Зміст

Зміст 1

Конспект лекцій 2

Тема 1. Державні фінанси Великобританії 2

Тема 2. Державні фінанси США 15

Вироблення президентського варіанту проекту бюджету 20

Робота Конгресу над бюджетом 21

Виконання бюджету 23

Тема 3. Державні фінанси Федеративної Республіки Німеччини 30

Тема 4. Державні фінанси Японії 42

Тема 5. Державні фінанси Франції 51

Тема 6. Загальна характеристика державних фінансів Скандинавських 60

країн. 60

Перелік питань для контролю 70

Розбудова ринку та демократії в Україні, реалізація курсу на європейську інтеграцію потребує великої кількості кваліфікованих фахівців, які володіють необхідними знаннями щодо передового світового досвіду управління економічними процесами та поділяють загальноєвропейські цінності. Саме тому подальший розвиток вітчизняної системи вищої освіти повинен іти у напрямку поступового зближення із стандартами країн Заходу, а одним із важливих завдань освітнього процесу є вивчення світового досвіду. Особливо це справедливо при підготовці спеціалістів по напрямку "Фінанси", від професійних якостей яких у майбутньому залежить ефективність роботи як ринку, так і державного механізму.

Цим обумовлена актуальність курсу "Фінанси зарубіжних країн", який покликаний розкрити особливості функціонування державних фінансів у розвинутих країнах світу. Вивчення даної дисципліни сприятиме формуванню у студентів знань про тенденції розвитку державних фінансів демократичних та ринкових країн, окреслюватиме оптимальні напрямки реформування фінансових інститутів в Україні.

Завданнями курсу є розгляд історії становлення фінансових систем найбільш розвинутих країн Заходу у контексті загальноекономічних та суспільно- політичних трансформацій, ознайомлення із побудовою фінансових систем, засадами управління державними фінансами, особливостями бюджетного процесу, об'ємно-структурними та перерозподільчими параметрами доходів та видатків бюджетної системи, пріоритетами сучасної фінансової політики Великобританії, США, Німеччини, Японії, Франції, Скандинавських країн.

Даний курс покликаний розвинути та збагатити положення традиційних навчальних дисциплін фінансового напрямку: теорії фінансів, бюджетної системи тощо.

Конспект лекцій

Тема 1. Державні фінанси Великобританії

1. Основні аспекти історії державних фінансів і фінансової політики.

2. Органи управління фінансами.

3. Устрій фінансової системи.

4. Бюджетний процес.

5. Структурні особливості бюджетних видатків і доходів.

6. Основи системи оподаткування у Великобританії.

7. Сучасний стан державних фінансів Великої Британії.

1. Великобританія - одна із найстаріших у світі країн із ринковою економікою та парламентсько-конституційною політичною системою. Початок формуванню фінансової системи було покладено в ХІ столітті, в час виникнення феодальної держави. У 1066 році відбулось завоювання значної частини території британських островів норманами. Результатом цього стало об'єднання багатьох розрізнених земель в єдину державу. Королем Англії було проголошено Вільгельма І (Вільгельм Завойовник).

Нормани перенесли у Англію феодальні порядки, які у Франції на цей час уже були значно більше розвинутими. Шляхом конфіскації земель утворився величезний домен корони (власність короля) - 1/7 частина земель сільськогосподарського призначення, а також заповідні ліси (навіть ряд багатих міст знаходилось на землях короля). Значну роль для формування доходів казни відіграли процеси роздачі землі наближеним короля. Ці новоявлені великі землевласники отримували право збирати податки і вершити суд на виділеній території.

Король Вільгельм Завойовник у 1086 р. провів у країні перепис населення та склав земельний і податковий кадастри. Це повинно було сприяти отриманню повних відомостей про можливі об'єкти оподаткування. За результатами перепису складено опис земельних угідь, імен орендаторів, кількості худоби, сільськогосподарських знарядь тощо. У народі збір та фіксація даної інформації королівською владою отримали назву "Книги страшного суду", - настільки деталізовані відомості потрібно було надавати.

При Вільгельмі припинились феодальні міжусобиці та датські набіги, в державі запанував порядок. Була створена чітка система державного управління - представниками короля у графствах були шерифи. На початку ХІІІ ст. важливого значення набув королівський орган - казначейство (відало наповненням доходів казни та контролем за діяльністю шерифів). Наведення порядку в державі стало поштовхом до розвитку господарства і торгівлі. Торгові шляхи стали безпечними: у хроніках того часу писали, що по англійським дорогам можна було везти мішок золота без охорони і не боятись нападу та грабунку.

