8.1. Організація обліку витрат на виробництво

Організація обліку виробничих витрат залежить від того, до якого виробництва вони відносяться. В сільському господарстві ви­діляють такі види виробництв: основне, допоміжні, підсобні промислові, обслуговуючі.

До основного виробництва відносять головні галузі господарства, які дають товарну продукцію (рослинництво, тваринництво).

До допоміжних відносяться виробництва, які обслуговують основне виробництво (ремонтні майстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, водопостачання, електропостачання, газопостачання та ін.).

Підсобні промислові виробництва організовують для переробки продукції основних галузей (млини, консервні заводи, сепараторні пункти) та виготовлення будівельних матеріалів, різних виробів промислового характеру (цегельні заводи, пилорами, цехи пластмасових виробів та ін.).

Обслуговуючі виробництва забезпечують побутові умови праців­ників. До них належать їдальні, буфети, житлово-комунальне госпо­дарство, дитячі дошкільні заклади, заклади культурно-побутового призначення.

Класифікація витрат виробництва. Враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва і з метою забезпечення раціональної організації обліку, визначення величини витрат і здійснення контролю за формуванням собівартості продукції важливе значення має науково обґрунтована класифікація витрат.

В обліку витрати доцільно класифікувати за такими ознаками (рис. 16).

Класифікація витрат за стадіями кругообігу засобів дає можливість прослідкувати формування витрат на стадії постачання, виробництва і реалізації.

На рівні процесу постачання формується вартість заготовлених для виробництва засобів і предметів праці, які є важливими елементами виробничого процесу. На рівні виробництва формується виробнича собівартість продукції, а на рівні реалізації – собівартість реалізованої продукції та доходи від реалізації, визначається фінансовий результат і рентабельність діяльності підприємства.

Р ис. 16. Класифікація витрат виробництва

Структура витрат визначається групуванням їх за економічними елементами і статтями витрат. За економічними елементами витрати групують на: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші витрати. Статті витрат і їх склад установлюється підприємством самостійно.

За відношенням до технологічного процесу витрати поділяються на основні і витрати, пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва. До основних витрат відносять витрати, які безпосередньо пов'язані з виробництвом (оплата праці, корми, насіння, амортизація основних засобів і витрати на їх ремонт тощо). До витрат, пов'язаних з управлінням і обслуговуванням виробництва, відносять загальновиробничі витрати.

За способом включення в собівартість продукції витрати поділяються на прямі і непрямі (розподільні). Непрямі витрати необхідно розглядати в момент включення їх на об'єкти обліку витрат, а розподільні витрати – за відношенням до конкретного виду продукції.

За відношенням до обсягу виробленої продукції витрати поділяють на змінні і постійні. Змінні витрати залежать від обсягу виробництва продукції (сировина і матеріали, оплата праці тощо). Постійні витрати не залежать або майже не залежать від випуску продукції (загальновиробничі витрати, амортизація тощо).

У процесі виробництва виникають такі витрати, які повністю залежать від конкретного колективу (структурного підрозділу), а інші не залежать від нього, а відносяться до галузевих витрат чи підприємства в цілому. З метою забезпечення постійного контролю за витрачанням засобів на кожній технологічній стадії, формуванням собівартості продукції у структурних підрозділах доцільно класифікувати витрати за місцями виникнення і центрами відповідальності.

З метою здійснення оперативного контролю за використанням матеріальних і трудових ресурсів доцільно класифікувати витрати за часом їх виникнення і включення в собівартість продукції. Певні витрати формуються щоденно (витрати кормів, інших матеріальних цінностей, затрати праці тощо), інші – періодично (амортизація і ремонт основних засобів тощо).

В умовах нормативного методу обліку витрат на виробництво доцільно виділяти нормовані і ненормовані витрати. На нормовані витрати розробляються спеціальні норми, а в разі необхідності, і зміни норм. На окремі витрати (непродуктивні витрати, брак у виробництві, втрати від падежу) нормативи не встановлюються. Такі витрати і втрати повинні контролюватись обліком.

Методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. Залежно від виду виробництва і особливостей технології застосовують такі методи обліку витрат і визначення собівартості продукції: простий, попередільний, позамовний, нормативний.

Простий метод обліку витрат використовують там, де виробництво має закінчений цикл і витрати відносять безпосередньо на об'єкт обліку, на якому визначають собівартість продукції. За таким методом можна визначати собівартість добутого каменю, розпилювання лісу, переробки олійних культур та ін.

Попередільний метод використовують на виробництвах, де виробничий процес складається з окремих переділів. Облік витрат і визначення собівартості напівфабрикатів здійснюють по кожному переділу. Наприклад, по цегельному виробництву визначають собівартість заготівлі глини, виготовлення цегли-сирцю, випалювання цегли.

Позамовний метод застосовують у дрібносерійному виробництві, де виконують певні роботи або виробляють продукцію на замовлення. Аналітичні рахунки відкривають на кожне замовлення (виготовлення столярних виробів − по замовниках).

Нормативний метод є одним із прогресивних методів обліку витрат. Цей метод ґрунтується на роздільному обліку витрат за нормами і відхилень від цих норм, що дає можливість встановити причини, місця виникнення, винних осіб, а також вплив цих відхилень на собівартість продукції.

За нормативним методом обліку витрат розраховують нормативну собівартість продукції (робіт, послуг). Нормативна собівартість визначається на основі науково обґрунтованих норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів. В ході діяльності підприємства можуть проходити зміни в технології виробництва, впроваджуватись нові прогресивні методи організації праці, які вимагають внесення змін у діючі норми. Фактична собівартість продукції за нормативним методом визначається за формулою:

Фс = Нс + Вн + Зн,

де, Фс − фактична собівартість; Нс − нормативна собівартість; Вн − відхилення від норм; Зн − зміни норм.

Вибір методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції є важливим завданням організації обліку, що забезпечить об’єктивність визначення показника собівартості продукції та фінансових результатів.

Порядок формування виробничих витрат і включення їх у собівартість продукції (робіт, послуг) визначений Положенням (стандар­том) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”. Особливості обліку формування витрат і калькулювання собівартості продукції в сільському господарстві визначені “Методичними рекомендаціями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств”, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України.

Відповідно до цих нормативних документів до виробничої собіварто­сті продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні вит­рати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Для обліку виробництва планом рахунків передбачений окремий синтетичний рахунок 23 “Виробництво”. Для обліку витрат по обслуговуванню і управлінню виробництва використовують рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”, для обліку браку у виробництві – рахунок 24 “Брак у виробництві”. Витрати майбутніх періодів обліковують на рахунку 39 “Витрати майбутніх періодів”. Відповідно до об'єктів обліку витрат, до зазначених синтетичних рахунків відкривають аналітичні рахунки.

При застосуванні журнально-ордерної форми обліку аналітичні рахунки відкривають у Звітах про витрати та вихід продукції. Підставою для заповнення звітів є дані первинних документів, попередньо згрупованих у звітах про рух товарно-матеріальних цінностей, журналах обліку робіт і витрат, нагромаджувальних відомостях, відомостях нарахування амортизації, відомостях розподілу накладних витрат, аркушах-розшифровках тощо.

Синтетичний облік затратних рахунків ведуть у Журналі 5 або 5А та Головній книзі (сільськогосподарські підприємства – у Журналі-ордері № 5В сг.).

Загальна схема обліку витрат виробництва і випуску готової продукції наведена на рис.17.

Рис. 17. Загальна схема обліку витрат виробництва і випуску