Тема 2 аналіз взаємозв'язку обсягу виробництва, собівартості і прибутку

1. Аналіз беззбитковості.

2. Перемінні, постійні та маржінальні витрати.

3. “Зона безпеки”

Огляд ключових категорій теми

Найважливішою складовою операційного (виробничого) аналізу являється аналіз взаємозв'язку обсягу виробництва, собівартості і прибутку підприємства. Він здійснюється на основі класифікації витрат і називається аналізом беззбитковості виробництва і передбачає пошук найбільш вигідної комбінації перемінних і постійних витрат, ціни і фізичного обсягу реалізації продукції (товарів, послуг).

Класифікація витрат у залежності від зміни обсягів виробництва:

1. Постійні (умовно-постійні) витрати – витрати, розміри яких не залежать від зміни обсягів виробництва або залежать незначно;

b) Перемінні (умовно-перемінні) витрати – витрати, що знаходяться в прямої залежності від зміни обсягів виробництва і змінюються пропорційно його росту чи зниженню.

Маржінальні витрати представляють собою сукупність перемінних витрат і перемінної частини постійних витрат підприємства.

Різниця між продажною ціною і питомими перемінними витратами називається валовим прибутком на одиницю продукції.

Аналіз беззбитковості допомагає тримати в полі зору керівництва підприємства границі стійкого положення підприємства. Тут проводиться аналіз критичних співвідношень загального виторгу від реалізації та обсягу виробництва, що використовуються для визначення обсягу продажів, при якому підприємство буде здатне покрити усі свої витрати, не одержуючи при цьому прибутку. Для цього варто визначити крапку критичного обсягу виробництва і реалізації (крапку беззбитковості), у якій прибуток дорівнює нулю, а обсяг виробництва і реалізації покриває постійні і перемінні витрати.

Запас фінансової міцності (“зона безпеки”) показує як далеко планований виторг від реалізації “тікає” від порога рентабельності, тобто являє собою перевищення фактичного виторгу від реалізації над порогом рентабельності. Запас фінансової міцності показує, яке можливе падіння виторгу може витримати бізнес, перш ніж він почне зазнавати збитків.

Тема 3 аналіз беззбитковості в ціноутворенні

1. Маржінальна модель ціни – ринковий інструмент господарювання.

2. Ціноутворення в умовах ринку. Управлінсько-аналітичний аспект.

Огляд ключових категорій теми

В умовах ринку ціни повинні виконувати не тільки облікову і розподільну функції, але також інформаційну і стимулюючу.

У маржінальній теорії ціноутворення відтинається частина постійних витрат, хоча відомо, що прибуток починає надходити лише після погашення усіх витрат підприємства. Це зв'язано з тим, що підприємство в короткостроковому періоді оперує оборотним капіталом і рух витрат виражається рухом перемінних витрат. Тому згідно маржінальної моделі ціноутворення частина непродуктивних витрат повинна відтинатися, спонукуючи тим самим виробника постійно шукати оптимальну позицію на ринку, удосконалюючи при цьому всі сторони виробництва і поліпшуючи якість продукції.

Метод беззбитковості в ціноутворенні дає можливість порівнювати розміри прибутку при різних варіантах ціни продукції (Р) і обсягу реалізації (Q), а також з урахуванням програми випуску (N), і вийти на оптимальну комбінацію Р и Q, що забезпечать підприємству максимальний прибуток.

Маржінальний прибуток визначається як різниця між виторгом від реалізації і перемінних витрат.

В умовах ринку ціноутворення повинне відображати тенденцію орієнтації ціни не на виробництво, а на попит.

Довгострокова нижня межа ціни показує яку ціну можна установити, щоб максимально покрити повні витрати на виробництво і збут.

Короткострокова нижня межа ціни орієнтована на ціну, що покриває лише перемінні і перемінну частину постійних витрат (дорівнює маржінальним витратам).

З позицій зниження ціни краща та продукція, у якої висока частка постійних витрат у структурі собівартості виробу.

Для визначення величини знижки необхідно враховувати розмір постійних витрат і рівень еластичності попиту, для того, щоб зниження цін не вплинуло негативно на фінансовий результат (див. формули 1.1 і 1.2).

X = (1.1)

E = (1.2)

де Р – зменшення ціни;

R – прибуток, отриманий від продажу одиниці продукції за базисними цінами;

С – собівартість одиниці продукції;

V – процентний вміст перемінних витрат;

X – збільшення обсягу продажів;

Е – еластичність попиту (повинен бути еластичним, тобто Е 1).

Існують наступні знижки в практиці ціноутворення:

• знижка на кількість;

• бонусні;

• дилерські;

• спеціальні;

• “сконто” і ін.