1.предмет і обєкт соц.поняття соціологічногоСоціальне — це сукупність суспільних відносин даного суспільства, інтегрована в процесі спільної діяльності (взаємодії) індивідами чи групами індивідів в конкретних умовах місця і часу.Объектом социологического познания является общество.Предмет соціології надзвичайно складно визначити, він не може бути постійним, статичним. Таким чином, соціологія вивчає всі сторони соціального співжиття людей в спільнотах і союзах.

2 .Місце соціології в системі суспільних наук та її взаємодія з ними.Соціологія — це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. В сучасному світі існує велика кількість різних наук. Наука стає практичним перетворювачем світу. Без неї не може успішно розвиватися жодна сфера людського життя. З якого б боку ми не підійшли до оцінки науки — оптимістичного чи песимістичного, ясно одне — науці належить визначити образ майбутнього людства.Наука — багатогранне суспільне явище. її можна розглядати під різним кутом зору:• як сукупність знань про світ,• як основу світогляду,• як форму суспільної свідомості,• як форму відображення світу у свідомості,• як елемент духовної культури. соціальні науки(від лат. socialis — товариський, громадський, суспільний) — вивчають сумісне життя в суспільстві.

3.Зміст і структура сучасної соціології.Загальна С теорія розглядає: суспільство як цілісний організм, систему соціальних механізмів, місце і роль основних соціальних зв'язків, формулює принципи соціального пізнання, основні методологічні підходи до соціологічного аналізу, визначає місце людини як істоти соціальної.Спеціальні С теорії, які вивчають суб'єктів суспільного життя (досліджують розвиток і відтворення людиною окремих соціальних спільнот, суть і основні характеристики людини соціальної). «Протестанська етика та дух капіталізму» Макса Вебера .Соціологія особистості,сім'ї,класу, стану, прошарку,етносу нації....Галузеві соціології, які вивчають життєдіяльність соціальних суб'єктів в окремих сферах).: Соціологія культури,релігії,політики,праці й управління,дозвілля,освіти,виховання,реклами

4.функції С. та її значення в науковому забезпеченні розвитку суспільстваТеоретико-пізнавальна — здобуває нові знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляє у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень та змін;Описово-інформаційна — систематичний опис і накопичення матеріалу;Соціальне планування (на основі зібраної інформації);Прогностична функція (визначається діапазон можливостей і вірогідностей, пропонуються кілька сценаріїв подальшого розвитку подій);Роль соціології:Сприяє формуванню знань про суспільство;Пояснює логіку процесів соціального розвитку;Допомагає людині визначити своє місце у суспільстві;Допомагає вирішувати соціальні суперечності.

5.місце соц.. в системі сусп. В даний час соціологія займає особливе місце в системі суспільних наук. Це зумовлено рядом наступних причин: По-перше, соціологія - це наука про суспільство, яка вивчає закони його функціонування і розвитку.По-друге, соціологія виступає як теорії та методології для всіх суспільних і гуманітарних наук, завдяки загальну теоретичну соціології, яка є одним з трьох рівнів соціології. По-третє, соціологія розробляє техніку і методику вивчення людини та її діяльності, методи соціального виміру тощо, які необхідні і використовуються всіма іншими суспільними та гуманітарними науками для одержання найбільш достовірної інформації про їх цікавить соціальне явище або процес. По-четверте, в даний час проводиться ціла система досліджень на стику соціології з іншими науками, які отримали назву соціальних досліджень (соціально-економічні, соціально-демографічні, соціально-політичні та ін.)

6.науковий статус соціології .місце соціології у загальній освіті аграріївПочаток соціології освіти поклали праці американських учених Літера Франка Уорда і Джорджа Дьюї. Соціологія освіти розкриває диспропорції між розвитком системи освіти і потребами суспільства, вивчає стимули до одержання освіти й ефективність отриманих знань, ступінь відповідності підготовки фахівців потребам суспільства. Система освіти розглядається не як замкнута сама в собі, а через різні "виходи" в інші великі соціальні системи.

7.головні історичні етапи розвитку світової соціологіїСоціологічна думка зародилася значно раніше того періоду, коли О. Конт запровадив до наукового вжитку поняття «соціологія». Та й сам він стверджував, що його вчення нерозривно пов'язане з попередніми дослідженнями суспільства і його елементів. У розвитку соціологічних знань окреслюється кілька етапів з яскраво вираженими особливостями. 1. Протосоціологічний період1.1. Протосоціологічні погляди античних мислителів 1.2. Протосоціологічні погляди в середньовіччі1.3. Протосоціологічні погляди доби Відродження1.4. Протосоціологічні погляди епохи Просвітництва1.5. Розвиток емпіричних досліджень у протосоціологічний період2. Класичний період у розвитку світової соціології(У розумінні закономірностей розвитку природи і суспільства О. Конт виходив із закону трьох стадій розвитку пізнавальної діяльності, суспільної свідомості людей: 1. Теологічна — домінує релігійна міфологія, явища природи і життя людей пояснюються впливом надприродних сил. Відбувається перехід від політеїзму до монотеїзму. 2. Метафізична — місце релігійного уявлення займає дослідне знання про явища світу і життя людей, але за слабкого розвитку науки поняття, що відображають ці явища, досить абстрактні. 3. Позитивна — на зміну теологічним і метафізичним підходам приходять наукові дослідження законів довкілля і життя людей.)

