Лекція 20

I та II сигнальні системи. Типологічні особливості внд людини. Типи вищої нервової діяльності

Взаємодія між кірковими процесами збудження і гальмування, характер аналітико-синтетичної діяльності та інші властивості нервової системи визначаються вродженими типологічними особливостями різних людей. Ще Гіппократ у вченні про "соки тіла" звертав увагу на особливості поведінки людей і виділив чотири темпераменти людини: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Дослідження Гіппократа базувалися на суб'єктивному спостереженні за людиною та її вчинками

Павлов запропонував метод об'єктивного вивчення особливостей вищої нервової діяльності, які він назвав типами нервової системи. Кожний із чотирьох типів відповідає певному темпераменту за Гіппократом. В основу поділу на типи нервової системи покладено об'єктивне (тестоване) визначення наступних властивостей основних нервових процесів: сили процесів збудження і гальмування, їх урівноваженості та рухливості.

Силу процесу збудження оцінюють за швидкістю утворення умовних рефлексів, здатністю переносити достатньо сильні подразники і не впадати у стан позамежового гальмування (сильні типи високопрацездатні люди). Сила гальмівного процесу характеризується швидкістю утворення різних видів умовного гальмування (у сильних типів, наприклад, швидко виробляються тонкі диференціювання). За цією ознакою розрізняють сильний і слабкий типи.

Урівноваженість процесів збудження і гальмування - це співвідношення їх за силою. Якщо вони за силою рівні, то такий тип нервової системи називається урівноваженим, якщо один із них переважає - неврівноваженим.

Під рухливістю нервових процесів розуміють швидкість зміни збудження гальмуванням і навпаки (наприклад, зміна сигнального значення умовних подразників, коли позитивний умовний сигнал перестає підкріплюватися і стає гальмівним, а гальмівний підкріплюється і стає позитивним). Таке переучування іноді (для слабких типів) є складним завданням і може викликати невроз. Розрізняють рухливий та інертний (застійний) типи.

Ураховуючи означені властивості нервових процесів, можна виділити чотири типи нервової системи відповідно до чотирьох типів темпераменту за Гіппократом.

Живий тип (відповідає сангвініку) - сильний, урівноважений, рухливий. Він відрізняється високою працездатністю, енергійністю, великим самовладанням, уміє швидко і добре орієнтуватися за нових обставин, долає труднощі (а не ухиляється від них).

Спокійний тип (відповідає флегматику) — сильний, урівноважений, інертний (з малою рухливістю нервових процесів). Це - працездатна людина, яка вміє стримувати себе, але трохи повільна і не любить змінювати свої звички.

Нестримний тип (відповідає холерику) - сильний, неврівноважений, з перевагою процесів збудження, рухливий. Це дуже енергійна людина, яка захоплюється і не завжди доводить розпочату справу до кінця. Не знає міри в роботі, але його життєва енергія швидко вичерпується.

Слабкий тип (відповідає меланхоліку) - обидва процеси слабкі, тому врівноваженість і рухливість визначити важко. Боїться труднощів, переважно намагається їх уникати. Для цього типу характерна нерішучість, відсутність ініціативи, низька працездатність, швидкий розвиток позамежового гальмування.

Не слід змішувати поняття "тип вищої нервової діяльності" і "характер людини". Характер являє собою поєднання вроджених типологічних особливостей нервової системи і набутих у процесі індивідуального життя властивостей. Іноді набуті властивості можуть маскувати тип вищої нервової діяльності. Зовні, суб'єктивно, людина може складати враження сильного типу, але зустрічаючись зі значними життєвими труднощами, з необхідністю вирішення важких задач, ухиляється від них. Крім того, тип вищої нервової діяльності не визначає розумових здібностей людини, її інтелекту.

Емоції

Під час формування і прояви складних форм взаємодії організму з навколишньою дійсністю, особливо тих, які забезпечуються набутими механізмами мозку, у ЦНС мимовільно можуть виникати складні форми взаємодії нейрогенних структур, що виявляються у вигляді емоцій. До емоцій належать усі афективні стани організму, за яких виявляється ефект негативних та позитивних переживань: від тривоги і страху - до любові і щастя.

Мотивації також нерідко мають емоційне забарвлення. Хоча й існує тісний зв'язок між мотиваціями та емоціями, але це різні функціональні стани організму, виникнення яких визначається окремими нейронними структурами мозку. Емоції можуть супроводжувати інстинкти. Однак частіше емоції виникають під час формування та організації набутих форм поведінкових реакцій - умовних рефлексів і мислення.

Найхарактернішою рисою емоційного стану є його винятковість щодо інших станів і реакцій, яка полягає в інтегральності. емоції охоплюють весь організм, включаючи нервову систему, внутрішні органи, скелетні м'язи. І, що особливо важливо, емоції надають стану людини певного типу переживання.

Завдяки означеній функціональній особливості емоцій значно поліпшується пристосування до навколишніх умов, оскільки, навіть не визначаючи форму, тип, механізм та інші параметри чинників, організм може з рятівною швидкістю відреагувати на них за допомогою певного емоційного стану, звівши ніби до загального біологічного знаменника: корисний для нього чи шкідливий даний вплив. У цьому полягає сигнальне значення емоцій для організму.

Необхідно підкреслити ще два основні функціональні призначення емоцій. З одного боку, вони забезпечують поліпшення мобілізації внутрішніх ресурсів організму (гормональних, нервових, слідів пам'яті, функцію внутрішніх органів, обміну речовин тощо) для адекватної відповіді на подразник. У такому разі емоції виконують регуляторну функцію, яка виражається через формування активності, спрямованої на задоволення потреби, що виникла, а також на посилення або припинення дії подразника. Незадоволені потреби організму супроводжуються емоціями, які мають неприємний характер, наприклад, страху, голоду, спраги тощо. Задоволення ж вихідної потреби (наприклад, насичення, уникнення покарання) супроводжується позитивними, приємними емоційними переживаннями. Виникнення під час емоцій афективного стану у вигляді переживання має велике значення в організації адекватної поведінки організму, тому що створює внутрішнє мотиваційне спонукання до діяльності. З іншого боку, емоції можуть бути одним із засобів спілкування суб'єктів між собою. Сигнальна роль, що виконується у такому разі (наприклад, під час люті в собаки шерсть "піднімається") є попередженням для інших представників як даного, так і іншого виду.