ЛЕКЦІЯ № 1

ТЕМА: « Предмет, завдання і методи патоморфології.

Поняття про морфогенез, патогенез, нозологію».

1.Патоморфологія- фундаментальна комплексна дисципліна

ПАТОЛОГІЯ - вчення про закономірності виникнення , розвитку та завершення хвороби.

Вона поділяється на:

1.Загальна патологія - вивчає типові патологічні процеси, які лежать в основі хвороби (компенсаторно-пристосувальні реакції, некроз, стрес, шок, кому, алергію, тощо).

2.Частна патологія - вивчає конкретні хвороби.

ПАТОЛОГІЧНА АНАТОМІЯ - наука, яка вивчає будову та форму ушкоджених органів.

Основними методами в пат. анатомії являються:

а) аутопсія - розтин трупів,яке заключається препаруванні органів і тканин, їх гістологічному вивченні та вивченні патологічних змін.

Аутопсія підтверджує:

• клінічний діагноз,

• виявляє помилки в діагностиці,

• ефективність лікування,

• можливі причини смерті та

• особливості перебігу хвороби.

б)біопсія - прижиттєве вивчення клаптиків тканин,і їх мікроскопічне дослідження. Її використовують для:

• діагностики пухлин та

• для швидкого рішення подальшої лікувальної тактики.

в) операційний метод дозволяє дослідити морфологію хвороби в різні стадії її розвитку, використовуючи при цьому різні методи морфологічного дослідження.

г)експерименти на тваринах – відтворення моделі хвороби на тваринах; це необхідно для вивчення морфологічних змін в органах і тканинах у процесі хвороби, від самих перших її проявів до її завершення.

Нозологія – вчення про хворобу, яка включає в себе біологічні і медичні основи хвороби, а також питання етіології та патогенезу, номенклатури і класифікації.

Нозологія включає 3 розділи :

- етіологія ;

- патогенез ;

- морфогенез хвороб.

Етіологія – вчення про причини і умови виникнення хвороби та патологічних процесів.

Розрізняють:

а)екзогенні (зовнішні ) етіологічні фактори - фізичні, осмотичні,

біологічні, психогенні.

б)ендогенні (внутрішні) етіологічні фактори – причини, що

знаходяться в організмі – порушення обміну речовин; зміна

регуляції функції різних систем організму.

Патогенез – вчення про механізми розвитку певного захворювання, патологічного процесу або стану.

Патогенез відображає:

• суть пошкоджень, які виникають на різних рівнях життєдіяльності,

• механізми компенсаторно-пристосувальних реакцій та

• процеси видужання або смерті.

Морфогенез відображає динаміку змін морфологічних структур в процесі розвитку захворювання, одужання або смерті.

При змінні структури тканини або органа обов’язково відбувається

зміна функції, оскільки існує структурно-функціональна єдність.

Вивчення морфогенезу хвороби дозволяє:

• визначити її сутність,

• стадії,

• зворотні чи незворотні порушення,

• розкрити морфологічну основу компенсарно-пристосувальних процесів при захворюванні,

• оцінити ефективність терапії.

ПАТОЛОГІЧНА ФІЗІОЛОГІЯ - експериментальна дисципліна, тому моделювання на тваринах захворювань, близьких до захворювання людини , є провідним методом.

ПАТОГЕНЕЗ - вчення про механізм виникнення , перебігу і кінця

хвороби або патологічного процесу.

Провідні ланки патогенезу - найважливіші патогенні фактори, характерні для багатьох хвороб, або патологічних процесів.

Основна ланка патогенезу - найголовніша (вирішальна) зміна, що лежить в основі наступних ланок патогенезу і передує їх, безякої хвороба або патологічний процес не розвиваються.

У динаміці хвороби можлива заміна однієї основної ланки патогенезу іншою.

У перебігу хвороб треба враховувати причинно - наслідкові зв’язки ( характерну зміну причин і наслідків ), які можуть бути пристосувальними і патологічними.