8.передумови виникнення соціології.конт засновник соціологіїпоява соціології як самостійної науки була викликана розвитком суспільства й суспільствознавства наприкінці XVIII — початку XIX століття. У цей час світ переживав глибокі соціальні зміни, пов´язані з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Саме ці глибокі зміни, викликані потребами капіталістичного суспільства, що розвивалося, заклали ті об´єктивні передумови, що стали основою становлення й оформлення соціології як самостійної галузі наукового знання. Серед них дослідники] виділяють три групи чинників (чи передумов), що сприяли виникненню сучасної соціології.

Соціально-економічні чинники (передумови), такі як індустріальна революція, ринок вільної праці, урбанізація (тобто зростання ролі міст у розвитку суспільства), розвиток торгівлі і багато чого іншого з наслідками, що впливають на спосіб життя людей, змінюють соціальну структуру, суспільні відносиниСоціально-політичні чинники (передумови), серед яких новий соціальний порядок, панування буржуазних верств, влада капіталу, державна бюрократія, демократизм і т.ін.Інтелектуальні чинники (передумови), такі як філософські ідеї епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами — гуманізмом, раціоналізмом, з домінантами прогресу, свободи особистості, наукового знання, ідеями Вольтера, Руссо, Сен-Сімона і багатьох інших.

9.позитивна філософія контаЗавдання філософії Конт бачив в описі розвитку людської думки, яка виражена переважно у розвитку науки. Основою доктрини Конта є концепція «трьох стадій», згідно з якою кожна наука проходить у своєму розвитку три етапи - теологічний, метафізичний і позитивний

10.становлення соц.. як самостійної науки(19.20ст.Наприкінці XIX ст. берлінський професор В. Дільтей (1833— 1911), представник так званої філософії життя й фундатор розуміючої" психології, категорично заявляв у своєму "Вступі до гуманітарних наук" (1893), що соціологію не можна вважати справжньою наукою, її завдання є нерозв´язними, а метод — хибним.У певному розумінні він мав рацію, оскільки соціологія його часу не могла похвалитися ніякими конкретними та корисними для суспільства досягненнями, оскільки була переважно філософсько-теоретичною наукою.Полемізуючи з подібними критиками соціології, професор Лейпцизького університету П. Варт (1858—1922) писав, що хоча своєю назвою соціологія зобов´язана французькому філософу О. Конту, але фактично вона з´явилася набагато раніше, про що забувають її критики, які ототожнюють соціологію з конкретним та суперечливим вченням Конта. Витоки соціології слід шукати у давньогрецьких політичних вченнях. Сам термін "політика" для позначення цих учень з´являється у IV ст. до н. е. в Арістотеля, після того, як його вчитель Платон розробив почасти теоретично, почасти практично політичний світогляд, який він виклав у працях "Держава" ("Politeia") та "Закони". Через багато сторіч французький мислитель Сен-Сімон (К. А. де Рувруа, 1760—1825) спробував створити нову "політику", яка послуговувалася б методом фізики та інших позитивних, точних наук, що вивчають природу з використанням математичних методів. Показово, що свою наукову діяльність він називав фізико-політичною

11.соціолгічна думка в Укр(9-сер.19 ст.)Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його Історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період – V – кінець XV ст.);протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Січі – кінець XV – третя чверть XVIII ст.);протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII – середина XIX ст.).

12.виникнення і розвиток соціології в укр..Соціологія економіки в Україні, як і вся українська соціологія, сформувалася під впливом і в єдиному процесі зі світовою, західною соціологією разом із російською соціологічною наукою. Головною особливістю становлення й розвитку соціології економіки (як і всієї соціології в Україні) є її висока політизація, пов'язана з ідеями державної, національної і культурної незалежності. Саме в такому контексті розглядаються проблеми цієї науки на всіх етапах її розвитку. Зазначимо, що зародившись і розвиваючись разом із виникненням соціологічної думки в Україні, соціологія економіки проходить основні періоди її розвитку. В історії української соціологічної думки виокремлюють два загальні періоди її розвитку: протосоціологія та академічна соціологія21.Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О. Конт).Академічна соціологія охоплює період із моменту появи системи О. Конта до наших днів.

