Погляди д. Б.Ельконіна на проблему психічного розвитку

На основі діяльнісного підходу було проведено багато досліджень зовнішньої та внутрішньої діяльності, умов їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтеріоризації та екстеріоризації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії.

Відповідаючи на це запитання, Д.Б.Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відно­син та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконін запропо­нував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.

Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка є, за висловом Л.С. Виготського, висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.

Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс.*, криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11— 12 років*, юнацька криза.

За Д.Б.Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

1* вік немовляти — до 1 року;

2* раннє дитинство — 1—3 роки:

3* молодший і середній дошкільний вік — 3—4—5 років;

4* старший дошкільний вік — 4 (5—6* 7 років;

5* молодший шкільний вік — 6 (7—10* 11 років;

6* підлітковий вік — 10 (11—13* 14 років;

7* ранній юнацький вік — 13 (14—16* 17 років.

Увесь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1* до­шкільне дитинство (0—6* 7 років; 2* молодший шкільний вік (6—11 років*; 3* середній і старший шкільний вік (12—17 років*.

Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкрива­ються міжособистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелек­туальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.

Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. З роки і 11 років — це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років знаменуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.

Концепцію Д.Б.Ельконіна розвинув і деталізував Д.І.Фельдштейн. У його роботах акцент робиться на розвитку особисто­сті, а не пізнавальних процесів, який він розглядає як підйом з однієї щаблини на іншу.

Д.І.Фельдштейн вважає, що в процесі соціального розвитку дитини як особистості проявляються певні закономірності. Однією з них е зміна соціальної позиції особистості. Переходи з одного рівня розвитку на інший можуть відбуватися плавно і швидко зі значними якісними змінами в особистості.

Під час плавних перехідних періодів дитину мало турбують питання свого становища серед інших, при різких змінах соціальної позиції особистості на перший план в самосвідо­мості дитини виходять саме ці питання.

В середині кожного періоду процес розвитку проходить З стадії:

1. Розвиток певної сторони діяльності.

2. Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провідної діяльності.

3. Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сторонами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти*.

Підсумовуючи, ми бачимо, що більшість існуючих концепцій психічного розвитку не суперечать, а взаємодоповнюють одна одну, що дозволяє пояснити виникнення, розвиток та прояви складного психіч­ного життя людини в різних сферах її життєдіяльності.

У дитячій психології зроблено чимало спроб зробити періодизацію психічного розвитку людини в її дитинстві, але результати їх  досить розбіжні. Розбіжність зумовлена різним розумінням детермінації вікових періодів і критеріїв їх визначення.

Біогенетичні концепції виводили періоди з людської спадковості.

Соціогенетичні - розглядали послідовну зміну періодів як продукт впливів суспільного середовища.

Одною з перших в сучасній психології теорій дитячого розвитку і відповідно першою періодизацією була теорія рекапітуляції Стенлі Холла. На його думку, в основі дитячого розвитку лежить своєрідне повторення стадій історичного розвитку людства. Періодизація психічного розвитку, що базується на ідеях С.Холла, була запропонована К. Гетчінсоном. В ній також стадії дитячого розвитку співвідносяться з періодами історичного розвитку суспільства. За Гетчинсоном границі стадій не завжди співпадають, а можуть “перекриватись”.

Від народження до 5 років – стадія риття та копання (діти даного періоду життя люблять гратися в піску, маніпулювати з предметами, а саме, з відром та лопаткою*.

Від 5 до 11 років – стадія полювання (виникає прагнення відгородитися від чужих, можливі агресивність, жорстокість*.

Від 8 до 12 років – пастуша стадія (прагнення мати власний простір, доглядати тварин, заступатись за когось, обороняти, захищати когось*.

Від 11 до 15 років – землеробська стадія (інтерес до навколишнього світу, до садівництва*.

Від 14 до 20 років – стадія промисловості й торгівлі (стадія сучасної людини*.

Стадії, за Холлом та Гетчинсоном, є вродженими, навчання можливе на основі психічного розвитку, тобто може лише “надбудовуватись” над розвитком.

