1. як різноманітні види господарської діяльності;

2. діяльність з доведення товарів від виробника до споживача;

3. різноманітні види господарської діяльності фірми, пов’язані з отриманням доходів;

4. Усі відповіді правильні.

175. Подана ААМ дефініція маркетингу як виду господарсь­кої діяльності зі спрямування товарів від виробника до споживача не відображає суті маркетингу, оскільки:

1. стверджує, що маркетинг розпочинається там, де завершується виробництво;

2. відводить споживачеві суто пасивну роль користувача доведеними до нього товарами;

3. нехтує основним принципом маркетингу: закладати у процесі виробництва товару властивості, здатні задовольнити потреби споживача;

4. кожен варіант відповіді певною мірою доповнює інший.

176. Оцінка ефективності маркетингових рішень належить до групи цілей:

1. аналітичних;

2. облікових;

3. управління і контролю;

4. виробничо-збутових.

177. Першою організацією в історії розвитку маркетингу у США була:

1. Американське товариство маркетингу;

2. Національна асоціація викладачів курсу реклами;

3. Національна асоціація викладачів реклами, перетворена на Національну асоціацію викладачів маркетингу;

4. Американська асоціація маркетингу.

178. Назвіть кредо засновника компанії «Найк» Філа Найта, що є запорукою її успішної діяльності:

1. стопроцентне задоволення потреб клієнта;

2. стопроцентний продаж виготовлених кросівок;

3. стопроцентне охоплення клієнтів ринку;

4. стовідсоткове пропонування всіх можливих видів кросівок.

179. Необхідність застосування концепції маркетингу постала передусім у сфері:

1. економічній;

2. соціальній;

3. біологічній;

4. природній.

180. Запровадження основних засад концепції маркетингу на початковій стадії розвитку маркетингу полягало:

1. у підпорядкуванні виробничого циклу запитам клієнтів;

2. урахуванні вимог світових стандартів щодо рівня якості;

3. забезпеченні клієнтам ринку широкого вибору товарів;

4. інтенсивному рекламуванні та стимулюванні збуту.

181. Концепцію маркетингу спочатку застосували підприємства, фірми сфери:

1. торговельної;

2. побутових послуг;

3. виробничої;

4. яку важко тепер установити.

182. Застосування концепції маркетингу на підприємствах виробничої сфери зумовлено тим, що:

1. збитки підприємств через неефективне функціонування системи «підприємство — ринок» були надто великі за обсягами;

2. вони першими зіткнулися з проблемою збуту своєї продукції;

3. там працювало найбільше фахівців, здатних підійти до розв’я­зання проблеми збуту з використанням концепції маркетингу;

4. на той час склалася ситуація, яка об’єктивно сприяла застосуванню концепції маркетингу.

183. Концепцію маркетингу не можуть застосовувати:

1. підприємства виробничої сфери, торгівлі, харчування, побуту, аудиторські фірми, банки, страхові й рекламні агентства;

2. адміністративні установи, обласні та районні виконкоми;

3. навчальні та лікувальні заклади, заклади культури, політичні партії та діячі, спортивні клуби, рок-групи;

4. у переліку немає правильної відповіді.

184. Мерчандайзинг слід розглядати:

1. як нову концепцію, що змінює концепцію маркетингу;

2. новий підхід у межах концепції маркетингу;

3. нову концепцію діяльності фірми, що застосовує маркетинг;

4. відповіді п. 1, 3 є правильними.

185. Мерчандайзинг застосовується:

1. виключно виробничими фірмами;

2. і виробничими, і торговельними фірмами;

3. виключно торговельними фірмами;

4. будь-якою фірмою з продажу товарів, послуг, ідей.

186. До ознак мерчандайзингу не належать:

1. зосередження уваги фірми на певній назві товару;

2. зниження ціни на товар з певною назвою;

3. стимулювання вибору покупцем товару з певною назвою;

4. створення привабливості товару в думці, уяві покупця.

