Тема 2.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСІВ У
ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Сучасна економічна система західних країн є змішаною. Така система виробляє як ринкові, так і суспільні (колективні) блага.
Загальне поняття ринку включає будь-яке визначення, у якому закладений процес купівлі і продажу товарів та послуг. Як писав Адам Сміт, «цей механізм, наче невидима рука, керує діяльністю індивідуумів, які намагаються досягти найвищого рівня задоволення своїх особистих потреб, досягаючи при цьому найкращих результатів».
Обов'язковим атрибутом ринкової економіки є існування приватної власності, відсутність монополізму, а також формування цін на основі попиту і пропозиції.
Як і кожна сфера практичної діяльності, ринкова система, поряд із беззаперечними перевагами має і певні недоліки, усунення яких становить основу діяльності органів державного управління. І саме засобами державних фінансів компенсуються недоліки та провали ринку. Як засвідчила історія, і ринок, і держава - явища, невіддільні одне від одного.
В сучасній світовій економічній системі і державний, і ринковий сектори об'єднує спільне поняття - благо (товар, продукт). І ринок, і держава однаково є виробниками благ, причому між ринковими (приватними) благами і суспільними (колективними) благами існують певні відмінності.
Ринкові (приватні) блага - це товари індивідуального споживання, що виробляються на ринку. Вони характеризуються двома основними ознаками:
виключення з кола споживачів;
суперництво при споживанні товарів.
Об'єктом дослідження західної фінансової науки є суспільне благо - потреба, послуга або благо (товар), що забезпечується державою поза ринком. Вільний ринок не спроможний забезпечити суспільство такими благами як національна безпека, закон і правопорядок, комфорт існування, частково освіта, охорона здоров'я, захист довкілля. Тобто, суспільні (державні) блага - це товари й послуги спільного (колективного) користування.
Особливістю суспільних благ є те, що вони мають неподільний характер, і ними можна користуватись, не оплачуючи їх. З другої сторони, інша особливість суспільних благ полягає в тому, що вони надаються в обмін за сплачені податки. Держава виступає як монопольний виробник суспільних благ і послуг, не конкуруючи з приватним сектором.
На суспільні блага поширюються звичайні закони попиту і пропозиції, вони аналізуються за допомогою звичайних економічних понять (таких як ціна, якість тощо).
Продукування суспільних благ може здійснюватися через:
залучення до суспільних робіт;
самостійне налагодження державою продукування суспільних благ;
укладання контрактів.
Щоденно у процесі своєї життєдіяльності кожен із нас зустрічається із необхідністю здійснення вибору серед різних варіантів поведінки. Перед проблемою обрання шляхів розвитку стоїть і суспільство її цілому. Якщо індивідуальний вибір особистості є віддзеркаленням її світоглядних позицій, морально-вольових якостей та впливу оточуючого середовища - суперечливої сукупності суб' єктивних та об' єктивних чинників, то природа суспільного вибору є ще складнішою.
Одним із найважливіших і конфліктних аспектів суспільного вибору є питання, що стосуються засад ведення фінансового господарства держави, постачання благ колективного споживання і перерозподілу доходів. Ця сфера є об'єктом максимального загострення індивідуальних, групових і національних інтересів, джерелом боротьби ідеологій, наукових концепцій, політичних переконань, уявлень про справедливість. Будучи концентрованим виразом соціально-економічних, політико-ідеологічних та етико- нормативних питань, проблема суспільного вибору увібрала в себе фундаментальність філософії, прагматизм політики і раціональність економічної науки.
У найбільш загальному вигляді під суспільним вибором розуміється пояснення економічними мотивами політичного волевиявлення громадян, що здійснюється через процедури голосування. Тобто, теорія суспільного вибору описує процес приймання суспільних (колективних) рішень у суб'єктивних поняттях раціональної мотивації індивідуальної поведінки, а також аналізує взаємодію між усіма учасниками політичних процедур (виборцями, політиками, державними службовцями та громадянами-платниками податків).
Основними принципами теорії суспільного вибору є:
концепція «економічної людини»;
концепція «політики як обміну».
Тому демократичний механізм розглядається складною системою обміну податкових внесків на блага від державної діяльності, в якій індивіди прагнуть досягнути своїх приватних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. «На ринку люди міняють яблука на апельсини, а в політиці - погоджуються платити податки в обмін на необхідні всім і кожному блага: від місцевої пожежної охорони до суду», - стверджував Дж. Б'юкенен.
Теорія суспільного вибору має позитивну і нормативну версії. В своєму позитивному варіанті вона тлумачить політичні технології приймання фінансових рішень та бюджетного процесу в умовах прямої й представницької демократії при різних процедурах голосування (за правилом одностайності, простої більшості, кваліфікованої більшості, в умовах дво- і багатопартійної системи тощо), а також пояснює мотиви поведінки виборців.
