Розділ 3. Визначення продуктивності праці

[10] с.59 Продуктивність — ефективність використання ресурсів— праці, капіталу, землі — в процесі виробництва різних товарів і надання послуг. Як економічна категорія продуктивність відображає взаємозв'язок між кількістю та якістю виконаної роботи з вартістю використаних ресурсів. Зростання продуктивності означає збільшення обсягу господарської діяльності за умови незмінних витрат ресурсів.

В економічній літературі й господарській практиці для оцінки результативності трудової діяльності використовують

категорію "продуктивність праці", яка визначає ступінь ефективності процесу праці, що характеризується обсягом продукції, виробленої за одиницю часу, або економією робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю, що відображає ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність.

У визначенні продуктивності праці вихідною категорією є праця, витрачена на виробництво продукції, яка, в свою чергу, складається з:

— живої праці — використаної безпосередньо в даний момент у процесі виробництва;

— минулої праці — уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія — повністю, машини, споруди тощо — частково).

Важливо знати, що співвідношення між витратами живої й минулої праці залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Чим вищий рівень технічної озброєності праці, тим більшого значення у його економії набуватиме скорочення витрат уречевленої праці.

Розрізняють поняття праці:

— індивідуальної—живої праці;

— суспільної — всієї праці: як живої, так і уречевленої. Зростання продуктивності суспільної праці виявляється у:

— скороченні витрат праці на одиницю продукції, що виражається в економії трудових і матеріальних ресурсів;

— зростанні маси споживчої вартості, що визначається за результатами праці;

— зміні співвідношення між витратами живої й минулої праці зі зменшенням загальних витрат праці.

Зазвичай продуктивність праці характеризує результативність затрат живої праці у сфері матеріального виробництва. Але ця категорія може використовуватися і для визначення результативності сукупних затрат живої й уречевленої праці. Механізм підвищення продуктивності суспільної праці полягає в тому, що загальна сума праці, закладена в одиниці продукту, скорочується. Відтак частка минулої праці у виробленій продукції зростає, а частка живої праці — зменшується.

Виробка може розраховуватися на одного працівника промислово-виробничого персоналу. Вона відображає рівень продуктивності праці у вартісному виразі і являє собою відношення вартості валової продукції чи товарної, зробленої за визначений період часу (декада, місяць, кварта, рік) до середньооблікової чисельності працівників промислово-виробничого персоналу. Виробка в натуральних одиницях виміру найбільше об'єктивно відображають динаміку продуктивності праці і застосовується на підприємствах, що випускають однорідну продукцію. Вартісної метод використовується для визначення рівня і динаміки продуктивності праці на тих підприємствах, де номенклатура продукції різноманітна. Трудовий метод, заснований на вимірі обсягу зробленої продукції в незмінних нормо-годинах використовується переважно у внутрішньозаводському плануванні. Виробка може бути плановою і фактичною. При визначенні планової виробки в розрахунок приймаються планові показники обсягу виробництва і чисельності, а при оцінці фактичної — фактично досягнуті результати. Показник виробки, розрахований по валовій чи товарній продукції страждає серйозними недоліками, що спотворюють рівень продуктивності за рахунок включення у валову чи товарну продукцію витрат підприємства-суміжників, що поставляє напівфабрикати і виконує послуги, під впливом структурних зрушень у виробництві продукції, застосуванні матеріалоємності продукції і т.п. Трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції чи роботи. Показники продуктивності праці виробка і трудомісткість продукції зв'язані між собою зворотньопропорційною залежністю, тобто чим менше трудомісткість, тим вище виробка. По характеру витрат робочого часу розрізняють три види трудомісткості продукції: нормативну, планову і фактичну. Нормативна трудомісткість продукції — це витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції, розраховані по всім операціям технологічного процесу виготовлення конкретної одиниці виробу по діючим нормах. Планова трудомісткість — це витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції, зафіксовані в плані. Фактична трудомісткість відображає реальні витрати праці на виготовлення одиниці продукції. Вона може бути визначена відношенням нормативної трудомісткості до коефіцієнта виконання норм.[10] ст.59

Для народного господарства в цілому є важливий показник,що характеризує ефективність загальної праці-продуктивність загальної праці,який визначається відношенням виробленого за рахунковий період національного валового доходу до кількості працівників,зайнятих у сфері виробництва:

ППзаг= [10] ст. 60 (2)

де, НВД-національний валовий дохід держави;

Чм.в-чисельність працівників,зайнятих у сфері матеріального виробництва.