13.женевський гурток«Женевский кружок» Драгоманова стал зародышем украинского социалистического движения. Прийнято вважати, що українська соціологія заявила про себе у 80-х роках ΧΙΧ століття, дослідженням Женевського гуртка українських вчених, праці яких друкувалися найчастіше в тамтешньому журналі "Громада"Домінувало у тогочасній соціологічній думці звернення до соціально-культурних проблем. Водночас вона виявляла помітну зацікавленість соціально-політичними, економічними аспектами. Сергія Подолинського (1850–1891) Михайла Драгоманова (1841–1895), який чимало уваги приділяв перспективам історичного поступу України, можливості її самостійного існування на європейському терені. Національне питання він вважав одним з найважливіших. Драгоманов обґрунтував тезу, що справжньої політичної свободи не може бути за тогочасної централізації.

14.українська соціологія в 20 ст.В умовах демократизації суспільства соціологічні знання дають можливість визначати можливості конструктивних сил, зосередити всю увагу на вирішенні найголовніших завдань суспільного розвитку.Ось чому в кінці 80-х, на початку 90-х років XX століття стався прорив в громадській думці України на користь соціології. Сьогодні вона — самостійна галузь знань у вищій школі і академічній науці. Розвивається мережа наукових та науково-дослідних установ, засновано спеціалізовані часописи, побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. Зріс попит на соціологічні послуги з боку суб'єктів політичної, соціально-економічної, духовної практики.У Вузах України йде процес становлення соціології як навчальної дисципліни, адже соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явища, врахувати у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині.Історія світової соціології загалом, як й історія соціологічної думки в Україні, свідчить, що для її природного, гармонійного розвитку необхідні певні внутрішні та зовнішні умови. Бездержавність української нації, тривале перебування українських земель у складі різних імперій, а в XX ст. — у складі колишнього СРСР не могли не позначитися на становищі вітчизняної соціології.

15.протосоціологічний період розвитку соціальної думки у світі Охоплює проміжок часу від античної доби до початку XIX ст. Джерела історії соціологічних знань сягають сивої давнини, коли з'являються перші уявлення про світ і людину в ньому, суспільство, виникають ідеї і формуються теорії про суспільне життя, соціальні процеси, розвиток людської культури. З розвитком суспільства, еволюцією процесів самопізнання та осмислення людиною соціальних явищ і процесів зростає потреба у соціологічних знаннях. Поступово, збагачуючись історичним досвідом, стають складнішими і досконалішими погляди вчених, так само як ускладнюється і вдосконалюється сам процес пізнання та його об'єкт.У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку: античний, середньовічний, епох Відродження і Просвітництва. Важливими є передісторія емпіричної соціології, особливості розвитку державознавства та політичної арифметики.Протосоціологічні теорії відіграли помітну роль у подальшому розвитку науки, впливаючи на формування не тільки класичних, але й сучасних поглядів на закономірності становлення та розвитку суспільства.

16.протосоціологічний період розвитку соціологічної думки в україні

Протосоціологічний період її розвитку охоплює хронологічний проміжок від часів Київської Русі до середини XIX ст. Його історія налічує кілька етапів, що характеризуються певними особливостями розвитку соціологічного знання під впливом економічних, соціальних, політичних, ідеологічних факторів:— протосоціологія епохи становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період - V - кінець XV ст.); — протосоціологічне знання козацької доби (від початків козацтва до зруйнування Січі — кінець XV — третя чверть XVIII ст.); — протосоціологія доби відродження України (кінець XVIII — середина XIX ст.). [1]Витоки соціального пізнання в Україні сягають сивої давнини, зокрема княжої доби (IX — XIII ст.), і тісно пов'язані з буттям українського народу, формуванням української державності — Київської Русі, яка постала в результаті об'єднання східнослов'янських племен навколо політичного й культурно-економічного центру — Києва й Середнього Подніпров'я. Елементи соціологічної думки містять праці найдавніших українських мислителів.

17.методи зборутта аналізу соціологічної інформації

Збір соціологічної інформації — важливий та трудомісткий процес в соціологічному дослідженні. У своїй практиці соціологи використовують різноманітні методи — від найпоширенішого анкетування до складнішого експерименту. Аналіз документів. Анкетування. Соціометричний метод — це метод опитування, націлений на виявлення міжособистісних відносин шляхом фіксації взаємних почуттів симпатії і неприязні серед членів групи (наприклад, студентської групи). Інтерв'ю. Спостереження. Експеримент.