У нормативній інтерпретації теорія суспільного вибору трактує питання соціальної справедливості, прав і обов'язків громадян, морально-етичні моменти у поведінці правлячої еліти. Якщо позитивна теорія присвячена процедурним питанням (дуже важливому для демократії) навколо ухвалення фінансових законів та затвердження державного бюджету, то нормативна теорія торкається морально-етичних аспектів фінансової взаємодії між суспільством і державою. Так чи інакше, коло питань обох версій вчення про суспільний вибір зводиться до висвітлення взаємодії людини і держави («the man versus the state»).
Оскільки діючі особи суспільного вибору переслідують власні вигоди та інтереси, котрі, до того ж, через суб'єктивну мотивацію вчинків не підлягають кількісній оцінці, деякі науковці скептично ставляться до можливостей урядових структур упоратись із економічними й соціальними проблемами. Вони аргументують, що в державних установах не створюється прибуток, а тому відсутні комерційні (але не меркантильні) стимули для ефективної діяльності та скорочення видатків. Звідси й походять пропозиції обмежити державні видатки конституційним шляхом, а також передати деякі державні функції приватним структурам або органам місцевого самоврядування. В США саме аргументи теоретиків суспільного вибору слугували науковим підґрунтям для внесення законопроекту про конституційну поправку, що забороняє бюджетні дефіцити, окрім надзвичайних обставин у країні. Обов'язкова, передбачена основним законом збалансованість федерального бюджету, повинна суттєво обмежити можливості політиків самочинно чи під тиском виборців роздувати обсяг державних видатків.
Заслуга теоретиків суспільного вибору найперше полягає в тому, що вони виходили з фундаментального значення в будь-якій життєдіяльності людей ринкових мотивів поведінки. Теорія суспільного вибору дає можливість тлумачення функціонування урядових установ і політичних структур через поняття приватних інтересів.
Масштаби і структура суспільного добробуту залежать від типу соціальної організації держави. З цього погляду держави поділяють на два види: соціалістична («Від кожного за здібностями - кожному за працею», тобто безпосередній виробник благ забезпечує індивідуальне і суспільне споживання) і трансфертна (держава збирає податки з ринкового сектору і перерозподіляє їх на користь певних соціальних груп).
Держава загального добробуту - це різновид трансфертної держави, котра цілеспрямовано фінансує державні програми на користь окремих груп населення (літніх, незаможних, дітей).
Свого роду економічною передумовою вчення про державу загального добробуту є економічна теорія добробуту (welfare economics) - галузь економічної науки, що пропонує альтернативні оцінки заходів або цілих економічних систем під кутом зору певного етичного критерію добробуту. За іншим визначенням, «економіка добробуту є дослідженням матеріального благополуччя членів суспільства, взятих разом, у тій мірі, в якій на нього впливають рішення та дії приватних осіб і державних установ у залежності від змін економічного стану». Це означає, що економіка добробуту забезпечує суспільний добробут при врахуванні недосконалостей ринку та необхідності державного втручання.
Теорія економіки добробуту складає одну з підвалин сучасного вчення про публічні фінанси у тих його аспектах, коли потрібно пояснити неефективність ринкових підходів у соціальній сфері, де знаходяться мільйони реципієнтів, але не господарюючих суб'єктів. Реалізація вимог теорії добробуту в сфері державних фінансів здійснюється через економічно мотивовані політичні механізми прийняття фінансових рішень, а постулати економіки добробуту органічно інтегровані в сучасну фінансову науку. В соціальному плані теорія добробуту порушує не менш гострі питання, ніж економічні проблеми стабільності та росту.
В сучасних умовах державу загального добробуту характеризують такі основні ознаки:
значні масштаби перерозподілу валового національного продукту через бюджетну систему (від 2/5 ВВП - у країнах Західної Європи, до 1/2 ВВП - у скандинавських країнах);
соціальний характер видаткової частини бюджетів, а саме: фінансування інвестицій у людський капітал (освіта, охорона здоров'я), соціальні компенсації з безробіття та низьких доходів;
формування основної частини бюджетних доходів за рахунок прогресивного прибуткового оподаткування фізичних осіб;
бюджетне субсидування окремих галузей промисловості й виробництва сільськогосподарської продукції.
Отже, держава загального добробуту є суперечливим досягненням сучасної західної цивілізації: вона надто обтяжлива в фінансовому відношенні, але, будучи сферою політизованої економіки в умовах диктату електорату, не підлягає радикальному згортанню з політичних міркувань. Фінансову політику, що відповідає критеріям теорії добробуту, здатні зреалізувати лише соціально «освічені» уряди економічно розвинутих, багатих і демократичних країн.