[1] ст.130 Існують три основні методи визначення обсягу продукції і відповідно середнього виробітку — натуральний, трудовий і вартісний.

Продуктивність суспільної праці вимірюється тільки у вартісному виразі на підставі національного доходу. Для визначення рівня продуктивності суспільної праці (Пс) різниця між валовим суспільним продуктом (Ув) і матеріальними затратами (М) ділиться на чисельність зайнятих (Ч3) у суспільному виробництві:

Для визначення середньорічного темпу приросту продуктивності праці (/пс) ПРИ наявності цього показника за певну кількість років (п) використовується формула

де /Пз — індекс загального темпу зростання продуктивності праці за η років. Для того щоб не розраховувати корені η-го ступеня, є спеціальні довідкові таблиці.

Натуральний метод — обсяг виробництва продукції виражається у фізичних одиницях — штуках, кілограмах, метрах і т. ін. Такий спосіб вимірювання обсягу продукції, що випускається, є найбільш точним, але він має досить обмежену сферу застосування, оскільки мало яке підприємство випускає однорідну продукцію. У багатьох організаціях затрати дуже різноманітні навіть у межах одного виду ресурсів. Наприклад, кондитерська фабрика випускає шоколадні цукерки, карамель, печиво, тобто таку продукцію, яку підсумовувати за вагою не можна. Тонна нафти, добута з однієї свердловини, не дорівнює за своїми якостями тонні нафти, добутої з іншої свердловини. Продукцію машинобудівного або деревообробного підприємства, яке випускає великий асортимент продукції, виразити через натуральний показник неможливо.

Виробіток у натуральному виразі (Вн) визначається діленням обсягу продукції (У) в натуральних одиницях обчислення на число робітників (чр) або на кількість витраченого робочого часу (Тж) за формулою

Тому використовується ще умовно-натуральний метод вимірювання обсягу виробництва продукції, заснований на приведенні різних виробів до одного вимірника. Наприклад, різні сорти мила перераховуються в єдиний сорт мила з 40 % вмістом жиру, а різні сорти палива — в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг. Застосування цього методу також можливе лише в деяких галузях народного господарства.

Трудовий метод заснований на використанні норм трудових затрат (нормо-годин) для характеристики обсягу виробництва. Він придатний для оцінювання продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, в цехах, але потребує чіткої обґрунтованості використовуваних норм. Застосування цього методу не має широкого розповсюдження, тому що при різнонапруженості норм він дає суттєві викривлення.

Виробіток за трудовим методом (Вщ) визначається діленням суми добутків обсягів окремих видів продукції в натуральному виразі (У,) і відповідних величин затрат праці на одиницю продукції (ТЕ ) на число робітників (працюючих) за формулою

Вартісний метод є найбільш універсальним, оскільки дає змогу проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, країні.

Для вимірювання обсягу виробництва застосовується низка показників.

Перевага показника вартості валової продукції полягає в тому, що обчислення продукції різних підприємств і в різні роки в єдиних оптових цінах підприємств за станом на будь-який час дозволяло нівелювати зміни цін у різні періоди і досягати за цим критерієм порівнянності показників. Однак вартість валової продукції відображає затрати не тільки живої, а й минулої праці, уречевленої в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах, деталях і вузлах, що надходять за кооперацією. Більш дорога сировина, що надходила на обробку, збільшувала вартість валової продукції і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої участі робітників підприємства. До таких самих наслідків приводили зміни у кооперації, коли підприємство А припиняло випуск якого-небудь вузла майбутнього виробу внаслідок того, що цей вузол став надходити до нього за кооперативними поставками з підприємства Б. Вартість вузла продовжувала входити до вартості виробу, що випускався підприємством А, але затрат праці на виготовлення цього вузла воно вже не несло, штучно завищуючи за рахунок цього продуктивність праці. У вартість валової продукції входить також вартість незавершеного виробництва на початок і на кінець періоду. Таким чином, за рахунок збільшення обсягів незавершеного виробництва підприємства можуть підвищувати вартість валової продукції, а разом з нею і показник продуктивності праці.

Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, що властиві показнику валової продукції.

Розрахунок продуктивності праці провожу за формулою: