ПОСІБНИК

З ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

Пояснювальна записка

Посібник складається із загальної та спеціальної частин. Загальна частина містить матеріали з розвитку вчення про інфекційні хвороби, класифікації інфекційних хвороб, профілактики інфекційних хвороб, принципів діагностики та лікування.

Спеціальна частина містить опис 25 інфекційних нозологічних форм з диференціальною діагностикою.

При підготовці посібника використовувалася література:

Чорновіл А.В., Грицько Р.Ю. Клінічне медсестринство в інфектології з елементами епідеміології. – К.: Здоров'я, 2002

Андрейчин М.А., Івахів О.Л. Медсестринство при інфекційних хворобах. – Тернопіль "Укрмедкнига", 2002

Андрейчин М.А., Копча В.С. Епідеміологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000

Е.П. Шувалова Инфекционные болезни. – Москва, "Медицина", 1976.

Посібник підготовлено викладачем вищої категорії Крутіковою Т.В., ухвалений цикловою комісією вузьких дисциплін 31.08.2010 р. Протокол № 1.

ЗМІСТ

І. Загальна частина

1. Розвиток вчення про інфекційні хвороби

2. Класифікація інфекційних хвороб

3. Улаштування і режим інфекційної служби

4. Основи профілактики інфекційних хвороб

- Епідемічний процес

- Вчення про імунітет

- Епідеміологічне обстеження осередку.

- Профілактичні та протиепідемічні заходи в осередку

- Імунопрофілактика інфекційних хвороб

5. Лабораторні та інструментальні методи діагностики

6. Принципи лікування хворих на інфекційні хвороби

Догляд за інфекційними хворими

ІІ. Захворювання переважно з фекально-оральним механізмом передачі

1. Черевний тиф. Паратифи А і В

2. Шигельоз

3. Холера.

4. Ботулізм

5. Єрсиніози

6. Ротавірусний гастроентерит

7. Поліомієліт

ІІІ. Захворювання переважно з повітряно-крапельним механізмом передачі

1. Гострі респіраторні вірусні інфекції

2. Інфекційний мононуклеоз

3. Менінгококова інфекція

ІV. Захворювання переважно з трансмісивним механізмом передачі

1. Малярія

V. Захворювання переважно з рановим та інокуляційним механізмом передачі

1. Вірусні гепатити В, С, Д

2. ВІЛ-інфекція

3. Сказ

4. Бешиха

5. Правець

6. Лептоспіроз

VІ. Захворювання переважно з множинним механізмом передачі

1. Туляремія

2. Сибірка

3. Бруцельоз

4. Токсоплазмоз

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

РОЗВИТОК ВЧЕННЯ ПРО ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ

Інфекційні хвороби існують так довго, як і саме життя. Кількість людей, які померли від цих хвороб, не піддається ніякому підрахунку. Можна стверджувати, що загинуло у багато разів більше, ніж від таких соціальних і природних лих, як війни, голод, повені, пожежі, землетруси, разом узятих.

Час від часу виникали спустошливі епідемії. Вражаючою за масштабами і наслідками була епідемія чуми в ХVІ ст., яка має історичну назву "чорна смерть". Вона знищила біля 25 млн населення Європи та 13 млн жителів Китаю. У ХVІІІ ст. від натуральної віспи загинула десята частина населення Землі. На роки першої світової війни (1914-1918рр.) припала тяжка епідемія грипу, яка вразила понад 500 млн чоловік, з них померли близько 20 млн.

Описи клінічної картини поворотного тифу, дизентерії, правця, бешихи та інших захворювань можна знайти в працях Гіппократа (460-377рр. до н.е.); чуми. поліомієліту, малярії – у давньогрецьких (ІV-ІІ ст. до н.е.), а натуральної віспи – у старовинних китайських рукописах (ХІІ ст. до н.е.).