18.програма соціального дослідження та її елементи

Підготовка соціологічного дослідження насичена різноманітними видами робіт, специфічними науковими процедурами, найголовнішими з яких є:— вибір методології дослідження й інтерпретації отриманих даних;— обґрунтування теоретичних засад, логічної послідовності дослідження;— вироблення інструментарію (анкети, бланка інтерв'ю, кодувального бланка для проведення спостереження тощо);— розробка методичних документів для збирання первинної інформації (поради інтерв'юеру, спостерігачу тощо);програми та інструментарію, виконавців польових досліджень, спеціалістів з обробки отриманої інформації, аналітиків для підготовки підсумкового звіту;— навчання спеціалістів польових досліджень (інтерв'юерів, спостерігачів та ін.);— розробка програми обробки даних. Процедури та етапи соціологічного дослідження І етап. Розробка методологічного розділу програми1.1. Інформаційний пошук 1.2. Визначення проблемної ситуації1.3. Формулювання проблеми1.4. Визначення мети й завдань дослідження1.5. Визначення об'єкта і предмета дослідження 1.6. Системний аналіз предмета дослідження1.7. Формулювання гіпотез1.8. Інтерпретація та операціалізація основних понятьII етап. Розробка методичного розділу програми2.1. Розробка стратегічного плану дослідження 2.2. Розробка методичного плану дослідження2.3. Розробка інструментарію2.4. Обґрунтування вибірки 2.5. Визначення методів дослідження2.6. Визначення методів аналізуIII етап. Збирання та обробка первинних даних3.1. Розробка робочого плану досліджень 3.2. Проведення пілотажного дослідження3.3. Уточнення інструментарію3.4. Проведення польових робіт3.5. Перевірка, кодування, підготовка даних для обробки3.6. Обробка даних вручну чи за допомогою ЕОМIV етап. Аналіз та інтерпретація отриманих даних4.1. Статистичний аналіз4.2. Перевірка гіпотез4.3. Написання звіту 4.4. Розробка і впровадження рекомендацій

19.характеристика соціальної позиції сковороди

Григорій Савин Сковорода (1722-1794). Сковорода повстає проти соціального відчуження людини і, насамперед, проти влади речей, багатства, накопичування. Він виступає на захист вільного потягу людини до “спорідненої праці”. Все, що руйнує це життя, Сковорода сприймає як ворожий, не відповідний людині і її істинній природі світ. У понятті цього ворожого світу він узагальнює і феодально-кріпосницькі, і буржуазні відносини, але у першу чергу — останні. Світ, в якому володарюють буржуазні відносини, — це світ морального розтління, влади речей, духовної пустки. Сковороди обґрунтував ідею “трьох світів”, розгорнуту в діалозі “Потоп Земний”. Перший і головний світ у Сковороди —макрокосм. Це “всеобщий мир обительный, где все рожденное обитает”, “составлен из бесчисленных миров й єсть великий мир”. Макрокосму як загальному світу Сковорода протиставляє два часткових світи — мікрокосм, чи малий світ (людина), і символічний світ (Біблія). Людина в її взаємовідносинах зі світом у вченні Сковороди посідає центральне місце. Це особливе становище людини визначається тим, що вона має розум і волю, здатна піднести свою природну силу. Одним із способів самовдосконалення є духовна творчість, що відбиває духовні пориви людини. Науку про людину і її щастя Сковорода вважав головною і вищою з усіх наук

20.поняття,теорії походження та типологія суспільства..Типологія — виділення певних типів суспільств за певними подібними ознаками або критеріями. Не варто забувати, що будь-яка типологія суспільства є нічим іншими, як створенням "ідеальних типів", конструкцій, складених соціологами на підставі аналізу різноманітних змін у суспільстві, які (зміни), зведені воєдино, стають більш або менш пов´язаними між собою і можуть бути протиставленими іншим конструкціям. Кожен тип суспільства є аналітичною конструкцією, а не картиною конкретного суспільства.За таким критерієм, як писемність, наприклад, можна виділити дописьменні (доцивілізовані) і письменні суспільства.За способом добування засобів існування: мисливці та збирачі; скотарі та городники; землероби (традиційне суспільство); індустріальне суспільство.За способом виробництва і формою власності (типологія, запропонована Карпом Марксом) — первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична. Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.Термін суспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словом соціум. Відповідно, прикметник соціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметнику суспільний.

21.поняття соціального статусу.види соціальних статусів…соціальний статус - досить чітко визначене положення індивіда в соціальній ієрархії групи або групи у взаємостосунках з іншими групами. Прийнято відрізняти приписуваний статус від досяжного статусу. Стосовно приписуваного статусу мається на увазі сукупність характеристик, що зумовлені обставинами та перебувають поза контролем окремого індивіда: ми не вибираємо стать, національність, вік чи статус батьків (соціальне походження). Досяжних статусів ми можемо набути внаслідок здобутих освіти, знань та навичок, професіоналізму. Сучасні суспільства трактуються як суспільства досяжного статусу, оскільки багато що в них залежить від індивідуальних зусиль. Види соціальних статусівПолітичний соціальний статус — місця людини у політичній партії, суспільній організації, доступ до влади.Економічний соціальний статус — кількість майна у людини, розмір її заробітної плати, доступ до ресурсів.Професійний соціальний статус — посада людини на підприємстві, престиж обраної роботи, професіоналізм, доступ до керівних ланок підприємства.

