Тема 4.
ФІНАНСИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ
Формування фінансової системи Великобританії було розпочато в ХІ ст., в результаті утворення феодальної держави шляхом об'єднання багатьох розрізнених країн. У 1086 р. вперше проведено перепис населення та складено земельний і податковий кадастри, що посприяло отриманню повних відомостей про можливі об' єкти оподаткування. На початку ХІІІ ст. важливого значення набув королівський орган - казначейство, який відав наповненням доходів казни. У 1215 році ухвалено Велику хартію вольностей, що заклала буржуазно-демократичні основи бюджетного устрою і конституційного ладу. Цим документом таж було обмежено королівську владу в праві вводити податки без згоди парламенту і надано фіскальні гарантії суспільним станам. З метою контролю за дотриманням положень хартії було утворено спеціальний політичний орган, який формувався із представників різних суспільних прошарків (прообраз сучасного парламенту).
На початку ХУІІ ст. значно зросли державні витрати (перш за все військового характеру і на утримання королівського двору); почала формуватися система державного кредиту (держава вдавалась до позик шляхом випуску облігацій), у результаті чого значно зріс державний борг і підвищився рівень оподаткування, що викликало антиподаткові виступи, а в подальшому спричинило буржуазну революцію та становлення конституційного устрою, закріпленого у Біллі про права (1689 р.). З цього часу парламент отримав повні права в сфері державних фінансів (йдеться про право затвердження як доходів, так і видатків держави); казну короля було відокремлено від державного бюджету. З тих пір глибинні принципи функціонування фінансової системи практично не зазнали суттєвих змін.
В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у результаті активізації профспілкового руху обмежено тривалість робочого дня і запроваджено страхування робітників від нещасних випадків на виробництві (за рахунок підприємств), встановлено пенсії по старості (з 70 років), допомоги по безробіттю (15 тижнів), страхування на випадок захворювань. Все це призвело до зростання видатків бюджету, їх соціальної спрямованості.
У митній політиці Великобританії ретроспективно можна спостерігати почергове застосування як протекціонізму, так і фритредерства: якщо в середині ХІХ ст. було відмінено жорсткі митні збори на імпортовані товари і застосовано режим вільної торгівлі, то вже в кінці ХІХ ст. (на фоні торговельних воєн між провідними державами світу) знову активізувалася політика протекціонізму. Новий виток загострення світової конкуренції припадає на 1931 - 1932 рр., що змусило Англію повністю відмовитись від політики фритредерства.
Державні фінанси зазнавали негативних наслідків у результаті світових воєн. Так, якщо в 1914 р. військові витрати складали лише 14% від національного доходу, то в 1916 р. - вже 56,3%, відтак фактично все господарство держави було переорієнтовано на військові потреби. У результаті війни внутрішній державний борг збільшився більше, ніж у 12 разів у порівнянні з довоєнним рівнем. Відбулась також втрата позицій Великобританії, як світового фінансового лідера на користь США.
У перші роки після другої світової війни Великобританія значно відставала в темпах розвитку від інших держав, особливо США. Це зумовило необхідність активного втручання держави в економічні процеси з метою відродження галузей національної економіки. Була проведена масова націоналізація внаслідок чого сформувався потужний державний сектор економіки. Саме за рахунок державних ресурсів відбувалось відновлення та реконструкція галузей промисловості. В державній власності перебували: військова й атомна промисловість, організації та заклади, пов'язані з розвитком фундаментальної науки і дослідженням космосу тощо. Частково державі належали сировинні галузі, транспорт і зв'язок. При цьому зростання масштабів державного сектору не було самоціллю - це був вимушений крок урядової підтримки національної економіки, яка постраждала у воєнні роки.
