатичний

- юридичний

- адміністративно-канцелярський.

Офіційно-діловий стиль виконує три основні функції: 1) вплив, 2) повідомлення, 3) спілкування.

Сфера вживання ділового стилю зумовлює його жанрову розгалуженість. Більшість жанрів ділового мовлення відображає соціальне спілкування. Власне функція офіційно-ділового стилю полягає в тому, що він надає висловлюванню характер документа, а відображеним у ньому різним сторонам людських стосунків – офіційно-ділового забарвлення. ОДС слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

До найхарактерніших рис цього стилю належать:

1) високий ступінь стандартизації мовних засобів (стандартизація виявляється: а) у широкому вживанні усталених словесних формул, напр.: з метою, у зв’язку, відповідно до, згідно з... Це спрощує і полегшує процес складання окремих видів документів; б) у повторюваності тих самих слів, зворотів, конструкцій, форм);

2) виразна логізація викладу;

3) майже цілковита відсутність емоційності та образності;

4) широке використання безособових і наказових форм;

5) лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні;

6) характерна й «своя» «канцелярська» лексика, що вже не вико-ристовується майже в інших сферах комунікації через свою «архаїчність», або специфічне стильове забарвлення, напр.: вищезгаданий, нижчепідписаний, вищезазначений, нижчевідзначений, пред’явлений, засвідчити, чинність, дієздатний, покараний, ухвала тощо;

7) застосовується особлива термінологія (ця термінологія відрізняється від наукової: вона менш штучна, менш точна, більшою мірою змінна і загальнозрозуміла). Використовується офіційно-ділова та юридична термінологія, запозичення, інтернаціональна лексика;

8) використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто сталі формули, закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди);

9) для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти;

10) у дипломатичній, а тепер і в офіційній сферах спілкування часто використовуються і титулування, напр.: пан, пані;

11) неозначена форма та наказовий спосіб дієслів;

12) іменний присудок переважає над простим дієслівним;

13) наявні характерні описові дієслівно-іменні штампи та означальні словосполучення з іменником у формі родового відмінка у функції означення;

14) найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо);

15) уживаються, звичайно, і складні речення з сурядним та підрядним зв’язками, з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями;

16) велику питому вагу мають розщеплені присудки (ведеться розслідування, провадиться набір), а також присудки, виражені дієсловами у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості (організовує, застосовує, розглядають);

17) відсутність індивідуальних авторських рис;

18) членування складної синтаксичної конструкції на абзаци;

19) стандартизація, стереотипність граматичних засобів;

20) стабільність форми викладу тощо.

Учені вказують основні риси офіційно-ділового стилю: точ-ність, об’єктивність, конкретність, загальнозрозумілість.

Документ – основний вид офіційно-ділового стилю. Документ – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати. Носій – це матеріальний об’єкт, що використовується для закріплення та зберігання на ньому мовної, звукової чи зображувальної інформації. Разом із папером зараз широко використовується такі носії: магнітні стрічки, диски, які дозволяють використовувати для документування технічні й автоматизовані засоби.

Документування – регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носії, який забезпечує її юридичну силу.

Найважливішою класифікаційною ознакою документа є його зміст. Відповідно до цього документи класифікуються:

• за найменуванням (заява, лист, телеграма, довідка),

• за походженням (службові, особисті),

• за місцем виникнення (внутрішні, зовнішні),

• за призначенням (щодо особового складу, кадрові, довідково-інформаційні),

• за напрямом (вхідні, вихідні),

• за формою (стандартні, індивідуальні),

• за терміном виконання (звичайні, безстрокові, термінові, дуже термінові),

• за ступенем гласності (для загального користування, службового, таємні),

• за стадіями створення (оригінал, дублікат),

• за складністю (прості, складні)

• за терміном зберігання (тимчасового до 10 р., тривалого понад 10р., постійного зберігання,

• за технікою відтворення (рукописні, відворені мехіначним способом),

• за носієм інформації (на папері, диску, фотоплівці, перфострічці, дискеті).

Кожний документ складається з окремих елементів – реквізитів. Розрізняються постійні – реквізити друкуються під час виготовлення бланка, змінні – фіксуються на бланку в процесі заповнення. Аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію, називається бланком. Є два види бланків: а)для листів; б)для інших документів.

Текст – головний елемент документа. Він повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень. Обов’язковим є заголовок, чітка композиція, цілісність змісту, зв’язність викладу, структурна організація, завершеність.