Перша і друга сигнальні системи

Загальним для тварин і людини є аналіз у корі великого мозку конкретних сигналів предметів та явищ навколишнього світу, які надходять від різних рецепторів, і синтез на їх основі поведінкових команд. Ці аналітико-синтетичні процеси являють собою першу сигнальну систему. У процесі колективної трудової діяльності та іншого роду спілкувань у наших далеких предків сформувалася й удосконалилася так звана друга сигнальна система, яка пов'язана з мовою (усною і письмовою). Ця система сигналів полягає у сприйнятті слів, які чути, які вимовляють і які розуміють. У такому разі слова набувають певного змістовного значення, тобто стають сигналами першої сигнальної системи.

З появою вербальних функцій мислення набуває абстрактно-узагальненого характеру. Слово передбачає абстрагування від конкретних явищ навколишнього світу (наприклад, слово "стіл" означає для нас не конкретний стіл, а стіл як один із групи предметів). Абстрагуючись, ми тим самим й узагальнюємо явища, причому ступінь узагальнення може бути різним (слово "меблі" - вищий ступінь узагальнення, ніж слово "стіл").

Перша і друга сигнальні системи невіддільні одна від другої. У людини всі сприйняття, уявлення і більшість відчуттів можуть позначатися словом. У такому разі збудження першої сигнальної системи, викликані конкретними сигналами від предметів і явищ навколишнього світу, передаються до другої сигнальної системи.

Мовлення і пам'ять. Формування другої сигнальної системи неможливе без удосконалювання процесів пам'яті. Найважливішим у цьому процесі є те, що в разі відкладання у пам'ять мовної інформації людина запам'ятовує не стільки деталі, скільки загальні положення, зміст, а саме словесне формулювання може і забути. У разі відновлення з пам'яті відбувається зворотний процес: спочатку пригадуються загальні положення, а потім у центрах мовлення формуються необхідні для їх вираження слова. Інформація, закодована у вигляді мови, є одним з основних доповнень до несловесної пам'яті, механізми якої загальні і для тварин, і людини. Вербальні функції не могли сформуватися без розвитку пам'яті чи відтворення слухової інформації. Саме ці фізіологічні особливості функціонування асоціативних зон і є тією функціональною базою, завдяки якій нервові центри, що розташовані в них, є структурною основою для центру мовлення.

Центр мовлення

Центр мовлення охоплює кілька ділянок кори великого мозку. Більше 100 років тому Брок уперше виявив, що в разі ураження задньої частини нижньої лобової звивини лівої півкулі спостерігається втрата усного мовлення. Ця ділянка розташована поруч з руховими відділами, які контролюють функцію м'язів лиця, язика, піднебіння і глотки, тобто м'язів, які беруть участь в артикуляції, являє собою моторний центр усного мовлення, або центр Брока. Екстирпація центру Брока призводить до порушення усного мовлення. Такі пацієнти розуміють мову, але самостійно говорити не можуть.

У задній частині верхньої скроневої звивини біля слухової ділянки розташований сенсорний центр усного мовлення, або центр Верніке. Ушкодження його викликає розлади мовлення за збереження досить швидкої, хоча і дещо перекрученої спонтанної мови. Цей тип патології належить до сенсорної афазії. Видалення скроневої ділянки призводить до стійкої загальної афазії - нездатності розуміти мову і говорити. Такий ефект підтверджує думку про те, що ця ділянка є первинним центром мовлення.

У процесі філогенезу виникли центри мовлення, які забезпечують здатність сучасної людини до читання і письма. Центр відтворення письмового мовлення (центр письма) розташований у задній частині середньої лобової звивини, а центр сприйняття письмового мовлення (центр читання) - у кутовій звивині тім'яної частки (допереду від кіркового відділу зорового аналізатора).

Істотну роль у вербальних функціях мозку відіграє тім'яна асоціативна зона кори. Однією з форм афазії (розладу мовлення) є амнезія (тім'яна афазія), яка характеризується забуванням окремих слів. Афазія може виникнути внаслідок атеросклерозу судин у тім'яних відділах кори. У такому разі вона проявляється поступово і мало помітна для самої людини. За умови гострого розвитку, наприклад, унаслідок інсульту, афазія може бути повною.

Усі названі відділи центру мовлення у більшості людей розташовані в лівій півкулі. Розташування центру мовлення у лівій півкулі спостерігається у 95% людей із домінуванням правої руки і у 70% людей із домінуванням лівої руки. На відміну від цього, у 15% останніх центр мовлення міститься у правій півкулі. В інших "праворуких" і "ліворуких" контролюється обома півкулями мозку. "Ліво" - і "праворукість" є спадково зумовленими ознаками.

Локалізація центрів мовлення у лівій половині мозку свідчить про те, що виникнення його пов'язано з трудовою діяльністю людини: більш відповідальна (уміла) права рука іннервується саме з лівої півкулі. У зв'язку з цим переучування у дитинстві тих, у кого вроджений центр мовлення розташований праворуч, виконувати основну роботу правою рукою може призвести до одночасного переміщення у ліву півкулю центру мовлення (цілком або частково). Однак за такої умови суттєво порушується функція мовлення мозку, що призводить до збідніння мови, а нерідко і до розвитку заїкуватості. Під час дослідження більше ніж у половини таких людей виявлено білатеральне представництво центрів мовлення. Однак домінування лівої півкулі не слід розуміти як абсолютне. Права півкуля відіграє провідну роль в емоційному забарвленні мови. У разі її ушкодження мова хворого стає емоційно бідною.

Про значення правої півкулі та про її роль у формуванні процесів, пов'язаних з мовленням, свідчать наслідки ушкодження цього відділу мозку. За низки патологічних станів виявлено гальмівний вплив правої півкулі на центри мовлення лівої. Процес, який розвивається у правій півкулі, іноді може призвести до утруднення або втрати мови. У хворих кататоніків, які не розмовляли багато років, видалення частини кори правої півкулі, симетричної до ділянки Брока, може відновити функцію мовлення.