Епідеміологічне обстеження осередку інфекційної хвороби

Епідемічний осередок – це місце перебування джерела збудника інфекції з навколишньою територією у тих межах, в яких заразний чинник може передатися. Розрізняють "квартирні", "вуличні" осередки та осередки в організованих колективах.

Епідеміологічне обстеження – це метод вивчення епідемічного осередку з метою виявлення причин і умов його виникнення, джерела збудника інфекції, шляхів і факторів його передачі, а також осіб з ризиком зараження та організації проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, спрямованих на локалізацію та ліквідацію осередка.

Епідеміологічне обстеження повинно проводитись у перші 24 год після отримання "Екстреного повідомлення на інфекційне захворювання…". Метод епідеміологічного обстеження включає:

• опитування хворих чи осіб, які його оточують (коли хворий непритомний чи уникає від відповіді на питання). Його мета – збирання епідеміологічного анамнезу;

• огляд осередку з метою виявлення умов, що сприяють реалізації механізму, шляхів передачі, виявлення чинника передачі. Проводять візуальне обстеження об'єктів оточення хворого з оцінкою їхнього санітарно-гігієнічного стану;

• відбирають проби для лабораторного обстеження (продукти, вода тощо), які могли бути чинниками передачі;

• вивчають медичні документи про облік і реєстрацію подібних інфекційних хвороб на території осередку, амбулаторні карти, історії хвороб, при зоонозних інфекціях – документацію ветеринарної служби.

На кожного інфекційного хворого заповнюють "Карту епідеміологічного обстеження осередку інфекційного захворювання" (ф. 357/0), складають і організують комплекс протиепідемічних заходів для ліквідації осередка й запобігання винекненню нових осередків.

ПРОФІЛАКТИЧНІ ТА ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ В ОСЕРЕДКУ ІНФЕКЦІЙНОЇ ХВОРОБИ

Щоб припинити подальше розповсюдження інфекції необхідні заходи, направлені на всі три ланки епідемічного процесу.

Заходи зі знешкодження джерела збудника

Інфекційних хворих виявляють частіше дільничні лікарі й педіатри. фельдшери ФАПу , лікарі КІЗу (кабінету інфекційних хвороб у поліклініках) та ін.

При виявленні інфекційного хворого необхідно:

• скласти екстрене повідомлення (ф. № 058/0 ) і передати в територіальну СЕС;

• ізолювати хворого чи провести госпіталізацію. Інфекційних хворих госпіталізують за епідеміологічними та клінічними показниками. До епідеміологічних показань належать: проживання в гуртожитку чи готелі, належність пацієнта до декретованої групи (працівники харчової галузі, водоканалу, дитячих дошкільних та лікувальних закладів тощо). За клінічними показниками: при тяжких формах перебігу та ускладненнями, а також хворі на особливо небезпечні хвороби, хворі черевним тифом, вірусним гепатитом, лептоспірозом, бруцельозом, дифтерією, менінгококовою хворобою, малярією та ін.

Основні вимоги до лікування в домашніх умовах:

* хвороба має легкий або середньотяжкий перебіг і не потребує постійного лікарського нагляду;

* пацієнта періодично буде відвідувати лікар, фельдшер або медична сестра;

* організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для дослідження;

* призначено та виконується необхідне лікування;

* організовано протиепідемічні заходи (поточна дезінфекція та ін.).

При госпіталізації хворих розміщують у спеціалізоване відділення, у палати чи бокси. Хворим не дозволяється заходити в інші палати та допоміжні приміщення, за винятком кімнат, коло яких визначено лікарем

• обов'язкове обстеження хворих в стаціонарі та призначення етіотропного лікування не тільки, щоб добитись клінічного видужання, але й повного звільнення організму від збудника;

• бактеріологічне обстеження пацієнта перед випискою. При деяких інфекційних хворобах (шигельоз, дифтерія) може зберігатися реконвалесценте носійство, що спонукає до повторного лікування і багаторазового обстеження;

• після виписування зі стаціонару при деяких інфекціях (черевний тиф, вірусні гепатити, холера та ін.) перехворілих спостерігають у КІЗі (диспансерне спостереження).

Заходи у відношенні бактеріоносіїв

Бактеріоносіїв намагаються виявити в оточенні хворого і під час масових обстежень населення (наприклад, в осередку холери). Обов'язково проводять бактеріологічне дослідження всіх осіб, які влаштовуються на роботу в дитячі і лікувальні заклади, інтернати тощо. При виявленні носіїв проводять:

• облік і реєстрацію;

• відсторонення від роботи осіб з декретованої групи;

• санацію (етіотропними засобами – антибіотиками);

• контрольне обстеження.

Заходи у відношені тварин – джерела інфекції

Спосіб знешкодження сільськогосподарських і домашніх тварин, які стали джерелом збудника, залежить від етіології хвороби та цінності самої тварини. В одних випадках тварини підлягають знищенню, в інших – їх лікують в умовах карантину. Цю роботу здійснює ветеринарна служба. У разі якщо джерелом є гризуни, проводиться дератизація дезінфекційною станцією після оформлення договорів на цю роботу із закладом, підприємством, мешканцями будинку.

ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА РОЗРИВ МЕХАНІЗМУ ПЕРЕДАЧІ

З метою знищення збудників інфекційних хвороб у довкіллі проводиться дезінфекція

( від лат. des – заперечення, infection – інфекція) – це способи знищення збудників інфекційних хвороб на об'єктах зовнішнього середовища. Розрізняють профілактичну і осередкову дезінфекцію. Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірної присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал).

Осередкова проводиться в осередках інфекційних хвороб, метою якої є не допустити розповсюдження інфекції, яка вже виникла. Осередкову розрізняють на поточну (проводять довколо хворого) і заключну (проводять одноразово в осередку після госпіталізації, виписування з інфекційної лікарні).

Усі сучасні методи дезінфекції поділяються на фізичні і хімічні. До фізичних належать такі способи, як механічний (миття, чищення щіткою, витрушування); термічний (обпалювання, прасування, спалювання, кип'ятіння, обробка в пароповітряній камері); радіаційний (сонячне проміння; ультрафіолетові промені, які генеруються за допомогою ультрафіолетових і ртутно-кварцевих ламп – для знезараження повітря ).

Хімічну дезінфекцію здійснюють за допомогою різних речовин, що згубно діють на збудника. Хімічні дезінфектанти – це найпоширеніша група засобів. Вимоги до них: вибірковість дії – в малих концентраціях і в найкоротші терміни знищувати мікроорганізми і не бути шкідливими для людей і тварин; легка розчинність у воді, утворювати стійкі розчини; тривала стійкість під час зберігання; мала хімічна активність – не руйнувати об'єкти, що піддаються обробці.

До хімічних дезінфектантів належать:

• хлорвмісні засоби (дезактин, гіпохлорид натрію, дезам та ін.);

• йод, бром та їх сполуки (йодоформ, дибромантин);

• похідні фенолу (1-хлор-бета-нафтол);

• альдегіди (формальдегід, бета-пропіолактон);

• окисники (перекис водню, дезоксон);

• луги(їдкий натр, їлке калі

• Спирти (етиловий, пропіловий);

• поверхнево-активні засоби (мила карбонових кислот, амфосепт);

• інші сполуки (хлоргексидин, метацид).

Найчастіше вдаються до вологого методу дезінфекції з використанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Зануренням у дезрозчин дезінфікують білизну, посуд, іграшки; зрошенням – підлогу, панелі, меблі; протиранням – картини.