Тема 3.
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ У КРАЇНАХ З
РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ
Світова практика формування доходів держави передбачає використання багатьох методів мобілізації коштів: від господарської діяльності; від надання публічних послуг; від використання державного майна; податкового. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від господарської діяльності держави (доходи суспільного сектору економіки, від державних лотерей, розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, кредитування і надання гарантій та ін.) та від надання публічних послуг, а доходи від майнових прав - у вигляді доходів від використання державного майна.
Доходом держави від господарської діяльності є прибуток державних підприємств та організацій, який належить їй на правах власника засобів виробництва. В умовах ринкової економіки підприємства державної форми власності здійснюють свою діяльність на засадах господарської самостійності, а тому вилучення частини їхнього прибутку здійснюється двома способами: по-перше, через оподаткування прибутку підприємства на загальних підставах; по-друге, шляхом отримання державою дивідендів на правах власника або співвласника підприємства в процесі розподілу його чистого прибутку.
Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі - у вигляді орендної плати, чи разово - як доходи від приватизації державного майна. Однак, фіскальне значення поступлень від використання державного майна залежить від національних особливостей управління державною власністю та специфіки проведення приватизації.
Доходи від публічних послуг надходять у формі мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій тощо. Так, у практиці європейських країн широко використовується державне мито за право заснування компанії на території країни, збереження юридичної адреси, реєстрацію торгівельної марки, придбання житла тощо.
Не зважаючи на різноманітність форм мобілізації неподаткових доходів, основу фінансових ресурсів бюджетів у країнах з ринковою економікою формують доходи від сплати податків і податкових платежів. Податковий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо регламентований порядок сплати податків, однаковий підхід до всіх платників.
У сучасній податковій теорії й практиці розмежовується власне ухилення від сплати податків, тобто зменшення платниками податків своїх фіскальних обов'язків перед державою незаконними способами, та «обхід» (уникнення) податків, коли платнику вдається повністю або частково уникнути оподаткування без порушення діючих правових норм.
У податковій теорії та практиці визначають чотири основні групи причин ухилення від сплати податків:
морально-етичні;
економічні;
політичні;
технічні або організаційно-управлінські.
Розвиток сучасної цивілізації характеризується постійним зростанням суспільних витрат. Розширення функцій сучасної держави, розвиток національної економіки та ускладнення господарських зв'язків, еволюція суспільних потреб супроводжуються постійним підвищенням питомої ваги валового національного продукту, який перерозподіляється через систему суспільних фінансів та збільшення обсягів фінансових ресурсів у розпорядженні держави. До основних чинників розширення суспільних видатків зарубіжні науковці зараховують:
суспільно-політичний;
соціальний;
економічний;
борговий.
Вперше ідеї про перманентне зростання державних витрат в процесі історичного розвитку суспільства наприкінці ХІХ ст. висунув відомий німецький вчений А. Вагнер. В подальшому вони були сформульовані в економічній науці як «Закон Вагнера про зростаючі суспільні витрати».
Державно-приватне партнерство (public-private partnership) розглядається у світовій практиці як повноцінна заміна приватизації державних об'єктів, яка дає змогу реалізувати потенціал підприємницької ініціативи приватного капіталу і, водночас, зберегти контроль держави над суспільно важливими секторами економіки. Його предметом є розвиток, використання та управління державною й муніципальною власністю.
У світовій практиці виділяють такі основні форми ДПП:
контракти між державою і приватною компанією;
оренду і лізинг;
концесію;
угоду про розподіл продукції;
спільні підприємства.
В сучасних умовах спостерігається тенденція до збільшення обсягів державної заборгованості у більшості країн світу. У зв'язку з цим, проблеми ефективного управління державними запозиченнями стають все більш актуальними. Швидке нарощення державних боргів спостерігається після 2008 року у зв'язку з глобальною фінансовою кризою, а його основними причинами стали невдала фінансова політика, нарощування дефіциту платіжного балансу в розвинутих країнах, поглиблення структурних диспропорцій в економіці.
Найважливішим завданням сучасного етапу в управлінні державним боргом є формування відповідної організаційної структури, тобто визначення органу, уповноваженого на таке управління і його функцій. У розвинутих країнах до вирішення цього питання існує кілька підходів:
традиційний підхід;
комбінований підхід;
альтернативний підхід