Класифікація емоцій

За психологічним забарвленням і біологічним значенням можна виділити два типи емоцій: позитивні і негативні. Негативні емоції спрямовані на формування такої поведінки, яка дає можливість змінити несприятливий стан організму, зумовлений незадоволенням потреби або впливом шкідливого чинника; на уникнення дії шкідливого чинника або чинника, який викликає неприємні відчуття.

Позитивні емоції визначають такий стан організму, який характеризується активною поведінкою, спрямованою на збереження або навіть посилення цього стану. Однією з основних ознак позитивного емоційного стану є його закріплювальна дія, яка санкціонує корисний пристосувальний результат даної дії. Виникнення позитивних емоцій пов'язане із задоволенням потреби і характеризує успіх пошуку для досягнення мети та веде до припинення пошукової діяльності.

На відміну від позитивних, негативні емоції виявляються відразу після народження (наприклад, дитина корчить незадоволені гримаси і плаче, якщо відчуває біль чи голод).

У залежності від біологічної характеристики емоції поділяються на два види:

1. Гомеостатичні, які виявляються у вигляді занепокоєння, пошукової рухової активності, виникненні відчуття спраги, голоду тощо. Вони мають негативний характер.

2. Інстинктивні пов'язані зі статевим інстинктом, інстинктом самозбереження та іншими поведінковими реакціями. Емоції цього типу бувають як негативними, так і позитивними.

У людини і, частково, у стадних тварин емоції виникають також під час задоволення соціальних потреб. Ці більш складні емоції розвиваються на базі свідомості. Вони контролюють і гальмують усі емоційні прояви.

Механізм формування емоцій

Поява емоцій у процесі еволюції - це важливе надбання, яке полегшує формування комплексу нейронних взаємодій для організації складних форм поведінки, починаючи з інстинктивної поведінки, формування умовних рефлексів і аж до розумової діяльності.

Емоції як суб'єктивна оцінка навколишньої дійсності виявляються найбільш яскраво тоді, коли людина потрапляє у незвичайну для неї ситуацію і їй необхідно прийняти адекватне рішення для реалізації конкретного поведінкового акту. Причина виникнення емоцій полягає саме в новизні, незвичайності або раптовості події. Емоції можуть іноді виникати і тоді, коли організм потрапляє у звичну для нього ситуацію, але до цього він заздалегідь не підготовлений.

Найважливішим приводом для виникнення емоцій є як недостатність, так і надлишок інформації про задоволення потреби (у їжі, воді, рятуванні від шкідливого подразнення тощо). Дефіцит інформації породжує лють, страх, горе, підкреслену емоційність мови в дорослих і підвищує загальну емоційність у дітей. Недостатність інформації, а в зв'язку з цим й емоційне збудження, веде до пошуку додаткової інформації "для організації нової діяльності". Надлишок інформації часто спричиняє виникнення різних позитивних емоцій. Однак надмірне інформаційне перевантаження також може призвести до появи негативних емоцій.

Нейронна основа емоцій

Морфологічним субстратом утворення і прояву емоцій є великі відділи мозку, які розташовані на межі нового мозку та стовбура і належать до структур лімбічної системи.

Найважливішою структурно-функціональною особливістю лімбічної системи є наявність численних замкнутих нейронних ланцюгів, які забезпечують реверберацію (тривалу циркуляцію) збудження усередині окремих її утворів. Прикладом такого ланцюга є мале та велике лімбічне коло Пейпеца: процес збудження, який виникає у гіпокампі, поширюється далі до склепіння і мамілярних тіл, пізніше - до передніх ядер гіпоталамуса, а потім до поясної звивини і знову до гіпокампа. Тривала реверберація збудження сприяє: а) формуванню власне емоцій; б) їх участі у механізмах, які забезпечують пам'ять. Емоційне збудження значно полегшує процеси як запам'ятовування, так і пригадування (у цьому процесі провідну роль відіграє гіпокамп).

Елементи лімбічної системи утворюють численні зв'язки (аферентні та еферентні) з багатьма структурами кори і підкірки. Завдяки цим зв'язкам і забезпечується інтегративна функція емоцій, тобто об'єднання багатьох структур мозку для формування поведінки в конкретних умовах середовища. Через ці зв'язки підключаються і периферійні органи.

Найбільш виражені зв'язки між лімбічною системою і гіпоталамусом, через який до виникнення емоцій задіюються автономна нервова система і гормональні механізми. Так, емоції страху і гніву супроводжуються підвищеним надходженням адреналіну в кров, збудженням нервової системи, яка відіграє позитивну роль у підготовці організму до активної діяльності. У нормі позитивні емоції помірної інтенсивності пов'язані переважно з парасимпатичними проявами. Негативні емоції, особливо больові відчуття, пов'язані переважно із симпатичним відділом автономної нервової системи. Вони включають більшою мірою симпатоадреналову і меншою мірою - вагоінсулінову системи. Однак під час значного емоційного збудження низхідні гіпоталамічні впливи не обмежуються лише одним із відділів автономної нервової системи, внаслідок чого на тлі емоцій яскраво виражені як симпатичні, так і парасимпатичні реакції. Через означені механізми до виявлення емоцій залучаються внутрішні органи, які змінюють свої функції, а відповідно і метаболізм. Важливо, що обмін речовин змінюється не лише у внутрішніх органах і скелетних м'язах, але також і в ЦНС.

Лімбічна система здійснює широкі зв'язки з новою корою, особливо зі скроневою і лобовою ділянками, за рахунок яких лобові ділянки нової кори регулюють діяльність самої лімбічної системи. Саме завдяки цим зв'язкам є можливість свідомого керування виникненням або проявом емоцій. Провідна роль у формуванні емоцій належить правій півкулі, де зароджуються негативні афекти. Кора лівої півкулі бере участь у наданні емоціям позитивного забарвлення.