2.4. Основні види загроз безпеці інформації

До основних загроз безпеці інформації в ІС відносяться:

• розкриття службової інформації:

• компрометація інформації;

• несанкціоноване використання ресурсів ІС;

• помилкове використання ресурсів ІС;

• несанкціонований обмін інформацією;

• відмова від інформації;

• відмова в обслуговуванні.

Засобами реалізування загрози розкриття службової інформації може бути НСД до баз даних ІС, прослу­хо­вування каналів ІС тощо. У кожному випадку отримання інформації, яка є власністю деякої осо­би (або групи), нано­сить її власникам суттєву шкоду.

Компрометація інформації, як правило, здійснюється шляхом внесення несанкціонованих змін у бази даних ІС, в результаті чого її користувач змушений відмовитись від неї або витратити додаткові зусилля та кошти для виявлен­ня змін і відновлення істинних відомостей. У ви­падку ви­ко­­ристання скомпрометованої інформації корис­ту­вач може прийняти неправильні рішення з усіма нас­лід­ками, які звід­си випливають.

Несанкціоноване використання ресурсів ІС, з однієї сторони, є засобом роз­крит­тя або компрометації інфор­ма­ції, а з іншої – має самос­тій­не зна­чення, оскільки, навіть не маючи відношення до користувацької або системної інфор­мації, може нанести певні збитки або­нен­там або адміні­стра­ції ІС. Обсяги збит­ків можуть змінюватися в широких межах – від ско­рочення поступлення фінансових ресурсів до повного ви­хо­ду ІС з ладу.

Помилково санкціоноване використання ресурсів ІС теж може призвести до знищення, розкриття або компро­ме­тації вказаних ресурсів. Така за­гро­за найчастіше всього є наслідком помилок програмного забезпечення.

Несанкціонований обмін інформацією між абонента­ми ІС може призвести до отримання одним із них відо­мостей, доступ до яких йому заборо­нений, що за своїми наслідками рівнозначне розкриттю інформації.

Відмова від інформації полягає в невизнанні адресатом або відправником цієї інформації фактів її отримання або відправлення. Це, зокрема, може послужити аргу­мен­тованим приводом до відмови однією з сторін від раніше укладеної угоди (фінансової, торговельної, диплома­тич­ної тощо) ″технічним шляхом″, формально не відмо­вив­шись від неї, але тим самим може нанести іншій стороні значні матеріальні збитки.

Відмова в обслуговуванні – це дуже суттєва і дос­тат­ньо розповсюджена загроза, джерелом якої є сама ІС. По­дібна відмова особливо небез­печна в ситуаціях, коли зат­римка з наданням ресурсів ІС або­ненту може приз­вести до тяжких для нього наслід­ків. Наприклад, відсут­ність у або­нента даних, необхідних для прий­няття рішень, може бути причиною його нераціо­нальних або неопти­маль­них дій.

2.5. Основні форми захисту інформації

У загальній системі забезпечення безпеки захист ін­формації відіграє значну роль. Виділяють наступні під­ходи в організації ЗІ:

• правовий;

• фізичний;

• управління доступом;

• криптографічне закриття.

До правових способів захисту інформації відно­сяться Зако­ни України, зако­нодавчі акти, які регламен­ту­ють пра­вила ви­користання і оброблення інформації обме­же­но­го дос­тупу і вста­новлюють міру відповідальності за пору­шен­ня цих пра­­­вил.

Фізичні способи захисту інформації ґрунтуються на запровадженні перешкод для зловмисника, закриваючи шлях до захищеної ін­фор­мації (сувора система допуску на територію або в при­міщення з апаратурою, носіями інфор­мації). Ці способи захищають тільки від зовнішніх злов­мис­ників і не захи­ща­ють інформацію від тих осіб, які во­ло­діють правом доступу до неї. Нагромаджена ста­тис­тика свідчить, що 75 % порушень здійснюють пра­ців­­ники цієї ж організації.

Під управлінням доступом розуміють ЗІ шляхом ре­гу­лювання доступу до всіх ресурсів ІС (технічних, прог­рам­них, елементів баз даних). Регла­мен­ту­ється порядок ро­боти користувачів і персоналу, право дос­тупу до окремих файлів у базах даних тощо.

У відповідності з встановленою класифікацією да­них, користувачів, апаратури, приміщень відповідальні за безпеку розробляють багаторівневу підсистему управ­ління доступом, яка повинна виконувати такі завдання:

• ідентифікувати користувачів, персонал, ресурси ІС шляхом присвоювання кожному об’єкту персонального іден­­тифікатора (коду, імені);

• автентифікувати, встановлювати достовірність об’є­к­­­­тів за поданими відомостями (паролі, ключі, коди та інші ознаки);

• проводити авторизацію (перевіряти повноваження) запитів суб’єкта у відповідності до встановленого регла­менту роботи;

• організовувати роботу у відповідності із загальним регламентом;

• протоколювати звернення до захищених компонентів ІС;

• реагувати на несанкціоновані дії (затримка або від­мова в обслуговуванні, спрацювання сигналізації).

Комплексний розгляд питань забезпечення безпеки ІС знайшов відображення у, так званій, архітектурі безпе­ки, в рамках якої розрізняють загрози безпеці, а також пос­луги (служби) і механізми її забезпечення.

Служби безпеки, на концептуальному рівні, специфікують напрями ней­т­ралізування загроз. У свою чергу, вказані напрями реалізуються меха­німа­ми безпеки. У рам­ках ідеології ″взаємодії відкри­тих інформаційних сис­тем″ служ­би і меха­нізми безпе­ки можуть вико­ристо­ву­ва­тися на довільному з рівнів ета­лон­ної моделі взаємодії відкритих систем (OSI): фізичному, ка­наль­ному, мережевому, транс­портному, сеансовому, пред­став­ницькому, приклад­ному.

Перед розглядом служб безпеки слід звернути увагу на ту обставину, що протоколи інформаційного обміну по­діляються на два типи: віртуального з’єднання і дейта­грам­ні. У відпо­ві­дності з вказаними протоколами прийнято ді­ли­ти мережі на віртуальні і дейтаграмні. У перших переда­вання інфор­мації між абонентами організовується вірту­аль­ним кана­лом і проходить у три етапи (фази): створення (вста­нов­лення) віртуального каналу, передавання повідом­лення і знищення віртуаль­ного каналу (роз’єднання). При цьому повідом­лен­ня розби­вається на блоки (пакети), які передаються в по­рядку їх розташування у повідомленні. У дейтаграмних мережах блоки повідомлень передаються від відправника до адре­са­та незалежно один від одного і, в загальному випадку, різ­ними маршрутами, в зв’язку з чим порядок дос­тав­лення блоків може не відповідати порядку їх розта­шу­вання у по­ві­домленні. Віртуальна мережа від­творює принцип організації теле­фонного зв’язку, тоді як дейтаграмна – поштового. Ці два підходи визначають деякі розбіжності в складі і особ­ли­востях служб безпеки.