187. Об’єктом мерчандайзингу можуть бути:

1. товари, пропоновані торговельною фірмою;

2. певний товар, товарна група, продаж яких здійснює торговельна фірма, що застосовує особливі прийоми і методи;

3. будь-який товар, пропонований виробничою фірмою протягом певного періоду;

4. товар, як правило, престижний, що вимагає особливих прийомів продажу.

188. Франчайзинг — це:

1. лобіювання франчайзером продажу товарів на товарному ринку;

2. система певних знижок фірми-франчайзера фірмі-оператору в процесі продажу товарів;

3. об’єднання зусиль з продажу товарів фірмою-франчайзером та фірмою-оператором за угодою;

4. надійний метод збуту товарів фірмою-франчайзером.

189. Фірма-франчайзер від фірми-оператора відрізняється тим, що:

1. перша тільки виготовляє, а друга тільки продає;

2. перша і виготовляє, і продає, а друга тільки продає;

3. перша тільки продає, а друга тільки виготовляє;

4. перша тільки продає, а друга і виготовляє і продає.

190. Фірма-оператор не зобов’язана:

1. здійснювати одноразовий платіж франчайзеру за право діяти на ринку від його імені;

2. звітувати йому про доходи та витрати;

3. нести перед ним повну відповідальність за якість обслуговування;

4. відраховувати йому певну частку власних прибутків.

191. Найпоширеніша серед країн Західної Європи система франчайзингу існує:

1. в Італії, Бельгії;

2. Франції, Німеччині, Великобританії;

3. Іспанії, Нідерландах;

4. усіх західноєвропейських країнах.

192. В Україні першими систему франчайзингу застосували галузі, підприємства:

1. металургійної промисловості;

2. лікеро-горілчаної;

3. легкої;

4. фармацевтичної промисловості.

193. Ознакою поділу підприємств, закладів на комерційні і не комерційні є:

1. засоби, інструменти у процесі діяльності;

2. остаточна, кінцева мета;

3. сфера, до якої належить підприємство, заклад;

4. масштаби, технології, ринки.

194. Феноменальний злет «Пепсіко» на світовому ринку безалкогольних газованих напоїв можна пояснити:

1. унікальними споживчими властивостями напою «Пепсіко», які винайдено внаслідок тривалих наукових досліджень;

2. майстерністю віце-президента «Пепсіко» Джона Скаллі в управлінні маркетингом;

3. розгалуженою мережею продажу «Пепсіко» на всіх континентах;

4. феномен цього явища ще не досліджено.

195. Різниця між підприємством та фірмою, яка діє на засадах мар­кетингу, полягає в тому, що:

1. підприємство намагається досягти мети завдяки автономним зусиллям кожного підрозділу, а фірма об’єднує спільні зусилля всіх відділів;

2. підприємство спрямовує зусилля фахівців на досягнення мети, а фірма домагається такого самого результату завдяки високій кваліфікації працівників;

3. жодної принципової відмінності між ними нема, оскільки змінюється лише форма;

4. у переліку немає правильної відповіді.

196. Кінцева мета фінансового, технологічного та маркетингового відділів фірми в далекій перспективі:

1. максимізація прибутків;

2. мінімізація витрат;

3. оптимізація доходів;

4. ощадливість.

197. Проміжна мета поточного періоду діяльності фірми, орієнтованої на маркетинг, полягає:

1. у максимальному покритті витрат доходами ;

2. тимчасових збитках, виправданих потребою залучити якнайбільше потенційних покупців;

3. задоволенні запитів клієнтів будь-якою ціною;

4. відповіді п. 1 і 3 є правильними.

198. До маркетингової підсистеми фірми варто включити:

1. підсистему кадрів, підсистему фінансів;

2. підсистему технолога, підсистему виробництва;

3. підсистему збуту, реклами;

4. таку підсистему у відповідях не названо.

199. Дослідження маркетингу є складовою:

1. системи фірми;

2. підсистеми маркетингу;

3. підсистеми фірми;

4. підсистеми фірми і маркетингу.