22.соціологія маркса…. В даний час соціологія марксизму піддається грунтовної і часом справедливій критиці. Але як би до неї не ставитися, вона є однією з течій сучасної соціологічної думки і має своїх прихильників у багатьох країнах світу. Соціологія марксизму - це теорія соціального розвитку суспільства, створена К. Марксом і Ф. Енгельсом в середині - другій половині XIX століття. Її місце і роль в історії соціологічної думки визначаються тим, що функціонування суспільства, свідомість і поведінку що у ньому людей аналізуються, перш за все, через призму матеріальних умов їх життя, через протиріччя і конфлікти в реально існуючому способі виробництва [1]. Це, перш за все матеріалістичне розуміння історії, вироблене на основі дослідження реального змісту історичного процесу, його об'єктивних закономірностей. Слід, перш за все, відзначити дві принципові концепції. 1. Ідеї ​​розглядаються в контексті соціокультурних цінностей того часу і простору, де і коли вони жили. Тому неправомірно ототожнювати їх погляди з ленінізмом, сталінізмом, троцькізмом, маоїзм і т.д., де використовуються авторитет і окремо взяті ідеї марксизму як засіб привести в життя політичні ідеї самого різного толку. Словом, є соціологія марксизму і безліч постмарксістскіх течій, шкіл, які називаються марксистськими. 2. Маркс і Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження у своїх теоретичних роботах - "Анкета для робітників", "Становище робітничого класу в Англії" та ін Марксистська соціологія залишається однією з найбільш впливових в даний час. Вона протистоїть багатьом класичним і сучасним соціологічним теоріям. Історичний матеріалізм привів до появи безлічі різних пояснювальних версій історичного процесу, до формування значної сукупності досить плідних дослідних програм. Багато хто з них демонструють дедалі більші можливості в розумінні соціальних феноменів. У своїй претензії описувати соціальне життя як тотальність марксизму, мабуть, не має собі рівних і в кінці XX століття.

23.соціальна мобільність та її види….. Соціальна мобільність — перехід індивіда, соціального об'єкта або цінності, створеної або модифікованої завдяки людській діяльності, від однієї соціальної позиції до іншої. Поняття було введено П. Сорокіним у 1927 р. Існують два основних види соціальної мобільності — міжгенераційна і внутрішньогенераційна, і два основних типи — вертикальна і горизонтальна. Вони в у свою чергу поділяються на підвиди і підтипи.Під вертикальною мобільністю розуміють ті відносини, що виникають при переміщенні індивіда або соціального об'єкта з одного соціального прошарку в інший. Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи в іншу, яка розміщена на тому ж рівні. Класифікація може бути проведена і за іншими критеріями. Так, наприклад, розрізняють індивідуальну мобільність(переміщення індивіда відбуваються незалежно від інших) та групову мобільність(переміщення виникають колективно).Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) — це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя.Міжгенераційна мобільність (інтергенераційна) — це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколіннями батьків. Масштаб міжгенераційної мобільності свідчить про те, наскільки в тому чи іншому суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжгенераційна мобільність невелика, то це свідчить про укоріненість нерівності в даному суспільстві.

24.соціологічні погляди історика Драгоманова… Непересічним представником соціологічної думки в Україні був Михайло Петрович Драгоманов. Драгоманов вважав, що завдання кожної людини, як і народу, в пізнанні себе і в прагненні йти до цивілізації разом з цивілізацією, тобто підхід Драгоманова полягав у необхідності пов’язати український національний рух та його програму з європейськими ліберально-демократичними концепціями. Але пізнання себе вимагає високої національної самосвідомості, а рівень цивілізованості народу настільки низький, що не дозволяє йому піднятися до самосвідомості, а, отже, до прагнення відродити свободу. Він писав, що українці багато втратили, бо коли більша частина народів Європи створювали свої держави, нам це не вдалося.