Поштовхом,що запускає усі наступні механізми формування хвороби є пошкодження.

ПАТОГЕНЕЗ - вчення про механізм виникнення , перебігу і кінця

хвороби або патологічного процесу.

Провідні ланки патогенезу - найважливіші патогенні фактори, характерні для багатьох хвороб, або патологічних процесів.

Основна ланка патогенезу - найголовніша (вирішальна) зміна, що лежить в основі наступних ланок патогенезу і передує їх, безякої хвороба або патологічний процес не розвиваються.

У динаміці хвороби можлива заміна однієї основної ланки патогенезу іншою.

У перебігу хвороб треба враховувати причинно - наслідкові зв’язки ( характерну зміну причин і наслідків ), які можуть бути пристосувальними і патологічними.

Поштовхом,що запускає усі наступні механізми формування хвороби є пошкодження.

Залежно від природи,сили і тривалості дії етіологічного чинника, воно може проявитися на різних рівнях:

а)біохімічному,

б) клітинному та

в) органному.

Пошкодження може бути викликано короткочасною дією патогенного фактора або підтримуватися ним протягом хвороби. Після пошкодження починаються події, які йдуть одна за одною і складають єдиний патогенний ланцюг. Не всі ланки патогенезу рівноцінні,важливо виділити серед них ту,від якої залежить формування хвороби, цю ланку називають провідною.

Ланки патогенного ланцюга так пов’язані між собою,що кожна з них, являючись наслідком попередньої стає причиною наступної. Наступна може зумовлювати нові порушення і також посилювати попередні. Так замикається коло,яке у патології отримало назву ХИБНОГО.

Функціональні зміни при пошкодженні завжди поєднуються із

структурними.

Пошкодження тієї чи іншої ділянки тіла викликає реакції на рівні цілісного

організму.

Реакція спрямована на усунення функціональних і структурних порушень,

на збереження гомеостазу

ЛЕКЦІЯ № 2

Тема: Загальне вчення про хворобу.

Патогенна дія на організм факторів зовнішнього середовища.

Роль спадковості та конституції в розвитку патології

ЗДОРОВ’Я, ХВОРОБА. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ХВОРОБИ.

Здоров’я – психічне, фізичне та соціальне благополуччя.

Здоровим можна вважати організм,який забезпечує постійність

внутрішнього середовища(гомеостаз)за рахунок фізіологічної

регуляції функцій, що складалася під час еволюційного розвитку

і в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.

Хвороба - це життя , порушене в своєму русі пошкодженням структури та функції організму під впливом зовнішніх та внутрішніх ушкоджуючих факторів, яка супроводжується розладом нормальної життєдіяльності організму та обмеженням працездатності. Хвороба супроводжується всілякими патологічними процесами.

ПАТОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС - це хвороблива зміна структури і функції, по якій ще не можна з’ясувати хворобу (запалення зіва, підвищення температури тощо). Це послідовність реакцій на пошкоджуючу дію патогенного фактору,який викликає зміни в організми. Це більш загальна категорія патології. Це комплекс взаємопов’язаних і загальних реакцій на пошкодження, об’єднаних спільною динамікою.

Наприклад: Запалення(воно може бути в результаті механічної

травми,дії високої температури,інфекційних агентів), гіпоксія, гарячка, пухлина.

ПАТОЛОГІЧНИЙ СТАН – один з етапів патологічного процесу, коли виникненні явища зберігаються тривалий час. Це стійке відхилення від норми, яке має біологічно-негативне значення для організму.

Він може бути:

а) тимчасовий – наприклад:зрушення хімічного і газового складу

крові,і,також,окремих процесів (постгеморагічний

стан,постасфектичний стан)

б) постійним – при генетичних дефектах або після перенесення

патологічного процесу - втрата кінцівок,анкілози,несправжній

суглоб.

Для кожної хвороби є типові клінічні прояви - сполучення визначених симптомів.

Симптом – характерна ознака хвороби (нудота, блювання, слабкість, кашель).