200. До підсистеми маркетингу фірми не належать:

1. реклама;

2. продаж;

3. інформаційне забезпечення;

4. фінансове забезпечення.

201. Управління маркетингом потрібно розглядати:

1. як оцінку ситуації та перевірку виконання;

2. діагноз фірми та прогноз ринку;

3. всеохоплюючий процес пристосування фірми до ринку та використання нею найвигідніших з ринкових можливостей;

4. спостереження за станом та змінами на ринку для виявлення суттєвих розбіжностей між очікуваними і фактичними результатами діяльності фірми та коригування дій.

202. Управлінською називається та система, в якій наявні:

1. керівник та його підлеглі, засоби управління;

2. керівна та керована підсистеми;

3. засоби керівництва, мета, стимули;

4. об’єкт управління, керівна та керована підсистеми.

203. Об’єктом управління маркетингу можуть бути:

1. інші підрозділи фірми;

2. підпорядковані фірмі підприємства;

3. ринок як сукупність покупців, споживачів, підприємств та організацій покупців (потенційних покупців) товарів чи послуг фірми;

4. підприємства та організації, постачальники, банки, рекламні агентства, транспортні контори.

204. Об’єктом управління фірми можна назвати ринок:

1. однозначно;

2. за певних умов;

3. неоднозначно;

4. за багатьох умов.

205. Неоднозначність ринку як об’єкта управління полягає в тому, що:

1. ринок не завжди діє так, як цього хоче фірма;

2. поведінка покупців на ринку зумовлена іншими чинниками, ніж бажання фірми;

3. ринок, у свою чергу, керує фірмою;

4. ринок тільки за певних дій фірми стає об’єктом її управління.

206. Функції маркетингу об'єднуються у групи:

1. управління і контролю, виробничо-збутові, аналітичні;

2. виробничо-збутові, фінансові, аналітичні;

3. управління і контролю, аналітичні, кадрові;

4. облікові, виробничо-збутові, аналітичні.

207. Виберіть відповідь, яка б відображала класичну форму впливу керованої системи (ринку) на керівну систему (фірму):

1. продавець морозива складає асортиментну заявку виробнику залежно від обсягів залишку продукту;

2. потенційні покупці пива, безалкогольних напоїв, соків у літню спеку ігнорують ці продукти в крамницях, де їх реалізують неохолодженими;

3. покупець залишається байдужим до тканин з домішками лавсанових, поліамідних, капронових ниток і відповідно зменшеним вмістом натуральної сировини, незважаючи на помітне зниження цін;

4. усі ситуації можна назвати класичними.

208. Визначення маркетингу як виду людської діяльності, спрямованої на задоволення нужд і потреб людини шляхом обміну належить:

1. Полу Мейзуру;

2. Теодору Левіту;

3. В. Прауде;

4. Філіпу Котлеру.

209. Якщо фірма запропонувала металопродукцію, сертифіковану міжнародним стандартом, і з цим пов’язує свій успіх на ринку, то їй треба застосовувати концепцію управління:

1. удосконалення виробництва;

2. якісного продукту;

3. інтенсифікації комерційних зусиль;

4. соціально-етичного маркетингу.

210. Маркетинг є ключовою функцією менеджменту, оскільки:

1. більшість управлінських рішень ґрунтуються на маркетингових розробленнях;

2. найвідповідальніші рішення потребують даних маркетингу;

3. тільки функція управління колективом людей не потребує маркетингу;

4. усі відповіді є правильними.

211. Для ефективнішого управління маркетингом необхідно всі операції з управління поділити:

1. на головні і другорядні;

2. результативні і забезпечувальні;

3. обов’язкові і необов’язкові;

4. у переліку немає правильної відповіді.

212. Наступним після прийняття фірмою концепції маркетингу кроком має бути:

1. створення відділу маркетингу;

2. відкриття фінансування маркетингових робіт;

3. вибір системи управління маркетингом;

4. пошук кваліфікованих спеціалістів з маркетингу.