25.структура соціологічного знання…. В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться про три рівні соціологічного знання:• загально-соціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;• спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);• первинне узагальнення даних конкретно — соціологічних досліджень Загально-соціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його багатоманітних зв'язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, а ніж загально-соціологічні, торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації, виступаючи у ролі своєрідної зв'язуючої ланки та долаючи наявний між ними розрив.Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмисленні на рівні спеціальних, галузевих і загально-соціологічних теорій і використанні у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

26.програмування та організація соціологічного дослідження……. У проведенні соціологічних досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи: 1. Підготовчий. Полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланка інтерв'ю, бланка фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо. 2. Збір первинної соціологічної інформації. Відбувається за допомогою опитування, спостереження, аналізу документів, експерименту. 3. Упорядкування та обробка зібраної інформації. 4. Аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

27.суспільство як соціальна та соцієнтальна система…Можна виділити три основні рівні соціальних систем.Перший рівень — це супер система, тобто соцієтальна система, суспільство. Економічні соціальні, політичні, ідеологічні структури інституціалізують елементи соціальної системи (економічну політичну та інші), які виконують суворо окреслені функції — це складає другий рівень соціальних систем. Кожна з них, у свою чергу, включає системи менш загального соціального порядку (сім'я, трудовий колектив) — це відноситься до третього рівня соціальних систем.Система відносин і процесів, що розглядаються на рівні суспільства в цілому, представляє собою соцієтальну (від лат. societas — спільність) систему. Термін "соцієтальний" був введений А. Г. Келлером, який відносив його, перш за все до організаційних аспектів соціального життя. Кожна із структур соцієтальної системи виконує певну функцію і додає цій системі в ході взаємин з іншими її структурами нову системну якість, яка не зводиться до якостей елементів.Соцієтальна система постійно відтворює соціальну якість своїх структур і, відповідно, соціальні якості індивідів і груп індивідів, включених в їхнє функціонування. Виникає тенденція пристосовування до форм і способів функціонування соцієтальної системи її структурних елементів.

28.Соц..позиція франка…І.Франко був дуже компетентний у соціалістичному розумінні соціального поступу. Це засвідчують його подальші слова: «І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками, тобто коли кожний буде розвинутий розумове, по можливості якнайвсебічніше, і коли кожен буде у змозі використовувати свої сили на добро загалу і на добро своє власне».[9, 229] Подібні думки досить широко обґрунтовуються у статті «Що таке соціалізм?» Привабливість цього ладу, який І.Франко, безсумнівно, вважає прогресивнішим, ніж тогочасний суспільний устрій, полягає, на думку мислителя, у «загальній, народній, общинній власності» замість «приватної власності капіталу», у «всебічному розвиткові кожного громадянина» замість «суспільних класів». Такий всебічний розвиток тісно пов'язаний із працею в «різноманітних робітничих галузях». Не буде, вважає І.Франко, при такому ладі сліпої конкуренції, замість неї — «вільний договір общини з общиною, народу з народом». «Замість нинішніх злиднів і боротьби за існування — сталий добробут, що грунтується на постійній праці, а також невпинний розвиток усіх вроджених здібностей кожного громадянина».[9, 229] Мислитель, розумів, що боротьба за існування, постійна сліпа конкуренція принижує людину, зводить її до рівня тварини. Людина прагне до щастя й добробуту від самого початку свого життя, а тваринна боротьба за існування заважає їй осягнути «певний ідеал людської досконалості». Такого ідеалу людина, на думку молодого І.Франка, може досягнути лише «при соціалістичному ладі як найвільнішому й такому, що забезпечує народові матеріальне існування». Найганебнішим, найвідсталішим явищем, що заважає суспільному прогресові, І.Франко вважає «внутрішнє соціальне рабство», поряд з яким взагалі нічого не означає незалежність політична.[9, 229]

30.сутність соціологічної еволюції спенсера ……. Спенсер — основоположник органической социологии, согласно которой общество возникает в результате длительной эволюции живого и само представляет собой организм, подобный живому. Оно состоит из органов, каждый из которых выполняет определенные функции. Каждому обществу присуща функция выживания в природной и общественной среде, которая носит характер конкуренции — борьбы, в результате которой вызывают наиболее приспособленные общества. Эволюция природы (неживой и живой) представляет собой восхождение от простого к сложному, от малофункционального к многофункциональному и т. п. Эволюции, как процессу интегративному, противостоит разложение. Борьба эволюции и разложения составляет сущность процесса движения в мире.

31.функціональний підхід Дюркгейма до аналізу суспільства…… «Воспитание и социология» (1922), «Моральное воспитание» (1925), «Эволюция педагогики во Франции» (1938), «Уро ки-социологии» (1960) [17; 19; 21; 22]. Многолетняя работа по проблемам религии увенчалась трудом, посвященным австралийскому тотемизму, — «Элементарные формы религиозной жизни» (1912).«Социологическая школа» Дюркгейма завоевала прочные позиции во французском обществоведении, однако работа социолога была прервана первой мировой войной. Дюркгейм откликнулся на военные события участием в общественной деятельности по «моральному вдохновению» народа. Борясь за секуляризацию школьного и университетского образования, за освобождение общественной и интеллектуально; жизни от церковного влияния, Дюркгейм неизменно выступал против повсеместного засилья клерикалов и внес немалый вклад в обоснование политики отделения церкви от государства и школы от церкви, увенчавшейся принятием соответствующего закона в 1905 г.

