Тема 9.
ФІНАНСИ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
З часу свого створення до 1978 року економіка КНР розвивалася за соціалістичним зразком. Її основними рисами були: посилення державного регулювання економічного розвитку, високий рівень централізації державного управління, тотальна націоналізація промисловості, кооперація сільського господарства. Основою для розробки заходів економічної політики були п' ятирічні плани, які затверджувалися керівництвом країни.
З 1956 року в країні розпочалася реалізація політики «великого стрибка», наслідки якої виявилися катастрофічними для економіки та суспільства. Вона призвела до розбалансування господарського механізму країни, жорсткої кризи та голоду. Спостерігалося різке падіння виробництва у промисловості і сільському господарстві, зростання дефіциту державного бюджету, скорочення споживання і зниження життєвого рівня населення. У зв'язку з цим, у 1966 році уряд країни був змушений провести так зване «впорядкування економічного розвитку», яке полягало у сприянні розвитку сільського господарства та легкої промисловості, дерегуляції окремих видів господарських відносин.
Культурна революція 1966-1976 років поставила господарство країни на межу катастрофи. Виробництво у базових галузях знизилося у 2-3 рази, різко впала продуктивність праці. Спостерігалася практично повна втрата урядом керованості економікою. Для виведення країни з глибокої кризи у 1978 році було оголошено про проведення найбільшої в історії КНР економічної реформи, яка характеризувала перехід від планового господарства до сучасної ринково-орієнтованої моделі економіки.
На першому етапі реформи (1978-1984 рр.) економіка була поділена на чотири сфери за ступенем державного регулювання. При цьому 20% економіки регулювалися виключно ринком, а для 50% підприємств втручання держави мало обмежений характер. Внаслідок проведених реформ ВВП країни збільшився більш, ніж вдвічі. Разом з тим, економічне піднесення супроводжувалося розбалансуванням державного бюджету, дефіцит якого у 1979-1980 рр. перевищував 15% ВВП. Наприкінці цього етапу реформи дефіцит бюджету вдалося знизити до 2-3% ВВП.
Другий етап реформи (1984-1992 рр.) називають етапом посиленого переходу до ринку. Було створено умови для розвитку різних форм і способів господарювання, що сприяло становленню в країні приватного сектору економіки. В сільській місцевості швидко розвивалися різні види кооперативів, впроваджується оренда державних підприємств. З метою стимулювання економічного росту держава здійснює масштабні інвестиції за рахунок бюджетних коштів, що веде до зростання бюджетного дефіциту (до 6,5-10% ВВП).
Гаслом третього етапу реформи (1992-1997 рр.) була проголошена побудова ринкової економіки. Основними завданнями економічної стратегії були визначені: оптимізація управління підприємствами; прискорення прогресу ринкових відносин; усестороннє поглиблення реформ; прискорення економічного росту.
На цьому етапі важливу роль у сприянні розвитку господарства відіграли іноземні інвестиції. У країні налічувалося більше 300 тис. підприємств з іноземним капіталом, а у містах та в сільській місцевості завершилося формування багатоукладної економіки. За період 1992-1997 років ВВП країни збільшився у 3,4 рази, а на душу населення - в 3,2 рази.
Стержнем економічної політики КНР в роки четвертого етапу реформи (19982002 рр.) стало стимулювання суспільного попиту, у зв'язку з чим посилено стимули для розвитку харчової промисловості, телекомунікації, інформаційної техніки і технологій, житлового будівництва. В цей період реалізуються заходи з переведення державних підприємств на ринкові умови господарювання, реформуються податкова, кредитно- банківська, цінова система. Це призвело до посилення низки соціальних проблем, як то зростання безробіття, поглиблення майнового і соціального розшарування населення. На державних підприємствах вивільнялися до 1/3 персоналу, у зв'язку з чим уряд був змушений вживати заходів щодо їхнього соціального захисту, встановлення мінімальної зарплати.
Вирішення накопичених соціальних проблем, завершення формування соціально- орієнтованої ринкової економіки і суспільства середнього добробуту є завданнями п'ятого етапу економічної реформи (з 2002 року). З цією метою передбачається подальша модернізація економіки, посилення її наукоємності; підвищення продуктивності праці; прискорений розвиток третинного сектору господарства; відхід від ідеології «дешевої робочої сили» та ін.
У фінансовій сфері уряд перейшов від активної до стійкої фінансової політики з метою забезпечення стабільного економічного розвитку. Серед іншого, така політика передбачає зниження дефіциту бюджету, зменшення масштабів державних запозичень. У царині державного інвестування пріоритет надано вкладенню коштів у розвиток аграрного сектору, освіти і науки, охорони здоров'я і культури, соціального забезпечення, які вважаються слабкими ланками економіки.