Оскільки переважна більшість міст знаходилась на території королівського домену, то їх сеньйором був сам король і вони змушені були сплачувати щорічно певну грошову суму (фірму), яка збиралась з усіх мешканців. Із часом, з метою наповнення казни королівська влада почала застосовувати метод - продаж містам хартій на самоуправління. Так міста поступово набували певних податкових привілеїв (на кінець ХІІІ ст. - хартії отримало близько 200 міст).

У 1215 році, відбулось ухвалення Великої хартії вольностей, що заклала основи конституційного ладу. Її також вважають першим документом, що обмежував королівську владу в праві вводити податки і надавав фіскальні гарантії суспільним станам. З метою контролю за дотриманням положень хартії було утворено спеціальний політичний орган, який формувався із представників різних суспільних прошарків (прообраз парламенту). У першій половині ХІУ ст. парламент склався остаточно.

На початку ХУІІ століття значно зросли витрати військового характеру і на утримання королівського двору (марнотратство династії Стюартів). Держава вдавалась до позик шляхом випуску облігацій. У результаті значно зріс державний борг досягнувши розмірів, яких ще не знала Європа. Закономірним наслідком цього стало значне підвищення оподаткування, що викликало супротив населення. Дані антиподаткові виступи стали причиною буржуазної революції та становлення конституційного правління у Великобританії в XVII ст.

Остаточно сучасний фінансовий устрій Англії був закріплений у Біллі про права (1688 р.). З цього часу парламент (народні представники) отримали повні права в сфері державних фінансів - право затвердження як доходів, так і видатків держави. Також казну короля було відокремлено від державного бюджету. З тих пір глибинні принципи функціонування фінансової системи не зазнали суттєвих змін.

У 1830-1840 рр. виник рух чартистів, які вимагали від парламенту обмеження тривалості робочого дня, підвищення заробітної плати і запровадження загального виборчого права. Пізніше чартизм переріс у тред- юніонізм - профспілковий рух. На початку XX ст. така політична боротьба незаможних за свої права дала позитивні здобутки: запровадження страхування робітників від нещасних випадків на виробництві (за рахунок підприємств), обмеження тривалості робочого дня, встановлення пенсій по старості (з 70 років), допомоги по безробіттю (15 тижнів), страхування на випадок захворювань. Все це призвело до зростання видатків бюджету та їх більшої соціальної спрямованості..

У митній політиці Великобританії можна спостерігати почергове застосування як протекціонізму (захист внутрішнього ринку), так і фритредерства (вільної торгівлі). Так, у середині XIX ст. було відмінено жорсткі митні збори на імпортовані товари і застосовано режим вільної торгівлі. У кінці XIX ст. знову починає переважати політика протекціонізму - на фоні торговельних воєн між провідними державами світу. Новий виток загострення світової конкуренції припадає на 1931 - 1932 рр., що змусило Англію повністю відмовитись від політики фритредерства.

Державні фінанси зазнавали негативних наслідків світових воєн. Так, якщо в 1914 р. військові витрати складали лише 14 % від національного доходу, то в 1916 - 56,3 % фактично все господарство держави було переорієнтовано на військові потреби. У результаті війни внутрішній державний борг збільшився більше ніж у 12 разів у порівнянні з довоєнним рівнем. Відбулась також втрата позицій Великобританії, як світового фінансового лідера на користь США.

2. Великобританія є унітарною державою. Її офіційна назва — Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії. У склад входять Англія, Шотландія, Уельс і Північна Ірландія та ряд островів. Складові Великобританії мають широкі права щодо автономії. Адміністративно країна поділена на графства та райони.

Головою держави формально є монарх. Однак реальна влада знаходиться у руках уряду (кабінет) та парламенту. Центральний уряд складається приблизно з 20 міністрів. На його чолі стоїть прем'єр-міністр - ключова фігура з боку виконавчої гілки влади. Більшість членів Кабінету відповідальні за роботу одного чи декількох урядових відомств, які самі надають послуги, або впливають на їхнє надання іншими владними структурами. Міністрам допомагають як правило один чи більше молодших міністрів (їхніх парламентських заступників). Постійний заступник міністра або глава адміністрації у кожному міністерстві є позаполітичною посадою, як і інші посади державної служби.