32.соціально-класова структура сучасного суспільства та тенденції її розвитку….. Соціальна структура сучасного українського суспільства залежить від спрямування сутності соціальних трансформацій, суть яких — у зміні функціональних зв'язків у суспільстві. Її основу становлять:Зміна суспільної форми всіх основних соціальних інститутів — економічних, політичних (передусім інститутів власності), культурних, освітніх; глибокий суспільний переворот і реформування тих соціальних засад і регуляторів, що формують соціальну структуру (вона стала менш жорсткою, рухливішою).Трансформація соціальної природи основних компонентів соціальної структури — класів, груп і спільнот; відновлення їх як суб'єктів власності й влади; поява економічних класів, верств і страт з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей.Ослаблення існуючих у суспільстві стратифікаційних обмежень. Поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності українців.Активізація процесів маргіналізації.Маргіналізація (лат. margo — край, межа) — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої. Це процес зміни суб'єктом одного соціально-економічного статусу на інший. В українському суспільстві на рубежі XX—XXI ст. вона характеризується переходом переважно в нижчі верстви населення (феномен «нових бідних», соціальні групи військовослужбовців, інтелігенції).Зміна порівняльної ролі компонентів соціального статусу. Якщо в стратифікації радянського суспільства домінував адміністративно-посадовий критерій, пов'язаний з місцем у системі влади та управління, то в нинішньому вирішальним є критерій власності й доходів. Раніше політичний статус визначав матеріальне становище, тепер величина капіталу визначає політичну вагу.Підвищення соціального престижу освіти і кваліфікації, посилення ролі культурного фактора у формуванні високостатусних груп. Зумовлено це становленням ринку праці. Але це стосується спеціальностей, які користуються попитом на ринку, насамперед — економічної, юридичної та управлінської.Зміна якісних і кількісних параметрів соціальної структури. Відомо, що чим прогресивніша статево-вікова структура, тим більшими можливостями розвитку вона наділена, тим стійкіший соціальний (трудовий, інтелектуальний, культурний) потенціал населення. Внаслідок негативних демографічних тенденцій населення України щорічно зменшується в середньому на 400 тис. осіб, на тлі загальної депопуляції населення (кожна п'ята українська родина не має дітей) знижується рівень народжуваності, скорочується середня тривалість життя (якщо на початку 90-х років XX ст. за показниками здоров'я Україна посідала 40-ве місце у світі, то через десять років вона перемістилася у другу сотню).Поглиблення соціальної поляризації суспільства. Майновий чинник є стрижнем трансформацій. Економічний статус і спосіб життя еліт, вищої верстви різко зросли, а у більшості населення — різко знизилися. Розширилися межі зубожіння і бідності, виокремилося соціальне «дно» — жебраки, безпритульні, декласовані елементи.Структура українського суспільства, зазнавши помітних змін порівняно з радянським часом, досі зберігає багато його рис. Для її істотної трансформації необхідне системне перетворення інститутів власності й влади, що триватиме багато років. Стратифікація суспільства буде й надалі втрачати стабільність і однозначність. Межі між групами і верствами стануть прозорішими, виникне безліч маргінальних груп з невизначеним чи суперечливим статусом. На перший погляд, ця тенденція нагадує розмивання соціально-класової структури в сучасних західних суспільствах, але, на думку дослідників, ця подібність формальна. Позаяк поява відносно однорідних «суспільств середнього класу» характерна для постіндустріалізму, а пострадянські країни не тільки не переросли індустріальної стадії, а й переживають найважчу соціальну кризу, яка відкинула їх економіку далеко назад. За цих умов соціально-класові розбіжності стають особливо значущими.

33.соціальні погляди арістотеля…… платон і Арістотель в своїх творах пояснювали не суспільство як явище оточуючого світу, а його улаштування у вигляді соціальних систем того часу – давньогрецьких міст-полісів. Пріоритет в своїх міркуваннях вони надавали пануючим верствам суспільства: царської родині, аристократам, багатіям, військовим керівникам. Вони, на їх думку, є основою і запорукою справедливого розвитку суспільства. Практично, обидва вони підходили до розгляду соціального з ідеалістичної точки зору. Показуючи людям можливість існування ідеальні держави у площині надреального, вони нібито обвинувачували їх в неспроможності побудувати таку державу в реальних умовах.Багато говорячи про справедливість, вони одночасно обґрунтовували законність жахливого становища рабів, які були на той час основою економічного розвитку та розквіту грецьких міст.Погляди Платона і Аристотеля не співпадає з сучасними концепціями відносно найкращої форми державного устрою. Якщо на сьогоднішній день загальновизнаною такою формою є демократія, то і Платон, і Аристотель додержувалися думки, що це є монархія або влада аристократії.