Характерною особливістю системи державних фінансів КНР є поступове зниження рівня перерозподілу ВВП через бюджетну систему: якщо у 1982 році він складав 38%, то у 1996 році - уже 17%. Упродовж 1980-1988 років темпи приросту видатків бюджету суттєво відставали від темпів росту ВВП, і лише з 1994 року ситуація змінилася на протилежну. Починаючи з 1996 року темпи приросту видатків бюджету перевищують динаміку приросту ВВП. Низький рівень перерозподілу ВВП через бюджет також пояснюється відсутністю значних соціальних зобов'язань держави - у країні фактично відсутня цілісна державна пенсійна система, програми соціального і медичного страхування мають обмежений характер дії. Крім цього, основне навантаження з фінансування соціальних заходів покладене на державні підприємства.
Внаслідок проведення податкової реформи 1994 року у КНР була створена нова податкова система. Вона передбачала здійснення таких заходів:
зменшення кількості податків з 37 до 23,
встановлення єдиної ставки податку на прибуток підприємств - 33% (спільні підприємства користуються пільгами);
розподіл податків на три категорії: загальнодержавні (національні) податки, місцеві податки і змішані;
створення податкової служби (центрального бюро оподаткування і місцевих податкових бюро). Було прийнято ряд заходів з метою зниження масштабів ухилення від оподаткування (створення комп' ютерної бази даних платників податків, впровадження схем виявлення фіктивних операцій та зловживань з ПДВ).
Бюджетно-податкова реформа 1994-1995 років сформувала нову структуру відносин між центральним урядом і провінціями. До реформи органи місцевої влади були відповідальними за виконання завдань по усіх джерелах доходів бюджетів (крім митних платежів), направляли 100% зібраних платежів до центру і в подальшому отримували кошти у формі трансфертів. Після 1994 року відбувся розподіл «сфер відповідальності». Внаслідок проведення реформи центральний уряд забезпечив собі стійке надходження коштів, а місцеві органи влади - стимул для розвитку місцевої економіки і розширення дохідної бази бюджетів.
Одним з результатів бюджетної реформи стало підвищення рівня централізації бюджетних ресурсів - якщо до неї питома вага центрального бюджету у зведеному бюджеті КНР складала 22% (1993 р.), то після неї - 55,7% (1994 р.). В сучасних умовах ресурси бюджетної системи характеризуються стійким зростанням та відносним збереженням пропорцій їхнього розподілу між центральним і місцевими бюджетами.
Доходи бюджету центрального уряду формуються з двох груп надходжень:
доходів, які передаються у розпорядження центрального уряду місцевими органами влади;
повернених доходів і субсидій, раніше виділених органам місцевого самоврядування центральним урядом.
Видатки зведеного бюджету КНР об'єднують такі напрями використання коштів:
видатки на розвиток освіти;
видатки на державне управління;
видатки на національну оборону;
видатки на розвиток економіки;
видатки на соціальну безпеку та зайнятість;
інші видатки.
Не зважаючи на певну лібералізацію, особливістю китайської економіки є сильний державний сектор. У державній власності перебуває близько 350 тис. підприємств, в тому числі у нафтогазовій, хімічній промисловості, металургії, машинобудуванні. На державних підприємствах зайнято більше 120 млн. осіб, на них припадає «левова» частка державних інвестицій.
З середини 80-х років ХХ ст. почався процес поступового збільшення фінансової самостійності державних підприємств. Вони отримали право на вільну реалізацію понадпланової продукції (в подальшому - і частини планової), на ведення гнучкої цінової політики, самостійний вибір постачальників та споживачів. Таким чином, при формальному збереженні державної власності, підприємства отримали певну самостійність у фінансово-господарській діяльності. З 1993 року у державному секторі почався процес створення «системи сучасних підприємств» шляхом корпоратизації (перетворення державних підприємств в акціонерні компанії і товариства з обмеженою відповідальністю).
В КНР функціонує система обов'язкового соціального страхування, відповідно до якої роботодавець і працівник мають здійснювати відрахування на пенсійне страхування, базове медичне страхування, страхування на випадок безробіття, страхування від виробничих травм, страхування на випадок вагітності й пологів, а також внески до фонду накопичень для придбання житла.
базове пенсійне страхування
базове медичне страхування
страхування на випадок безробіття
страхування від виробничих травм
страхування по вагітності і пологах
внески до фонду накопичення на житло.
Страховий ринок КНР особливо активними темпами почав розвиватися з початком проведення економічних реформ 80-х років ХХ ст., а щорічні темпи приросту страхових премій досягали 36,7%. На початку ХХ ст. у країні функціонувало 28 страховий компаній, які надавали страхові різноманітні послуги (в т. ч.: 7 - майнове страхування, 3 - страхування життя, 1 - перестрахування). Питома вага страхування у ВВП Китаю досягла 1,5%. Фінансовий оборот страхування у 2010 році склав 1,47 трлн. юанів (бл. 0,25 трлн. дол.), а загальний капітал страхового ринку - 5 трлн. юанів (0,74 трлн. дол.). За перше півріччя 2011 року страхові премії склали 805,7 млрд. юанів (понад 122 млрд. дол.), в тому числі - майнове страхування - 236 млрд. юанів (29,3%), страхування життя - 570 млрд. юанів (70,7%).