Парламент складається з двох палат - Палати громад та Палати лордів. Нижня палата формується на основі загального виборчого права - депутатів (кількістю 650), що обираються терміном на 5 років. Верхня палата - палата Лордів формується на основі дворянської ознаки, як правило з прижиттєвим призначенням. Ключовими повноваженнями в сфері державних фінансів наділена нижня палата (оскільки її депутати є представниками народу).

У центральному уряді головною фігурою в питаннях державних фінансів є міністр фінансів (канцлер казначейства). Міністерство, яким він керує займається одночасно:

• визначенням економічної та фінансової політики держави;

• питаннями формування доходів бюджету;

• здійсненням видаткової політики держави.

Справи, пов'язані з державними видатками від імені міністра веде головний секретар міністерства фінансів. А сам міністр більше зосереджується на проблемах економічної, грошово-кредитної та податкової політик.

Серед інших відомств, що підпорядковані цьому міністрові - управління податкових зборів, управління митних і акцизних зборів, які відповідають за прямі та непрямі податки, а також управління національних заощаджень, що керує великою кількістю програм акумуляції особистих заощаджень, якими фінансується значна частка потреб державного сектора в позикових коштах.

Головний секретар міністерства фінансів є членом Кабінету. Йому допомагають службовці, організовані у сектор державних видатків, на чолі з другим постійним заступником міністра фінансів. Сектор державних видатків має в своєму складі групу з розробки політики в галузі загальних бюджетних видатків, яка має по 6-7 своїх працівників у кожному з відділів перспективного планування та поточного контролю, а також певну кількість груп з видатків, які займаються справами окремих відомств.

3. Фінансова система Великобританії складається з:

• державного бюджету;

• місцевих бюджетів;

• спеціальних позабюджетних фондів;

• фінансів державних підприємств та корпорацій.

Кожна із ланок бюджетної системи є незалежною та функціонує автономно. Головну роль у фінансовій системі відіграє бюджет центрального уряду (державний бюджет Великобританії).

Загалом перерозподіл фінансових ресурсів через державні фінанси відносно ВВП у Великобританії становить приблизно 40%, - у 2005 році загальні видатки держави становили 41,9 % ВВП. Державні витрати в 2005-2006 фінансовому році складають 519 млрд. фунтів стерлінгів. При цьому майже три чверті витрат припадає на соціальні потреби - 169 млрд. фунтів на проекти в області соціального захисту населення, 90 млрд. фунтів на охорону здоров'я, 68 млрд. фунтів на освіту. Примітно, що витрати на національну оборону в бюджеті

складають усього 28 млрд. фунтів (5,4% всіх державних видатків).

Досить характерним явищем для державних фінансів є їх дефіцитність. У останні десятиліття XX століття лише у кількох роках мала місце збалансованість, або ж профіцитність державних фінансів (так, з 1970 по 1995 роки лише у 1988, 1989, 1990 роках спостерігався профіцит державних фінансів). Дане явище характерне для більшості країн Заходу. Загальна незбалансованість державних фінансів у 2002 році у Великобританії становила 1,3 % від ВВП (хоча до 2002 року протягом 4 років мав місце профіцит).

У сфері управління державним боргом політика Великобританії є дуже виваженою. Впродовж десятиліть на практиці застосовується два важливих принципи стосовно державних запозичень:

• розмір державного боргу повинен із року в рік залишатись приблизно на одному й тому ж рівні (близько 30 % від ВВП). Практика це підтверджує - державний борг у 2002/2003 роках становив 37,9 % від ВВП.

• дотримання "золотого правила" державних фінансів, яке полягає у тому, що розмір позик, які бере уряд повинен відповідати його витратам на інвестиційні програми. Тобто масштабам фінансування тих проектів які у майбутньому дозволять розрахуватись по зобов'язаннях держави.

Особливість управління державним боргом полягає також у тому, що левову частку становить саме внутрішній державний борг, що дозволяє мінімізувати залежність держави від зовнішніх позичальників.

Серед позабюджетних фондів найбільшого значення відіграє фонд національного страхування. Він забезпечує цілий спектр програм соціального характеру: з нього фінансуються пенсії по старості, інвалідності, допомоги безробітним, допомоги у випадку захворювань. Джерелами формування доходів фонду є: внески працюючих, внески роботодавців, асигнування з бюджету, доходи від інвестиційної діяльності самого фонду.

