Тема 8.
ФІНАНСИ ЯПОНІЇ
Фінансова система Японії складається з: бюджету центрального уряду, місцевих бюджетів і спеціальних фондів (нараховується 56 рахунків центрального уряду і біля 7 тис. місцевих рахунків), фінансового ринку, фінансів суб'єктів господарювання (комерційних підприємств і корпорацій державного сектору). Специфічною особливістю фінансової системи Японії є взаємозв'язок державного фінансування та значного капіталу у реалізації загальнодержавних програм. Така взаємодія державного та корпоративного фінансового планування сприяють узгодженості економічного розвитку і забезпеченню стабільності економічної системи держави.
Особливість державних фінансів Японії полягає в тому, що показник питомої ваги державних витрат у ВВП є одним із найменших серед відповідних показників розвинених країн. Теоретичними основами здійснення фінансової політики Японії є те, що державні фінанси повинні обслуговувати лише ті сфери економічного життя, які ринковий механізм забезпечити не здатний. Відтак державні фінанси мають створити лише загальні умови для функціонування ринкового механізму і водночас виправляти його недоліки шляхом перерозподілу доходів через бюджетний механізм. Основний наголос в здійсненні фінансової політики Японії робиться не на трансфертних платежах (допомога по бідності), а на вирівнюванні стартових умов, тобто забезпеченні мінімальних соціальних гарантій населенню, таких яких: освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення тощо.
В Японії відбувся перехід від концепції «суспільного добробуту» до «японської моделі суспільного добробуту», основними рисами якої є:
мінімальні суспільні асигнування на вирішення соціальних проблем;
свобода індивідуумів та гарантія мінімального доходу кожному;
принцип «справедливого розподілу» суспільних благ.
Особливістю фінансової системи Японії є наявність, крім бюджетного фінансування державних потреб, паралельної державної системи фінансування економічних проектів із залученням позабюджетних коштів. Для цього функціонує Програма фінансових інвестицій і позик (так званий Інвестиційний бюджет), призначена для кредитування пріоритетних об'єктів та проектів; його обсяг може досягати половини державного бюджету.
Варто виділити наступні глобальні періоди історичного розвитку фінансової системи Японії, зокрема:
модернізація (1868-1920 рр.), коли Японія перейшла до сучасної економічної ідеології;
період війни (1930-1940 рр.);
період швидкого розвитку (1950-1960 рр.), коли щорічно ВВП Японії зростав в середньому на 10%;
дорога до «бульбашок» (1970 - початок 1990 р.), що стало причиною економічної кризи у 1997 р., а також частково є причиною сучасної глобальної світової кризи.
До специфічних рис фінансової системи Японії можна зарахувати такі:
Міністерство фінансів є основою організаційної будови фінансової системи Японії, розробляє і контролює виконання бюджету, в його штаті налічується близько 2 тис. службовців, які досить добре оплачуються;
наявність Бюджету соціальних рахунків, яких нараховується 38;
наявність дев'яти фінансових корпорацій, у тому числі корпорації фінансування дрібного і середнього бізнесу, корпорації розвитку окремих районів (Тохоку, Хоккайдо);
залежність податкових ставок від типу сімей (бездітна сім' я, сім' я з дітьми
тощо);
місцеві органи влади збирають до своїх бюджетів приблизно 30% податків, а до державного бюджету - 70%;
дотації місцевим бюджетам становлять до 40% їх доходів;
щорічний приріст державного боргу становив донедавна 2,9%.
Отже, сучасні проблеми японської фінансової системи проявляються у надмірно жорсткій монетарній політиці, державному контролі та закритості економіки для іноземних суб'єктів.
Доленосною історичною подією, з якої розпочалося формування сучасного образу Японії, стали реформи, проведені, починаючи з 1868 р., мікадо (імператором) Мацухіто (1852-1912 рр.). Він взяв собі титул «Мейдзі», що в перекладі означає просвічене управління, тому період його майже піввікового управління (1867-1912) одержав назву «революції Мейзді». За своїм змістом реформи мали антифеодальний буржуазно- демократичний характер, була введена конституція та проведені заходи по європеїзації країни. З метою «щастя та добробуту підданих» імператор проголосив: нові ідеї будуть запозичені з усього світу і слава Японії від цього лише виграє, - принцип, що зберігає силу донині.
У другій половині XIX ст. була здійснена рішуча модернізація країни: проведено шкільну, адміністративну і бюджетну реформи, створено регулярну армію, засновано державний банк, введено єдину грошову одиницю (ієну), натуральні податки замінено на грошові, скасовано податковий імунітет і субсидію («рисовий пайок») самураям. Останні з неспокійної воєнної корпорації трансформувалися в дисциплінованих урядовців, енергійних провідників розвитку країни. Загалом перетворення такого масштабу дали потужний імпульс подальшому соціально-економічному прогресу Японії.
Після поразки у Другій світовій війні програму економічного відродження країни (1946-1952 рр.) розробила група американських спеціалістів, яку очолював відомий учений-фінансист, професор Колумбійського університету Карл Шоуп (1902-1991 рр.). Під егідою окупаційних властей за проектом «місії Шоупа» були здійснені бюджетна і податкова реформи, особливостями якої було: очищення податкової системи від архаїчних елементів, створення комфортних умов для діяльності добросовісних платників, заохочення добровільної сплати податків.
З цією метою було внесено оригінальне нововведення - запроваджено так звані блакитні декларації для компаній, які вели належний бухгалтерський облік і звітність, повністю виконували податкові зобов'язання. Платники, подаючи такі декларації, звільнялися від обтяжливих перевірок, докучливого контролю. Блакитні декларації витримали випробування часом і збереглися донині, в результаті їх застосування 80% платників взагалі були звільнені від подачі декларацій, що засвідчує простоту адміністрування податків. Інші зміни податкового кодексу пов'язані з істотним підвищенням неоподатковуваного мінімуму і суттєвого - з 85 до 55% - зниження максимальної ставки прибуткового податку з фізичних осіб незалежно від джерела доходу. Норма оподаткування прибутку юридичних осіб була зменшена з 52,5% до 35%.
Сучасна податкова система - результат податкової реформи 1988 року. Створена в перші післявоєнні роки під диктовку американських експертів система оподаткування проіснувала 40 років, виконавши роль максимальної мобілізації державних доходів, а також забезпечивши підтримку високої норми нагромадження, тобто тієї частини ВВП, яка не споживається в поточному році, а матеріалізується у вигляді будівель, споруд, обладнання, виробничих запасів. На кінець 80-х років у країні склалися сприятливі умови для реформування податків із метою стимулювання економічного зростання шляхом підвищення ділової активності та нарощування внутрішнього споживацького попиту. Реформа забезпечила загальне скорочення податкового навантаження на економіку при підвищенні непрямих податків на населення.
Податкова система Японії характеризується великою кількістю податків, їх має право збирати кожний орган територіального управління. Але всі податки країни зафіксовані у законодавчих актах. В Японії збираються прямі і непрямі податки. Основу бюджету складають прямі податки, на це вплинуло збільшення частки непрямих податків. До прямих податків відносяться податки з юридичних і фізичних осіб, на майно, на спадщину, на доходи від операцій з цінними паперами і деякі інші. Головними складовими сучасної податкової системи Японії є:
податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок);
податок на прибуток корпорацій;
податок на майно фізичних та юридичних осіб;
податок на спадщину та дарування;
податок на додану вартість;
акцизи;
мито;
податок на проживання (податок на жителів);
податок на майно фізичних та юридичних осіб.
В Японії не має єдиної бюджетної системи: місцеві бюджети, а також спецрахунки не входять своїми доходами і витратами до державного бюджету. Бюджетна система Японії є дворівневою, складаючись із державного та місцевих бюджетів. Основними ланками бюджетної системи Японії виступають: державний бюджет, бюджети місцевих органів влади, спеціальні фонди, фінанси державних підприємств.
Державний бюджет формується на основі індикативних планів соціально- економічного розвитку. Доходи і витрати бюджету групуються по розділах, статтях і параграфах. Доходи і витрати бюджету мають певне групування, яке містить розділи, статті і параграфи. Доходи підрозділяються на 7 розділів, 11 статей і 43 параграфи, витрати - на 13 розділів, 41 статтю і 242 параграфи. Характерною рисою бюджету Японії є те, що невикористані кошти переходять на наступний бюджетний рік.
Реалізація державного бюджету здійснюється в трьох основних формах: прямі виплати (в основному на утримання адміністративного апарату), витрата коштів по спецрахунках (пенсійне забезпечення, соціальне страхування, громадські роботи, оборона) і фінансова допомога місцевим адміністраціям. Особливість Японії полягає в тому, що показник питомої ваги державних витрат у ВВП країни с одним з найменших серед показників розвинутих країн. Пріоритетними сферами державних видатків є видатки на інформаційні технології, програми вирішення проблем старіючого населення, захисту навколишнього середовища та фінансування громадських робіт з поліпшення функціонування японських міст, а також соціальні видатки, зокрема підтримка зайнятості.
У силу ряду причин в Японії склалось чітке розмежування сфер вкладення капіталу: приватного - у виробничу сферу, державного - в інфраструктуру. Державна власність в Японії складає незначну частку її національного багатства і представлена капіталомісткими об'єктами інфраструктури. Як і в США, в Японії державний сектор вельми невеликий і представлений, в основному, підприємствами інфраструктури, а не промисловості, як в Західній Європі. Тому в Японії державний сектор не є серйозним конкурентом у жодній галузі виробництва, і його функціонування повністю підпорядковане інтересам приватних корпорацій.
Швидкий економічний розвиток Японії у післявоєнні сприяв росту фінансової потужності японських інститутів фінансового ринку. У 1990 році з 6 провідних компаній світу з управління цінними паперами 4 були японськими, а страхова компанія Nippon Life Insurance Company була першою у світі за обсягом активів. У 2007 році 49 японських компаній входили до списку 500 найбільших компаній за капіталізацією, а компанія Toyota займала у ньому 30-ту позицію.
У 80-х роках ХХ ст. японська економіка переживала бум, який позначився в тому числі й розбуханням фінансових активів і формуванням «піраміди» на ринку акцій і нерухомості. В цей період капіталізація японських компаній була найвищою у світі, ринок акцій Японії складав 40% світового. У 1990-1992 роках мала місце фінансова криза, пов'язана з обвалом фінансового ринку, що негативно позначилося на розвитку фінансового сектору країни. Спроби уряду Японії за допомогою фінансової підтримки банківського сектору стимулювати зростання фінансового ринку призвели до різкого зростання бюджетного дефіциту і державного боргу країни. Ці проблеми підштовхнули уряд Японії у 1997-2001 роках провести масштабну реформу, яка суттєво змінила структуру, механізми функціонування фінансового сектору.
Основним документом, який регулює діяльність фондового ринку Японії є Закон про цінні папери і фондові біржі від 1948 року.
До кінця 90-х років виключні повноваження з регулювання ринку цінних паперів мало Міністерство фінансів. Починаючи з 1992 року у Японії було створено Комісію з цінних паперів і бірж, до функцій якої належав нагляд і контроль за станом ринку. Ця структура підпорядковувалася Міністерству фінансів, яке продовжувало виконувати більшість функцій регулювання ринку.