Тема 7.
ФІНАНСИ ФРАНЦІЇ
У Франції як і в багатьох інших державах перші бюджети були засекречені. Так, в 70-х рр. ХУІІ ст. у країні діяли закони, які під страхом смертної кари забороняли навіть розмовляти про бюджет, обговорювати фінансову діяльність держави. Глава держави фактично володів необмеженим правом розпоряджатися казною. Вперше бюджет Франції як кошторис її доходів і витрат було опубліковано напередодні Великої французької буржуазної революції міністром фінансів Неккером. Однак дворянство і король Людовик ХІУ намагалися обмежити інформацію про державні фінанси, зберегти феодальні пережитки у податковій системі, що стало поштовхом до Великої французької революції. На її першому етапі були скасовані непопулярні податки (наприклад, «габель» - податок на сіль, «талья» - основний прямий податок на селянство, для якого не було встановлено чітких ставок, а розміри визначалися довільно), проголошено публічність показників бюджету держави. З 1791 року бюджет Франції став затверджуватися парламентом. Не зважаючи на зміни у фіскальній політиці країни, основу доходів держави традиційно складали непрямі податки. Саме у Франції вперше було впроваджено податок на додану вартість.
На ґрунті соціал-демократичних ідей значного розвитку у Франції в ХХ ст. набув етатизм (втручання держави в економічне життя). Внаслідок цього, впродовж ХХ ст. у Франції відбулися масштабні (у порівнянні з іншими країнами з розвинутою ринковою економікою) зміни в політичній та економічній сферах. Ідея передачі державі основних засобів виробництва існувала у Франції з давніх часів. У 1936 році були націоналізовані п'ять найбільших авіакомпаній. Відразу після Другої світової війни уряд націоналізував 4 великих банки, аеропорт Парижа і компанію Рено, а також 35 страхових компаній і 6 вугільних басейнів. Остання великомасштабна націоналізація відбулася на початку 80-х років, в ході якої були одержавлені великі комерційні банки і багато промислових підприємств.
Впродовж останніх десятиліть ХХ ст. втручання держави в економічне життя у Франції постійно посилювалося. Якщо в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. частка державних витрат у ВВП складала 10-15% (в 1870 р. - 12,6%, в 1913 р. - 17%), то до 1960-х рр. вона зросла до 34,6%, а на початку ХХІ ст. - досягла майже 55%.
У Франції традиційно високими залишаються соціальні гарантії населенню з боку держави. У сукупності із проблемою зростання кількості пенсіонерів і, відповідно, витрат на пенсійне забезпечення, вони стали причиною дефіцитності державних фінансів.
До складу системи державних фінансів Франції входять такі ланки: центральний (державний) бюджет, місцеві бюджети, позабюджетні спеціальні фонди та фінанси державних підприємств.
Державні фінанси Франції складаються із трьох рівнів формально автономних рахунків, що тісно взаємопов' язані між собою:
Рахунки центрального уряду, які об'єднують:
- загальний бюджет (державний бюджет) - доходи і видатки уряду кінцевого характеру;
так звані додаткові або приєднані бюджети;