Місцеві бюджети. Частка місцевих бюджетів у бюджетній системі коливається на рівні 30%. Видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні та капітальні (капітальні покриваються за рахунок позик, а джерелом фінансування поточних головним чином є податки). Основні напрямки спрямування коштів місцевих бюджетів: житлове та шляхове господарство, освіта, місцева влада та самоуправління, судова система, заходи по охороні навколишнього середовища, поліція. Головне джерело місцевих бюджетів - муніципальний податок (справляється в залежності від вартості майна та кількості дорослих членів сім'ї).

4. Бюджетний рік починається з 1 квітня і завершується 31 березня наступного року. Проект державного бюджету складає казначейство (мінфін).

При розробці бюджету враховують такі економічні показники: прогнозні темпи зростання ВВП, рівень безробіття, норми процентних ставок, динаміку цін, ситуацію на фондовому ринку, рівень податкових ставок та інші. Планування здійснюється на п'ятирічний період у цінах поточного року з відповідним щорічним коригуванням. За такий досить тривалий період часу (п'ять років) можливі помилки в прогнозних розрахунках, але, як свідчить практика, середня абсолютна помилка не перевищує 1 % від валового національного продукту або плюс чи мінус 9 млрд. ф. ст.

Проект бюджету складається з двох окремих частин - розрахунок доходів та витрат. Після розгляду та затвердження кабінетом проект подається в парламент.

В жовтні-листопаді кожного року Канцлер казначейства виступає у парламенті із Бюджетним посланням в якому викладаються поточний стан в економіці та державних фінансах і прогнози розвитку на середньострокову та довгострокову перспективу. Уряд також готує щорічну збірку офіційних документів про державні видатки - Білу книгу де викладає свої плани на наступні три роки. Спеціальний постійний комітет Палати громад вивчає Білу книгу і доповідає про неї перед дебатами, під час яких парламент висловлює свої зауваження. Бюджетне послання та Біла книга обговорюються у парламенті.

Для вотування (розгляду-затвердження) бюджету парламент збирається на спеціальну сесію. Бюджетні права парламенту стосовно бюджетної ініціативи (можливості вносити зміни в поданий проект) є обмеженими. На практиці тільки виконавча влада може збільшити видатки державного бюджету. Але парламент для розширення обсягів видатків може чинити політичний тиск з метою внесення необхідних поправок. Крім того, парламент може пропонувати скорочення витрат. Головну роботу над проектом виконує нижня палата - палата громад. Тут діє два комітети - із розглядів видатків і доходів. Верхня палата (палата лордів) затверджує бюджет у цілому. Затверджений бюджет підписує королева Англії (це її єдина та формальна функція в бюджетному процесі).

Особливість бюджетного процесу полягає в тому, що незначну частину видатків бюджету парламент не затверджує (близько 4 % від загальної їх кількості). Головним чином це видатки капітального характеру.

Виконанням державного бюджету займаються казначейство, міністерства та Банк Англії, який є органом його касового виконання (заснований в 1694 р.).

Для Великобританії характерним є жорсткий контроль за здійсненням бюджетних витрат (з метою їх раціональності та відповідності бюджетним призначенням). Основна мета уряду - контролювати зростання державних видатків, тому головний наголос робиться на ефективності використання бюджетних коштів. Усі відомства самостійно ретельно аналізують виконання конкретних завдань під кутом зору результативності.

Відповідальність за економію коштів та ефективність діяльності кожного окремого міністерства лежить на відповідальності його міністра. Міністерство фінансів представляє інтереси платників податків і забезпечує належний розподіл коштів між міністерствами. За деяких обставин міністерства можуть протягом року, за згодою міністерства фінансів, переміщувати кошти між статтями однієї категорії. Вони не мають права переносити невитрачені кошти з однієї категорії асигнувань до іншої: такі переміщення вимагають згоди парламенту.

Казначейство складає звіт про виконання бюджету, який у подальшому затверджується на засіданні парламенту. Звіти про фактичні видатки, що офіційно подаються до парламенту генеральним контролером-ревізором, показують підрубрика за підрубрикою як витрачалися асигновані гроші.