Проблема критеріїв визначення періодів психічного розвитку давно стала предметом спеціального обговорення. Встановлено, що слід будувати періодизацію, виходячи не лише з кількісних ознак, причому не зовнішніх, а суттєвих, взятих в їх систематичному зв’язку. Визначаючи періоди розвитку, треба брати до уваги всі її сторони в єдності – змістовну, операційну, мотиваційну. Важливе значення має також правильне розуміння зв’язку періодів і стадій            психічного розвитку, динаміки переходу від попередніх до наступних стадій. Стадії не просто йдуть одна за одною, а досягнення попередньої включаються в наступну стадію.

Л.С.Виготський визначив три групи вікової періодизації: за зовнішнім критерієм, за однією і кількома ознаками дитячого розвитку.

Для 1-ї групи характерна побудова періодизації на основі зовнішньої ознаки, яка не пов’язана з самим процесом розвитку. Періоди визначаються за степенями системи навчання і виховання – раннє дитинство до 3-х років, дошкільне – 3-6 років – (основне навчання і виховання в сім’ї*; 6-12 –стадія  початкового шкільного навчання – дитина отримує основні інтелектуальні навички; 12-16 років – навчання в середній школі – отримує загальну освіту; далі стаді вищої або університетської освіти (В.Штерн, Рене Заззо*.

У 2-й групі використовується внутрішній критерій, а не зовнішній. Цим критерієм є якийсь один бік розвитку. (Наприклад, розвиток кісткових тканин – П.Блонський, розвиток дитячої сексуальності – Фройд*.

Павло Петрович Блонський вибрав для вікової періодизації критерієм ознаку, яка легко спостерігається – поява і зміна зубів, визначивши  три епохи:

-          беззубе дитинство – до 8міс. – 2-2,5 р.;

-          дитинство молочних зубів – до 6,5 років;

-          дитинство постійних зубів – до появи зубів мудрості.

З.Фройд (Фрейд* вважав головним джерелом, ру0ійною силою людської поведінки – несвідоме, насичене сексуальною енергією. Отже, сексуальний розвиток визначає усі сторони психічного розвитку особистості  і може слугувати критерієм вікової періодизації.

Стадії розвитку пов’язані зі зміщенням ерогенних зон – тих областей тіла, стимуляція яких викликає задоволення.

1.На оральній стадії (до 1 року* – ерогенна зона – слизиста рота і губ – ссання молока, пальця ... Крім несвідомого “Воно” за Фрейдом, розвивається й друга інстанція “Я”. Формуються такі риси особистості, як ненаситність, жадність, вимогливість, незадоволеність.

2.На анальній стадії (1-3 роки* – ерогенна зона зміщується в слизисту оболонку кишечнику. Дитину привчають до охайності, виникають заборони, вимоги, в результаті чого  в особистості дитини формується третя інстанція – “Над-Я“, як втілення соціальних норм, внутрішня цензура, совість.

3. Фалічна стадія (3-5 років* характеризує вищу ступінь дитячої сексуальності. Провідною ерогенною зоною стають гені талії. Якщо раніше сексуальність була спрямована на себе, то тепер діти починають відчувати сексуальну прив’язаність до дорослих людей: хлопчики - до мами (Едипів комплекс*, дівчатка – до батька (комплекс Електри*. Інтенсивно формується “Над-Я ”. Поява таких особистісних рис, як самоспостереження, поміркованість.

4.Латентна стадія (5-12 років* - ніби тимчасово переривається сексуальний розвиток. Потяги, що породжує “Воно”, добре контролюються. Сексуальні переживання витісняються спілкуванням з ровесниками, шкільним навчанням.

5.Геніальна стадія (12-18 років* – відповідає власне статевому розвитку. Об’єднуються усі ерогенні зони. “Воно” –  підсилює свою активність, тому особистості підлітка необхідно боротися з його агресивними імпульсами, використовуючи механізми психологічного захисту.

У третій групі періодизації критеріями слугують суттєві особливості психічного розвитку. Це періодизація Л.Виготського і Д.Ельконіна.