2 Етап - виконання завдань для самоконтролю :

Завдання	Зверніть увагу
1.Прочитавши статтю «Ізомерія комплексних сполук» ,випишіть стислу характеристику наступних видів ізо­мерії: сольватна (у водних середовищах - гідратна), іонізаційна, коорди­наційна, геометрична і оптична (дзеркальна). (З рекомендованої літератури або з додатка № 1.).	1. На характеристику сольватного виду. 2. На характеристику іонізаційного. 3. На характеристику коорди­наційного. 4. На характеристику геометричного та оптичного видів ізомерії.
2.Прочитавши статтю «Номенклатура комплексних сполук» , зробіть стислий конспект (З рекомендованої літератури або з додатка № 1.).	1. На номенклатуру сполук, сіль яких містить комплексний катіон. 2. На номенклатуру сполук, сіль яких містить комплексний аніон.

3 Етап - закріплення знань та навичок. Після вивчення теми необхідно :

Знати	Вміти
1. Види ізомерії	1. Схематично та формулярне пояснювати види ізомерії.
2. Номенклатуру сполук, сіль яких містить комплексний катіон.	1. Відтворювати та давати назви сполукам.
3. Номенклатуру сполук, сіль яких містить комплексний аніон.	1 . Відтворювати та давати назви сполукам.

ІV. Додаткові завдання ( матеріали позааудиторної роботи ):

Стабилизаторы – антиоксиданты. ( статья из ресурсов интернета).

( з додатка № 2).

Додатки до СПРС № 4

ДОДАТОК № 1.

Ізомерія комплексних сполук.

Велике поширення в хімії комплексних сполук має ізомерія - існу­вання декількох сполук з однаковими складом і молекулярною масою, але молекули яких відрізняються за будовою, фізичними і хімічними власти­востями. Для комплексних сполук особливо характерні наступні види ізо­мерії: сольватна (у водних середовищах - гідратна), іонізаційна, коорди­наційна, геометрична і оптична (дзеркальна).

Сольватна (гідратна) ізомерія полягає в різному розподілі молекул розчинника (води) між внутрішніми і зовнішньою координаційними сфера­ми комплексу. Так, наприклад, гексагідрат хлориду Хрому (III) СгС1₃-ЗН₂О існує у вигляді трьох ізомерів:

[Сг(Н₂О)₆]С1₃ [СгС1(Н₂О)₅]С1₂-Н₂О [СгС1₂(Н₂О)₄]С1-2Н₂О

трихлорид гексааква моногідрат дихлорида дигідрат монохлорида

хрому(ІII) пентааквахлор тетрааквадихлоро

хрому(ІII) хрому(ІII)

Іонізаційна ізомерія обумовлена різним розподілом неоднакових за своєю природою іонів між внутрішніми і зовнішньою координаційними сферами комплексної сполуки, у зв'язку з чим змінюється характер ди­соціації цієї сполуки, наприклад:

(РtBr₂(NHз)₄]С1₂ [РtС1₂(NН₃)₄]Вг₂

дихлорид тетраамінди- дибромід тетраамін-

бромоплатини (IV) дихлороплатини (IV)

Координаційна ізомерія обумовлена тим, що в сполуці шо складається з комплексного катіона і комплексного аніона, ліганди можуть бути розпо­ділені різним чином між цими двома комплексними іонами, наприклад:

[Со(NH₃)₆] [Сг(СN)₆] [Сг(NH₃)₆] [Со(СN)₆]

гексаціанохромат (III) гексаціанокобальтат (III)

гексаамінокобальта (III) гексаамінхрома (III)

Суть геометричної ізомерії (цис-, транс-ізомерія) полягає у різному просторовому розташуванні адендів біля центрального іона і виявляється тільки в комплексних сполуках, які мають октаедричну або площинну будову, наприклад комплекс кобальту СоA₄Ва₂ існує у вигляді таких ізомерних форм:

Сполуки II і IV називаються цис-ізомерами, а І і III — транс-ізомерами. Чим складніший хімічний склад молекули, тим більше можливостей для прояву ізомерії. Так, для комплексних сполук, що містять у внутрішній сфері 6 різних адендів, можуть існувати 15 геометрично ізомерних форм. У багатоядерних сполуках можливості прояву геометричної ізомерії особли­во широкі. У більшості випадків геометричні ізомери розрізняються між собою хімічними властивостями, розчинністю, магнітним сприйняттям, дипольними моментами.

У випадку менш стійких сполук, наприклад похідних Со(ІІІ), Сг (II) та ін., в процесі хімічної взаємодії утворюється суміш двох або декількох ізомерів, які можна розділити перекристалізацією.

Оптична (дзеркальна) ізомерія спостерігається у комплексних сполу­ках, молекули яких не мають ні центру симетрії, ні площинну симетрію. Причиною появи оптичної активності може служити асиметрія централь­ного іона, наприклад іона Рt (IV) у сполуці

де еn відповідає NН₂-СН₂-СН₂-NН₂.

При синтезі оптично активних комплексних сполук у більшості ви­падків одержують їхні рацемати (суміш оптичних ізомерів), які можна розділити на окремі оптичні ізомери наступними способами: 1) криста­лізацією; 2) додаванням до розчину рацемата затравки речовини тієї ж конфігурації, що і виділювана сполука; 3) одержанням діастереоізомерних форм, які можна далі розділити перекристалізацією; для поділу оптичних ізомерів, що містять оптично активний комплексний аніон, застосовують оптично активні основи (стрихнін, бруцин, цинхонін), а для поділу комп­лексних сполук катіонного типу - оптично активні кислоти (винну кислоту, камфорсульфонову кислоту і т.п.); 4) на основі різної адсорбуємості оптичних ізомерів на поверхні оптично активного кварцу; 5) користуючись різною реакційною здатністю ізомерів та ін.

Особливе місце серед інших комплексних сполук займають так звані внутрішньокомплексні сполуки. За типом цих сполук побудовані чисельні металопротеїди, білкова частина яких міцно зв'язана з іонами металів, їх значення для життєдіяльності людини, тварин і рослин настільки велике, що вони стали предметом особливої науки, виділеної з біохімії - біонеорганічної хімії.

Внутрішньокомплексні сполуки є одним із різновидів циклічних або так званих хелатних (від "хеле" - клішня), комплексних сполук, які від­різняються тим, що один з кінцевих атомів полідентатного ліганду зв'я­заний з центральним атомом-комплексоутворювачем за рахунок неспареного електрона звичайним ковалентним або іонним зв'язком, а інший -за рахунок донорно-акцепторної взаємодії. Таким чином, іон металу за допомогою цих двох зв'язків виявляється як би затиснутим клішнею, а іноді і декількома такими клішнями і при переході такої комплексної спо­луки в розчин він не виявляє своїх звичайних властивостей.