5. Структурні особливості бюджетних видатків і доходів. Державний бюджет складається з двох частин: звичайного бюджету (або Консолідованого фонду) та Національного фонду позик.

Із звичайного бюджету здійснюються переважно видатки поточного характеру. Вони діляться на дві частини:

• ті, які щорічно затверджуються парламентом (приблизно 96 % загального обсягу);

• витрати постійного обслуговування, які не затверджуються парламентом. Сюди входять кошти, що спрямовуються у Національний фонд позик для сплати відсотків по державному боргу та витрати по Цивільному листу (видатки на утримання королеви).

Видатки державного бюджету Великобританії за основними напрямками є наступними (як відсоток від загальної суми): на управління і правопорядок 7,1%, на оборону 7,9%, на освіту 4,9%, на охорону здоров'я 14,0%, на соціальний захист населення 31,1%.

Особливість видатків бюджету також полягає у тому, що головна питома вага (при розгляді їх за економічною ознакою) припадає на субсидії та поточні трансферти (близько 60 %), а на фінансування бюджетних установ (виплата заробітної плати та закупівля товарів і послуг для функціонування державних установ) становить близько 30 відсотків.

Доходи звичайного бюджету формуються за рахунок податків. Головними з них є: прибутковий податок з фізичних осіб, податок на прибуток корпорацій, податок на приріст капіталу, ПДВ (ставка 17,5%) акцизи (з тютюнових виробів, спиртних напоїв, грального бізнесу, нафтопродуктів, ) та інші податки. Частка окремих видів доходів: податки на прибутки і доходи - 35,9 % (в тому числі індивідуальні 26,7 % та корпоративні 9,2 %); внески на соціальне страхування 17,2 %; податки на майно 6,44 %, податки на споживання 32,5 %; неподаткові надходження 7,66 %.

Національний фонд позик відображає операції держави інвестиційного характеру щодо отримання позик та надання кредитів. Він формується за рахунок: перевищення доходів над видатками по звичайному бюджету (якщо має місце його профіцит), отриманих відсотків по наданих довгострокових кредитах, прибутку Банку Англії, коштів із звичайного бюджету, спрямованих на обслуговування державного боргу. Головними напрямками його витрат є: погашення державного боргу та сплата відсотків по ньому, надання кредитів органам місцевої влади, здійснення інвестиційних проектів (переважно капвкладення в держані корпорації).

6. Сучасна система оподаткування формувалася ще в кінці XIX ст., але суттєвих змін зазнала в 1965, 1973 рр. та в середині 90-х років. Податки у Великобританії, як унітарній державі поділяються на загальнодержавні й місцеві. Загальнодержавні податки становлять близько 90 % усіх податкових надходжень. Місцевий податок практично один — муніципальний, але місцеві органи влади можуть вводити додаткові збори на конкретні місцеві потреби.

Податок на доходи. Уперше був застосований у 1799 р. як тимчасовий захід з метою фінансування військових потреб у війні проти Наполеона, а з 1842 р. закріпився на постійній основі. У Великобританії застосовується шедулярна форма стягування податку, яка передбачає розмежування доходу на частини (шедули) залежно від походження доходу. Таких шедул шість, і кожна з них має особливий механізм оподаткування. Справляння податку здійснюється за місцезнаходженням джерела доходу, тому якщо працівник отримує дохід в одному місці роботи, він податкову декларацію не заповнює.

Податок на додану вартість. Цей вид податку посідає друге місце в податкових надходженнях і становить 17—19 % від усіх податкових надходжень. Базою оподаткування є вартість, додана на кожній стадії виробництва і реалізації товару, або різниця між виручкою і вартістю закупівель у постачальників. Основна ставка — 17,5 %. Не підлягають обкладанню такі види товарів, які є основними для забезпечення нормального існування людини — продовольчі, книги, ліки, імпортні й експортні товари, основні види палива й енергії для домашнього вжитку, будівництво нових будинків, транспортні послуги, дитячий одяг, поштові і фінансові послуги, страхування, ритуальні послуги.

Податок на прибуток підприємств. Основна ставка — 33 %. При визначенні прибутку з валових витрат вираховуються представницькі витрати, витрати на розважальні заходи для співробітників компанії, витрати на юридичні послуги, якими скористалася компанія, збитки, витрати на науково-дослідні роботи. Малий бізнес, оборот якого не перевищує 250 тис. ф. ст. на рік, оподатковується за ставкою 25 %.