35Т.Г. Шевченко про соціальне виховання

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) видатний український письменник, поет, художник, громадський діяч. Народився в с. Моринці на Черкащині. Початкову освіту здобув у дяка, після викупу з кріпацтва навчався у Петербурзькій. Академії мистецтв, потім повернувся на Україну. Був активним членом таємної політичної організації Кирило-Мефодіївське Братство, де очолив революційно-демократичну групу. У 1847 р. Шевченка заарештували і заслали в Оренбурзькі степи рядовим солдатом. Після заслання жив у Петербурзі. Педагогічні погляди Шевченка знайшли місце у його віршах, публіцистичних і художніх творах.        Вірив у велику силу виховання. Виняткову роль у вихованні відводив сім’ї. З великою симпатією писав про виховання дітей у трудових сім’ях, де матері піклуються про своїх дітей, де наполеглива праця зміцнює порядність у стосунках. З повагою ставиться до жінки-матері. У повісті “Наймичка” зобразив маму-селянку, яка приховувала своє материнство від сина заради його благополуччя.        Зовсім по-іншому змальовує поміщицькі сім’ї, де убога мораль згубно впливала на виховання дітей. Затаврував тих аристократок, які безвідповідально ставляться до виховання своїх дітей. Такою є мати-поміщиця з твору “Прогулка с удовольствием и не без морали”, яку більше цікавить вбрання, ніж власні діти.        Сімейне виховання не може замінити виховання суспільного, яке передбачає життя серед однолітків, спілкування з дорослими, ознайомлення з соціальними обставинами. Ніяке, навіть найкраще поставлене сімейне виховання не в силі забезпечити підготовку добре зорієнтованих в життєвих умовах юнаків і дівчат.        Поміщиця Софія Самійлівна (повість “Музика”) висловлює бажання виховувати своїх дітей Лізу і Наталю у цілковитому безлюдді і потім випустити їх у світ зовсім невинних, як двох пташенят з-під крильця. Т.Г.Шевченко дає таку оцінку цьому планові: “Справді, поетична ідея, але не більше”. Дитинство дівчаток було цілком однакове, проте в 14-15 років характери їх вийшли різні. Наталя любила музику, дуже допитлива. Ліза занадто жвава, більше схожа на хлопчика, вчиться неохоче й музики не любить.        Автор розмірковує: “Дивна, одначе психологічна загадка”. Дівчатка, як дві краплі води схожі одна на одну, але дуже різняться характерами.        Подібна психологічна загадка зображена у повісті “Близнецы”, де показано, яка може бути різниця завдяки суспільному вихованню між двома хлопчиками-близнюками, один з яких навчався в гімназії та університеті і зробився корисною людиною, а інший виховувався в кадетському корпусі, де з нього витруїли все людське.        Отже, проблеми, які вирішувались теоретичною педагогікою, Шевченко розв’язав при допомозі художніх засобів. Він виділив три фактори формування особистості:        - задатки, набуті в дитинстві;        - система виховних впливів учбового закладу;        - вплив соціального середовища, яке оточує виховання.        З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, уміє цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шевченка властива така риса, як працьовитість. Праця повинна займати, на його думку, головне місце в житті людини. В повісті “Капітанша” він писав: “Заздрю і завжди заздритиму тобі, щасливий благородний трудівнику”.        Шевченко піддав гострій критиці станову систему освіти в царській Росії. Він вказував на недостатню кількість навчальних закладів на Україні, а з тих закладів, що існували, виходили духовно скалічені молоді люди. У повісті “Княжна” він описав недоліки початкового навчання. Учителями були малограмотні дячки, які вчили за церковними книжками. Навчання зводилось до того, щоб навчити дітей читати релігійні книжки і виховати їх в дусі покори. У творах Шевченка звучить також критика навчально-виховної практики станових закладів: кадетських корпусів, пансіонів та інститутів шляхетних дівчат.        Т.Г.Шевченко належить до радикального (революційно-демократичного напряму) соціально-педагогічних досліджень. Він мріяв про школу та виховання, створення яких пов’язував, передусім, з революційною перебудовою суспільства. Народну школу уявляв як школу, де панує рідна мова. Ставив також питання про необхідність освіти для жінок нарівні з чоловіками.        Як революційний демократ Шевченко гаряче вболівав за відкриття недільних шкіл, які відігравали важливу роль у поширенні освіти серед трудящих. Надавав їм матеріальну підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він, разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань “Кобзаря”.        У листах до М. Костомарова та М.Чалого Шевченко підкреслював, що необхідно створити спеціальні підручники для всіх шкіл. Сам він взявся за написання одного з них – “Букваря Южнорусского”. Закінчив роботу над ним у 1860 році, вже тяжко хворим. “Буквар” був виданий у кількості 10 тис. примірників (вартість 3 копійки). Книжечка нараховує усього кільканадцять сторінок, але це “прощальна лебедина пісня нашого національного генія”