Попередньо виникнення інфекцій пов'язували зі шкідливим впливом особливих міазмів – хвороботворних "випарів" – у повітря. Лише талановитий італійський лікар Джіроламо Фракасторо у ХVІ ст. обгрунтував і сформулював учення про контагії та контагіозні хвороби, передбачивши відкриття мікроорганізмів. Він уважав, що збудником заразних хвороб є невидимі, але дуже активні живі істоти і що ці хвороби передаються від хворої до здорової людини. Вчення про контагіозні хвороби продовжував розвивати український лікар Д. Самойлович, який рахував, що збудниками інфекційних хвороб (чуми) є дрібні живі істоти.

Наукова історія інфекційних хвороб починається із середини ХІХ ст., коли німецький лікар Гуфеланд запропонував термін "інфекційні хвороби" (від латинського слова infectio – заражати), який здобув міжнародне визнання, та було доведено, що причиною цих хвороб є мікроорганізми. Відкриття мікроорганізмів (перша половина ХІХ ст.) – збудників інфекційних хвороб – ознаменувало справжній переворот у медицині того часу . Особливий внесок в розвиток вчення про інфекційні хвороби належить Л.Пастеру,

Р. Коху, І.І. Мечнікову, Г. Мінху, Д. Івановському та багатьом іншим закордонним та вітчизняним вченим.

Успіхи мікробіології сприяли тому, що інфекційні хвороби, які раніше розглядалися, як внутрішні, були відокремлені в самостійну наукову дисципліну. В 1894 р. була відкрита кафедра інфекційних хвороб при Військово-медичній академії у Петербурзі.

Особливий внесок в розвиток інфекційних хвороб внесли і російські та українські вчені: одеський лікар О.О. Мочутковський в 1876 р. при самозараженні кров'ю хворого висипним тифом, довів, що збудник знаходиться у крові хворого. Г.Н. Мінх у 1877р. таким же шляхом довів заразність крові хворих епідемічним поворотним тифом, висловив припущення про можливість передачі збудника кровосисними членистоногими. Своє життя провів в Одесі видатний клініцист-інфекціоніст, мікробіолог і епідеміолог

В.К. Стефанський (1867-1949рр.), автор цінних праць з чуми, прокази, дифтерії.

Н.Ф. Філатов звернув увагу на інфекційний мононуклеоз, в 1885р. виділив його серед інших аденитів. В 1886р. ученик С.П. Боткіна, Васильєв описав лептоспіроз і виділив його в самостійну хворобу. І.І. Мечніков, ученик Пастера, організував (1886р) в Одесі першу пастеровську станцію, де проводились щеплення проти сказу. С.П. Боткін в 1887р. ретельно описав "катаральну жовтуху" (хвороба Боткіна), вказав на її інфекційне походження, встановив її зв'язок з цирозом печінки і можливість безжовтяничного перебігу. Видатний вчений Л.В. Громашевський (1887-1980рр) відкрив закономірності поширення інфекційних хвороб, створив класифікацію інфекційних хвороб.

Завдяки досягненням науки і планомірній профілактичній роботі вдалось ліквідувати деякі інфекційні хвороби (натуральну віспу). Але й сьогодні заразні хвороби, а нараховується їх майже 1 500, залишаються однією з найчастіших причин смерті та інвалідності. Вони займають перше місце серед причин тимчасової втрати працездатності. З'явилась низка невідомих раніше хвороб – ВІЛ-інфекція, геморагічні гарячки Ебола, Марбурга. Отже, попри деякі успіхи в боротьбі з інфекційними хворобами, вони зберігають свою актуальність.

Класифікація інфекційних хвороб

Загальновизнаної класифікації інфекційних хвороб поки що не існує. У нашій країні прийнята класифікація видатного українського вченого-епідеміолога академіка

Л.В. Громашевського. Ознакою, покладеною в основу цієї класифікації, є механізм передачі збудників та їх локалізацію в організмі. Згідно з цією класифікацією інфекційні хвороби поділено на 4 групи. Цю класифікацію доповнюють поділом кожної групи на антропонози ( захворювання виникають тільки у людей) та зоонози (захворювання, характерні для тварин і людей).