213. До маркетингових цілей підприємства не належить:

1. організація рекламних заходів;

2. здійснення цінової політики;

3. збільшення обсягів продажу продукції, послуг;

4. організація конкуренції.

214. Попередні, домаркетингові школи наукового управління підприємствами зосереджували свою увагу на певному колі проблем, крім однієї:

1. поліпшення технології виробництва;

2. добір висококваліфікованих кадрів інженерів, працівників адмін­апарату;

3. вплив середовища на діяльність підприємства;

4. вдосконалення внутрішньої структури підприємства.

215. На фірмах, де акценти зосереджені на внутрішніх і переважно на технологічних проблемах, досягнення мети оцінюється:

1. як закономірне;

2. швидше випадкове;

3. випадкове і, головне, не тривале;

4. однозначно успішне.

216. До забезпечувальних цілей маркетингу не належить:

1. здійснення цінової політики;

2. організація рекламних заходів;

3. стимулювання збуту;

4. покращання споживчих якостей товару.

217. Складовими маркетингового середовища фірми є:

1. макросередовище в його різноваріантних виявах;

2. мікросередовище і засоби нейтралізації його негативного впливу;

3. макро- і мікросередовище;

4. різноманітні інструменти впливу на це середовище.

218. Твердження Е. Елбінга щодо феномена середовища фірми полягає:

1. у переоцінюванні впливу середовища на результативність діяльності фірми;

2. недооцінюванні впливу середовища на досягнення цілей;

3. необхідності зосередження уваги на середовищі як на джерелі проблем та пристосування внутрішньої структури фірми до їх подолання;

4. у переліку правильної відповіді немає.

219. Необхідність вивчення середовища діяльності фірми можна пояснити тим, що:

1. фірма — відкрита система;

2. ціна помилки є досить високою;

3. зовнішнє середовище є непередбачуваним і впливовим;

4. зовнішнє середовище є динамічним, складним та невизначеним.

220. Між теорією природного добору Ч. Дарвіна та функціонуванням фірми спільним є те , що:

1. дію законів природи за певних умов можна перенести на функціонування економічних систем;

2. виживають ті фірми (як і біологічні види), котрі швидше еволюціонують у напрямі пристосування до зовнішнього середовища;

3. функціонування складових економічної системи у контексті зовнішнього середовища є віддзеркаленням біологічного виживання окремих видів у природі;

4. відповіді п. 1, 3 доповнюють одна одну.

221. Оскільки чинників впливу середовища на діяльність фірми багато, то яку позицію варто обрати на фірмі?

1. Тримати в полі зору якомога більше чинників;

2. зосереджувати основну увагу на найголовніших чинниках;

3. відповіді п. 1—2 правильні;

4. можна знайти інший, ефективніший підхід.

222. Усі чинники середовища за їх пов’язанням з фірмою та рівнем впливу на неї поділяють на такі групи:

1. непідконтрольні фірмі та майже невпливові;

2. непідконтрольні фірмі, але достатньо впливові;

3. підконтрольні фірмі, але невпливові;

4. підконтрольні і непідконтрольні фірмі, але впливові.

223. Піддаються впливу з боку керівництва фірми чинники:

1. тільки макросередовища маркетингу;

2. тільки мікросередовища маркетингу;

3. мікросередовища й опосередковано макросередовища;

4. макро- та мікросередовища за умови належної кваліфікації працівників служби маркетингу.

224. Служба маркетингу фірми може впливати:

1. на макросередовище маркетингу;

2. на мікросередовище маркетингу;

3. або на мікро- або на макросередовище маркетингу;

4. усі відповіді є правильними.

225. Характер впливу фірми на макросередовище, а макросередовища на фірму:

1. фірма на макросередовище впливає безпосередньо, а воно на фір­му — опосередковано;

2. фірма на макросередовище впливає опосередковано, а воно на фірму — безпосередньо;

3. і фірма на макросередовище і воно на фірму впливають безпосередньо;

4. і фірма на макросередовище і воно на фірму впливають тільки опосередковано.