Податок на приріст капіталу. Застосовується при реалізації певних видів активів, що приносять прибуток — приватні автомобілі, житло, національні ощадні сертифікати та облігації тощо. Мета цього податку — обмежити розміри і спекулятивність угод. Доходи визначаються як різниця між ринковою вартістю капіталу і вартістю придбання. Податок сплачується за найвищою ставкою прибуткового податку, якщо платником є фізична особа, і за основною ставкою податку на прибуток, якщо платник — юридична особа.

Податок на спадок. При отриманні спадку не оподатковуються перші 150 тис. ф. ст., потім застосовується ставка в 40 %, але існує ціла система знижок і пільг, які можуть становити від 20 до 80 %.

Муніципальний податок. Це основний вид місцевого податку. Він залежить від ринкової вартості майна і кількості дорослих членів сім'ї. Класифікація майна передбачає вісім оцінних категорій. Існує система знижок для окремих категорій громадян.

7. У перші післявоєнні роки Великобританія значно відставала в темпах розвитку від інших держав, особливо США. Це зумовило необхідність активного втручання держави в економічні процеси з метою відродження галузей народного господарства. Була проведена масова націоналізація внаслідок чого сформувався потужний державний сектор економіки. У нього входили практично усі галузі великого бізнесу. Вуглевидобувна, газова галузі, електроенергетика, транспорт, підприємства зв'язку, частково металургія знаходились в руках держави). Це дало позитивні результати.

Однак, в середині 70-их років дались взнаки недоліки державного управління державними підприємствами, більшість з них були збитковими та постійно вимагали дотацій із державного бюджету. Уряд М.Тетчер, який прийшов до влади в 1979 році почав радикально обмежувати регулюючу функцію держави шляхом масштабної приватизації державних підприємств, зниженням податків, стимулюванням розвитку підприємництва та приватної ініціативи.

У 1997 році було складено п'ятирічний план скорочення бюджетного дефіциту шляхом більш раціонального використання коштів як центральним так і місцевими органами влади. Запроваджено принцип пріоритетності статей бюджетних видатків. Головними пріоритетами бюджетних видатків сьогодні визначено: освіту, професійну підготовку молоді, створення нових робочих місць і охорона здоров'я.

Починаючи з 1993 року в економіці Великобританії відмічається стабільне зростання ВВП на рівні 2 - 3 % щорічно. Це сприятливо відобразилось на стані державних фінансів. Бюджети на 1999 - 2001 років виконано з профіцитом. Відкрились можливості до подальшого проведення політики зниження податкового пресу і проведення ряду соціальних програм. В сфері державних витрат розроблена програма під назвою "Новий курс". ЇЇ суть полягає в забезпеченні соціальної справедливості, сприянні зайнятості та підтримки найбільш незахищених прошарків населення, розширення середнього класу суспільства. Для стимулювання зростання зайнятості проведено субсидування створення додаткових робочих місць, реформування зазнала сама служба зайнятості, активно проводяться заходи щодо професійної підготовки та перепідготовки.

Дещо погіршилась ситуація із збалансованістю державних фінансів протягом останніх років. Загальна незбалансованість державних фінансів у 2002 році у Великобританії становила 1,3 % від ВВП. В 2004 дефіцит державного бюджету становив більше 6 %.

У 2006-2007 і 2007-2008 фінансових роках планується збільшення бюджетних витрат до 549 і 580 млрд. фунтів відповідно, причому основне зростання знову припаде на статті витрат на соціальні програми. Це є пріоритетом уряду лейбористів. Для порівняння, у минулому, в час правління партії консерваторів соціальні статті також складали основну частину видатків бюджету, але не були такими значними, як при лейбористах - у сукупності на всі соціальні потреби спрямовувалося приблизно 40-45% витрат бюджету. При лейбористах ці статті становили 63% (2005 рік).

Для стимулювання економічного зростання систематично проводиться політика зниження податкових ставок. Так, ставка оподаткування податком на доходи громадян в 2000 році встановлена у розмірі 22 %, тоді як у 1979 р. - 33 %, а в 1995 - 25 %. Ставка податку з корпорацій також суттєво знижена - до 30 %. Ще кілька десятиліть тому вона становила 50 %. Одночасно податкову базу вдалось розширити за допомогою ліквідації ряду податкових пільг.