Прояв емоцій

Прояви емоцій пов'язані з цілим комплексом рухових, автономних та ендокринних компонентів. У людини емоційні стани впливають на позу тіла і ходьбу, міміку й жести, підвищення тонусу м'язів та рухи очей. Емоції можуть викликати мимовільне скрикування, збільшувати частоту дихання та серцевих скорочень, зміну пульсу, артеріального тиску, електричної активності мозку, температури шкіри, потовиділення, секреторних і моторних процесів травного тракту. У крові і сечі зростає вміст катехоламінів, пептидів, цукру. Реєстрація означених автономних реакцій як компоненту емоцій є об'єктивним критерієм їх прояву, навіть якщо людина в стані приховати їх зовнішні ознаки. На цьому і ґрунтується принцип дії "детектора брехні".

Виразність (інтенсивність прояву) емоцій зумовлена як вродженими та набутими особливостями ЦНС, так і зовнішніми причинами. Інтенсивність прояву емоцій у конкретній ситуації може змінюватися. Часто самі емоції (точніше, їх прояв) можуть бути основою розвитку патологічних станів. Добре відомо, що необхідність у постійному гальмуванні прояву емоцій може призвести, наприклад, до інфаркту міокарда. Це зумовлено тим, що мобілізація автономної нервової системи та адаптогенних гормонів може викликати спазм коронарних судин.

Виділяють 4 стадії прояву негативних емоцій: СН-І {стан напруги) - стан уваги, мобілізації органів і систем, які забезпечують вирішення даного завдання. СН-І виникає під час вирішення нетипового для організму завдання. Якщо вихід із такої ситуації не знайдено, то напруга зростає, що призводить до появи стенічних негативних емоцій (гнів, обурення) і граничної напруги органів та систем (СН-ІІ). СН-ІИ - астенічні негативні емоції, виникають за неспроможності організму справитися із завданням у разі максимальної мобілізації усіх сил (жах, туга). Якщо безвихідність положення зберігається, то може настати IV стадія. СН-ІУ - невроз, який являє собою розлади регуляторних механізмів.

Таким чином, емоційні стани є реальним фізіологічним чинником, який необхідний для організації форм складної діяльності і поведінки людини. Вони - невід'ємна частину широкого спектру пристосувальних реакцій організму.

Фізіологічні основи розумової діяльності

Однією із фундаментальних проблем фізіології є вивчення фізіологічних механізмів ЦНС, що забезпечують таку форму організації поведінки, яка ґрунтується на розумовому мисленні. Мислення процес пізнавальної діяльності, який характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Для здійснення розумової діяльності в головному мозку відбувається широка взаємодія його різних відділів, починаючи від кори великого мозку, лімбічної системи і закінчуючи ретикулярною формацією стовбура мозку. Ця взаємодія дає можливість перейти до нового рівня функціонування мозку, який забезпечує розумовий тип його пізнавальної діяльності й усвідомленої організації поведінки.

Саме цей вид діяльності мозку і є найхарактернішою рисою людини. Основною його ознакою є здатність на основі аналізу реальної дійсності виводити певні закони і використовувати їх не тільки для організації своєї поведінки, але й передавати іншим людям.

Процеси мислення полягають в утворенні загальних уявлень і понять, міркувань і висновків, передбачувань. Ці процеси включають найскладніші форми аналітико-синтетичної діяльності мозку, багато з яких людина навіть не усвідомлює. Усвідомлюється переважно та частина процесів, яка відбувається у мозку і виявляється завдяки використанню "внутрішньої" або "озвученої" мови. Таким чином, мова для людини є одним з основних засобів вираження думки.