226. До ознак середовища маркетингу не належать:

1. невизначеність і складність;

2. взаємозв’язок факторів і динамічність;

3. статичність і неможливість прогнозування;

4. передбачуваність і непередбачуваність, контрольованість і неконтрольованість.

227. Розрахований прогнозний показник обсягу продажу товарів є:

1. незмінним і таким, що підлягає виконанню за будь-яких обставин;

2. таким, що дає змогу правильно визначити структуру штатів фірми, постачальників, розрахувати фінансові показники;

3. показником, який вільно коригує фірма залежно від ситуації на ринку та власних можливостей;

4. таким самим, як і решта показників фірми.

228. Прогнозування та планування — це:

1. категорії одного процесу управління;

2. практично тотожні операції та рішення;

3. категорії, якими користуються різні економічні системи;

4. бажані, але не обов’язкові для фірм (особливо малого бізнесу) категорії.

229. У часовому вимірюванні:

1. планування передує прогнозуванню;

2. прогнозування передує плануванню;

3. планування і прогнозування виконуються одночасно;

4. черговість планування і прогнозування залежить від конкретних обставин.

230. До основних елементів маркетингової діяльності не належить:

1. формування плану маркетингу;

2. управління асортиментом товару;

3. вибір методів реклами і стимулювання збуту;

4. організація переговорного процесу.

231. Яке з названих нижче явищ передусім покладається в основу прогнозування обсягу продажу товару?

1. Взаємозв’язок явищ;

2. інерційність розвитку явищ;

3. діалектика розвитку;

4. комплексність та послідовність розвитку.

232. До основних причин розвитку маркетингу не належить:

1. розширення територіального радіусу ринку;

2. поява локальних ринків;

3. науково-технічний прогрес;

4. розвиток товарного асортименту.

233 Період функціонування "товарної орієнтації" характеризується:

1. розширенням товарного асортименту;

2. покращанням товарної номенклатури;

3. оптимізацією каналів збуту;

4. поліпшенням якості товарів без серйозного врахування потреб споживачів.

234. Щоб запобігти небажаним ситуаціям на ринку, фірмі потрібно:

1. ретельно прогнозувати ринок товарів фірмової номенклатури;

2. передбачати розвиток подій у політичній, економічній, демографічній, природно-кліматичній сферах;

3. крім зазначеного у п. 1, прогнозувати способи задоволення потреб, винаходи та відкриття, вартість енергоносіїв та життєві цінності громадян тією мірою, якою все це стосується фірми;

4. відповіді п. 1, 2 доповнюють одна одну.

235. Кон’юнктура ринку – це:

1. сукупність умов, збіг обставин, що можуть впливати на хід, розвиток певної справи;

2. поєднання певних чинників, що забезпечують розвиток фізичних явищ;

3. поєднання дій фахівців у дослідженні певного економічного явища;

4. поєднання чинників, які зумовлюють продаж досліджуваного товару.

236. Обсяги продажу товарів у даний час конкретній групі споживачів — це:

1. реальна місткість ринку;

2. потенційна місткість ринку;

3. ринковий потенціал;

4. кон’юнктура товарного ринку.

237. З погляду маркетингу ажіотажний попит є:

1. небажаним;

2. бажаним;

3. ефективним;

4. активний.

238. Підхід до прийняття управлінських рішень, зміст якого полягає у виборі способів доставки, виконанні замовлень, розташуванні підприємства, виборі методів сортування та пакування, називається:

1. стратегічним;

2. комерційним;

3. тактичним;

4. оперативним.

239. Планування політики розповсюдження розпочинається з:

1. визначення ширини каналу розповсюдження;

2. визначення стратегії політики розповсюдження;

3. визначення системи керівництва каналами розповсюдження;

4. визначення рівня інтенсивності каналу товароруху.