Однак, вже в середині 70-их рр. ХХ ст. дались взнаки недоліки управління державними підприємствами (більшість з них стали збитковими та систематично вимагали дотацій із державного бюджету). В 1979 р. у результаті приходу до влади уряду на чолі з М.Тетчер відбулися радикальні зміни в країні, що розпочалися з обмеження регулюючої функції держави шляхом масштабної приватизації державних підприємств, зниження рівня оподаткування, через стимулювання розвитку підприємництва та приватної ініціативи, розширення соціальних послуг, створення змішаної державно- приватної системи охорони здоров' я, пенсійного забезпечення і т.д. Попри це дотепер на державу припадає 20% споживчих витрат і 9% інвестицій в основний капітал. Держава забезпечує роботою половину зайнятих у сфері охорони здоров' я та дві третини в сфері освіти.
Система державних фінансів Великобританії складається з:
бюджету центрального уряду;
місцевих бюджетів;
спеціальних позабюджетних фондів;
фінансів державних підприємств та корпорацій. Основними джерелами бюджетного права Великобританії є:
Білль про права 1689 р.;
Закон про фінанси, який щорічно приймається і регламентує питання, що стосуються дохідної частини бюджету;
Закон про асигнування, який щорічно приймається і регламентує питання, що пов'язані з витратною частиною бюджету.
До найважливіших податків у Великобританії зараховують:
Прибутковий податок
Корпоративний податок
Податок на спадщину
Податок на додану вартість
Податком на приріст капіталу
Роялті
Гербовий збір
Акцизи
Основним джерелом власних доходів місцевих бюджетів Великобританії є муніципальний податок та комерційні внески.
Одним з найважливіших органів управління фінансами є Державне казначейство, яке поєднує функції Міністерства фінансів і Міністерства економіки. У структурі казначейства шість управлінь: макроекономічної політики і міжнародних фінансів; бюджету і державних фінансів; державних послуг; фінансової звітності та аудиту; фінансового регулювання і промисловості; кадрів, капітального будівництва та інформації.
Формально Державне казначейство очолює прем' єр-міністр, який має титул першого лорда Казначейства. Однак, реально фінансовим відомством управляє канцлер казначейства (міністр фінансів), посада якого вважається у структурі ключовою. Крім канцлера казначейства, до складу вищого керівництва належать генеральний скарбник, фінансовий секретар (перший заступник міністра), парламентський секретар і 5 лордів- уповноважених.
Діяльність казначейства можна поділити на чотири основні напрями:
контроль за суспільними видатками є традиційною функцією Державного казначейства. Жоден із департаментів (відомств) уряду не може звернутися за коштами до парламенту без попереднього погодження з казначейством. Разом з тим казначейство відповідає не лише за видатки уряду, але й за весь суспільний сектор, включаючи суспільні (державні) корпорації та місцеві фінанси;
реалізація фіскальної політики та регулювання різних секторів фінансової системи (фінансових ринків). Фіскальна політика реалізується Державним казначейством спільно з Департаментом доходів і надходжень. З одного боку, діяльність казначейства охоплює координацію та часткову реалізацію державної політики у сфері управління грошовим обігом, відсотковими ставками, обмінними курсами, державним боргом. Ці напрями діяльності казначейства тісно пов'язані з діяльністю Банку Англії. З іншого боку, діяльність казначейства полягає у регулюванні експортно-імпортних операцій, внутрішніх і зовнішніх трансфертів, іноземної допомоги, регулювання господарської діяльності, реалізація зовнішньоекономічної політики. У цій сфері казначейство співпрацює зі Міністерством закордонних справ Великобританії, а також з Банком Англії;
макроекономічне прогнозування і аналіз розвитку економіки. Ця діяльність тісно пов' язана з усіма іншими аспектами діяльності казначейства. Багато економістів казначейства зайнято у відділеннях економічної політики і стратегії;
державна служба. З листопада 1981 року, коли було ліквідовано Департамент з громадських справ, казначейство відповідає за справи у сфері трудових ресурсів, заробітної плати та пенсійних виплат.