Таблиця 1. Класифікація інфекційних хвороб

Групи інфекцій	Антропонози	Зоонози
Кишкові	Гепатит А,Е, ротавірусна інфекція, ентеровірусна інфекція (віруси Коксакі, ЕСНО), поліомієліт, черевний тиф, шигельоз, холера, ешерихіози, харчові бактеріальні отруєння. амебіаз, лямбліоз, ентеробіоз	ящур, бруцельоз, лептоспіроз, сальмонельози, ботулізм, єрсиніоз, псевдотуберкульоз, трихенельоз
Дихальних шляхів	Грип, парагрип, аденовірусна інфекція, риновірусна інфекція, респіраторно-синцитіальна інфекція, кір, краснуха, інфекційний мононуклеоз. віспа вітряна, віспа натуральна, епідемічний паротит, дифтерія, менінгококова інфекція, кашлюк, лепра, туберкульоз, респіраторний хламідіоз, пневмоцистоз	Гарячки Марбурга й Ебола, орнітоз
Кров'яні (трансмісивні)	Поворотний тиф, висипний тиф, малярія	Жовта гарячка, японський енцефаліт, омська геморагічна гарячка, кліщовий енцефаліт, чума, Ку-гарячка, туляремія
Зовнішніх покривів	Гепатити В,С,Д, СНІД, цитомегаловірусна хвороба, гонорея, сифіліс, лейшманіоз вісцеральний індійський, трихомоніаз, трихофітія, мікроспорія, епідермофітія, стронгілоїдоз, шистосомози	Сказ, сап, сибірка, правець, деякі види шкірного лейшманіозу, зоонозна трихофітія

Кишкові інфекційні хвороби (аліментарні). Передаються фекально-оральним механізмом, уражають кишки. Збудники проникають в організм через рот. Ні у стравоході (через швидку евакуацію), ні в шлунку (кисле середовище) збудники не розмножуються. Мікроби можуть залишатися в межах кишок (холера, шигельоз) і виділятися з фекаліями; іноді збудники потрапляюють у кров і розносяться по всьому організму. В іншому випадку збудник може виділятися з сечею (черевний тиф, лептоспіроз), молоком (бруцельоз).

Найвагоміше значення у профілактиці кишкових інфекцій належать санітарно-гігієнічним заходам, спрямованим на недопущення забруднення харчових продуктів і води, боротьбу з мухами, а також особистій гігієні (миття рук перед приготуванням їжі, її споживанням та після відвідування туалету). Необхідно якомога раніше виявити хворих і заразоносіїв й відсторонити їх від роботи на харчових підприємствах, у системі водопостачання тощо.

Інфекції дихальних шляхів (повітряно-краплинні) характеризуються повітряно-крапельним механізмом передачі й ураженням слизової оболонки дихальних органів. Збудники перебувають на слизових оболонках носоглотки, гортані, трахеї, бронхів, звідки при чханні, кашлі, розмові з крапельками слизу і харкотинням виділяються у повітря і довкілля і при попаданні цих крапельок (або пилу, що утворився при їх підсиханні) у дихальні шляхи сприйнятливої людини відбувається зараження. Деякі збудники швидко гинуть у довкіллі, тому зараження можливе при дуже близькому спілкуванні з хворим (кір, кашлюк). Інші, навпаки, дуже стійкі і з пилом можуть переноситись на значні відстані (туберкульоз). Додатковими факторами передачі деяких інфекцій можуть бути іграшки, посуд, білизна, забруднені збудниками.

Основний профілактичний захід полягає у формуванні несприйнятливості населення шляхом проведення специфічної імунізації. Важливе значення мають часте провітрювання, ультрафіолетове опромінення приміщень, застосування індивідуальних масок і респіраторів, дезінфекція.