240. Планування політики розповсюдження закінчується:

1. визначенням стратегії політики розповсюдження;

2. визначенням системи керівництва каналами розповсюдження;

3. визначенням рівня інтенсивності каналу товароруху;

4. визначенням ширини каналу розповсюдження.

241. Канал розповсюдження товарів — це сукупність торгових посередників:

1) тільки у формі фізичних осіб;

2) тільки у формі фірм різних форм власності;

3) і фізичних осіб, і фірм у раціональному співвідношенні;

4) тільки у формі підприємств державної власності.

242. Чим викликана необхідність виникнення і функціонування каналів розповсюдження?

1. Нестачею фінансових ресурсів для прямого продажу;

2. нереальністю утримування власних коштів розповсюдження через специфіку товару;

3. неефективність капіталовкладень у власні канали розповсюдження;

4. повного переліку причин, які б викликали необхідність функціонування каналів розповсюдження каналів.

243. Стратегія низької ціннісної значущості (стратегія дешевих товарів) передбачає реалізацію товару:

1. середньої якості за низьку ціну;

2. середньої якості за середню ціну;

3. низької якості за високу ціну;

4. низької якості за низьку ціну.

244. Які з названих елементів не входять до маркетингової стратегії просування товару?

1. Реклама і пропаганда;

2. персональний продаж;

3. стимулювання продажу;

4. сегментація ринку.

245. Реклама як складова стратегії просування товару - це:

1. форма презентації, надання інформації про товар, послугу;

2. оплачувана спонсором форма знеособленого надання інформації про товар;

3. неоплачувана форма поширення інформації про товар;

4. оплачувана та неоплачувана форми поширення відомостей про товар.

246. Знеособлена форма надання інформації про товар у рекламі означає:

1. спрямованість інформації не на конкретну людину, а на широку аудиторію, масу людей;

2. те, що інформація походить не від конкретної людини, а від агент­ства чи засобу масової інформації (газета, журнал, радіо, телебачення тощо);

3. що передавачем інформації про товар виступає не конкретна особа;

4. відповіді п. 2, 3 є правильними.

247. Переваги реклами перед іншими елементів маркетингової стратегії просування полягають у такому:

1) вона враховує специфіку окремих потенційних клієнтів;

2) вона передає зміст інформації в повному обсязі без перекручень;

3) вона здатна охопити бажану аудиторію;

4) у переліку нема правильної відповіді.

248. Недоліки реклами проти інших елементів маркетингової стратегії просування полягають у тому, що вона:

1. охоплює замалу аудиторію;

2. не передає змісту в повному обсязі;

3. не здатна охопити всієї бажаної аудиторії;

4. несвоєчасно подає інформацію.

249. Неспроможність реклами охопити всю бажану аудиторію пояснюється:

1. обмеженістю приймання радіо- та телесигналу окремими регіонами;

2. неспроможністю місцевих фірм використати радіо- та телепрограми для реклами;

3. відразою певної категорії людей до традиційних методів рек­лами;

4. усі відповіді є правильними.

250. Пропаганда як складова маркетингової стратегії просування товару означає:

1. оплачувану спонсором пропаганду фірми або її товару через засоби комунікації;

2. не оплачуване спонсором поширення комерційно важливої інфор­мації про фірму, її товар через наукові видання, радіо, телебачення;

3. поширення засобами масової інформації бажаних для фірми повідомлень серед покупців;

4. агітацію рекламних агентств купувати певні товари.

251. «Паблік рилейшнз» у рамках маркетингової стратегії просування товарів — це:

1. форма пропагування товарів фірми або її самої за певну плату;

2. зв’язок фірми з широким колом комівояжерів, дилерів, дистриб’юторів, брокерів;

3. певна методика збільшення доходів та прибутку фірми за рахунок залучення нової клієнтури;

4. популяризація фірми, її товарів через установлення зв’язків фірми з громадськими організаціями та особами.