Основи профілактики інфекційних хвороб

Науково-технічний прогрес і економічне зростання дали змогу людству досягти значних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами. Видатною подією була ліквідація на планеті натуральної віспи, про що в 1980 році повідомила Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

В Україні давно немає чуми, поворотного тифу, до поодиноких випадків знижено захворюваність на поліомієліт, правець. Але внаслідок соціальних потрясінь і економічного спаду, зумовленого складнощами перехідного періоду, протягом останнього десятиріччя спостерігались епідемії дифтерії та холери, стрімко виросла захворюваність на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію.

Таким чином, інфекційні хвороби не тільки зберігають актуальність, але й спричинили появу нових проблем.

Відносини у сфері захисту населення від інфекційних хвороб регулюються Основами законодавства України про охорону здоров'я.

Профілактика інфекційних хвороб складається з таких розділів:

* здійснення оздоровчих заходів на державному рівні (підвищення матеріального благополуччя народу та якості медичної допомоги, санітарний контроль за будівництвом, умовами праці, побуту тощо);

* проведення медичних заходів, спрямованих на зниження інфекційної захворюваності та ліквідацію деяких хвороб (кору, краснухи, правцю та ін.);

* пропаганда санітарних знань і підвищення культури населення;

* попередження занесення інфекційних хвороб у країну.

Вчення про епідемічний процес

Щоб попередити появу інфекційних хвороб, треба знати закономірності їх розповсюдження та володіти ефективними методами недопущення можливих і ліквідації наявних захворювань. Вивченням поширення заразних хвороб серед людей та розробкою способів їх запобігання і викорінення займається епідеміологія.

Для існування мікробів необхідним є постійне відтворення себе в нових поколіннях. Впродовж еволюції живого світу багато видів мікроорганізмів (бактерії, віруси, найпростіші) пристосувались до життя в організмі людини або тварини, де вони знайшли необхідні умови для росту і розмноження. Але їх біологічний хазяїн є смертним. Перебування в організмі хазяїна може спричинити хворобу. Тому організм хазяїна намагається нейтралізувати збудника ( за рахунок імунітету) і переважно звільняється від нього. Це і викликає потребу мікробу періодично змінювати біологічного хазяїна.

Таким чином, епідемічний процес – безперервний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Інтенсивність епідемічного процесу буває різною. Розрізняють три її ступені:

• спорадична захворюваність – звичайний (мінімальний) рівень захворюваності, властивий конкретній інфекційній хворобі у певній місцевості або країні. Для багатьох інфекційних хвороб вона ототожнюється з поодинокими випадками захворювання;

• епідемія характеризується значним підвищенням рівня захворюваності порівняно із спорадичною (у 3-10 разів більше);

• пандемія – масове розповсюдження інфекційної хвороби, яка значно перевищує інтенсивність епідемії.

Стосовно тваринного світу термін "епідемія" і "пандемія" мають свої еквіваленти: "епізоотія", "панзоотія".

Виділяють поняття "спалах" – це групове захворювання (3 випадки і більше), яке виникло одночасно, пов'язане спільним джерелом і чинником передачі.

Вчення про епідемічний процес розробив видатний вчений Л.В.Громашевський.

Епідпроцес складається з трьох основних ланок – джерела збудника інфекції, механізму передачі та сприйнятливого організму, що послідовно відтворюються. Ці три ланки є водночас і його рушійними силами. Епідпроцес існує до тих пір, поки діють усі названі ланки. Якщо ж провести протиепідемічні заходи - знешкодити джерело збудника або розірвати механізм його передачі чи сприйнятливий організм зробити несприйнятливим, подальше поширення хвороби припиняється.