При кров'яних (трансмісивних) інфекціях збудники перебувають у кровоносній і лімфатичній системах, звідки лише за допомогою кровосисних членистоногих (воша, комар, блоха, кліщ) можуть досягти сприйнятливого організму іншої людини (трансмісивний механізм передачі). Збудники цих інфекцій в основному адаптовані до певних переносників. тому кров'яні інфекції мають епідеміологічні особливості:

а) ендемічність – деякі хвороби цієї групи характеризуються типовою природною осередковістю;

б) сезонність, яка пов'язана з біологічною активністю у певні (теплі) пори року.

Збудники облігатно-трансмісивних хвороб передаються тільки через переносників (висипний тиф, малярія). Збудники факультативно-трансмісивних хвороб можуть передаватись як через переносників, так і іншими шляхами через зовнішнє середовище (чума, туляремія, Ку-гарячка).

Найефективнішим способом боротьби з цими інфекціями є дезінсекція (знищення комах-переносників). У тих випадках, коли джерелом є гризуни, проводяться дератизаційні заходи. Для запобігання деяким хворобам (чума, туляремія, кліщовий енцефаліт) застосовують вакцини.

Інфекції зовнішніх покривів. Збудник проникає в організм через шкіру і зовнішні слизові оболонки, а інфекція уражує весь організм (корост уражує лише шкіру). Зараження людини відбувається двома способами:

а) під час безпосереднього (прямого) контакту (венеричні хвороби, сказ). При прямому контакті людина чи тварина, що є джерелом збудника, ураженою ділянкою тіла торкається сприйнятливого організму. Така передача можлива при укусі твариною (сказ), статевих зв'язках (гонорея, ВІЛ-інфекція);

б) під час непрямого контакту – через фактори зовнішнього середовища: одяг, постіль, посуд, грібенці, продукти харчування (сибірка).

Ранові інфекції (правець, бешиха) пов'язані з травмами з ушкодженням шкіри. Ряд інфекцій (гепатити В,С) передаються під час медичних маніпуляцій (оперативні втручання, ін'єкції ліків, діагностичні процедури) – парентеральний шлях передачі ( через медичні інструменти).

У профілактиці цих хвороб застосовують різні заходи: виявлення, ізоляція, лікування хворих, якісна стерилізація медичних інструментів, дотримання правил особистої гігієни, виявлення і зищення хворих тварин, запобігання травматизмові. Стосовно деяких інфекцій розроблена ефективна імунізація.

Існують інфекційні хвороби з різними (кількома) механізмами передачі. Тоді іноді виділяють п'яту групу інфекційних хвороб (чума, туляремія, сибірка, геморагічну гарячку тощо).

Наведена класифікація, спираючись на локалізацію збудника в організмі, визначає органи, які найчастіше вражаються при тій чи іншій хворобі, тобто має певне клінічне значення. Але основна цінність класифікації полягає в тому, що вона вказує на головні шляхи розповсюдження інфекційних хвороб і обгрунтовує адекватні способи їх попередження.

У світовому масштабі все більше впроваджується Міжнародна статистична класифікація хвороб, травм і причин смерті (МКХ). Кожні 10 років її переглядають експерти ВООЗ, які вносять у класифікацію зміни з врахуванням нових досягнень медицини.

Міжнародна класифікація інфекційних і паразитарних захворювань, що є частиною МКХ, складається з трьохзачних рубрик хвороб та їх чотиризначних підрубрик, наприклад :

АОО Холера

АОО.О Холера, викликана холерним вібріоном 01, біовар cholerae.

В15 Гострий гепатит А

В15.0 Гепатит А з печінковою комою

В15.9 Гепатит А без печінкової коми

Уведення МКХ слугує уніфікації методичних підходів до діагностики поширених інфекційних хвороб, їх статистичного обліку та аналізу в різних країнах.