Синдром – сукупність симптомів визначеної хвороби.

Хворобі властиве поєднання загальних (неспецифічних) і специфічних

ознак.

Неспецифічні реакції формуються як універсальні компенсаторно-

пристосувальні механізми і передаються спадково (гарячка, стрес).

Специфічні - властиві саме даній хворобі. Вони дозволяють здійснювати

диференціальну діагностику. Наприклад: гцперглікемія при діабеті.

Норма – фізична міра здоров’я

ПРИЧИНА хвороби або патологічного процесу - це фактор, який взаємодіючи з організмом за певних умов, спричиняє захворювання.

Вона : а) специфічна,

б) єдина,

в) невипадкова,

г) завжди об’єктивна,

д) може бути абсолютно чи відносно патогенною.

Умови виникнення хвороби або патологічного процесу:

а) неспецифічні,

б) звичайно множинні,

в) випадкові,

г) можуть бути активними і пасивними,

д) можуть бути зовнішніми і внутрішніми,

є) можуть бути сприятливими і несприятливими,

Патогенний фактор - зміна, що виникає в організмі в момент патологічного процесу і після нього.

Причини виникнення хвороби:

1.соціальні чинники - чинники суспільного середовища , в якому живе людина.

Соціальні хвороби:

а) рахіт - хвороба нетрів;

б) туберкульоз - хвороба скупчення;

в) сифіліс - хвороба нерозбірливих статевих контактів.

Роль ЦНС:

1. Велике значення в розвитку хвороби має психічний стан людини (жах, переляк,

психічна травма),

2. Помилкові дії медперсоналу можуть негативно впливати на перебіг хвороби або її

виникнення;

3. Студенти - медики дуже часто знаходять у себе ті хвороби , які вони вивчають;

4. Помилковий діагноз може дійсно викликати симптоми захворювання;

Мудров казав: «Медикам необхідно знати, що ми маємо діло не з хворим організмом, а з хворою людиною, і що потрібно лікувати не хворобу, а хворого».

Патогенна дія факторів зовнішнього середовища.

1. Механічні патогенні фактори.

- Розтягування тканини аж до відриву частини органа.

- Сдавлення тканин-порушення кровообігу і виникнення некрозу.

- Сотрясіння тканин,органів.

2. Термічні патогенні фактори

- Дія високої температури(опік,гіперемія,перегрів).

- Дія низької температури (відмороження,переохолодження – застуда, гіпертермія

- Променеве пошкодження-променева хвороба

3. Патогенна дія зміни барометричного тиску.

- Гіпербарія – водолази(кесонна хвороба).

- Гіпобарія- – висотна (гірська хвороба)

4.Патогенні хімічні фактори.

- Промислові – свинець,ртуть.

- Побутові – луги,кислоти, СО₂ ,харчові продукти.

- Речовини,які застосовуються в медицині - снотворні,наркотичні

речовини.

- Бойові отруйні речовини.

5.Патогенні біологічні фактори: віруси,мікроби,паразити.

Отруєння організму речовинами, які набрані із зовнішнього середовища,

називають екзогенною інтоксикацією, а речовинами, які утворюються в

організмі – ендогенною інтоксикацією або аутоінтоксикацією

(накопиченням токсичних продуктів метаболізму).

СТАДІЇ ХВОРОБИ

Для більшості захворювань типовим є циклічність перебігу.

1 період – інкубаційний – триває від моменту проникнення пат. агента в

організм до появи перших клінічних ознак захворювання. В цей період відбувається розмноження збудника і накопичення токсичних речовин. Організм одночасно перебуває в напрямку мобілізації захисних сил, про що свідчать зміни складу крові, обміну речовин, поява антитіл, поява позитивних шкірно-алергічних реакцій.

Тривалість періоду буває неоднакова для різних захворювань і

навіть в межах однієї хвороби.

ІІ період – продромальний – або період провісників.

Характеризується появою перших ознак хвороби (невиразних): втомлюваність, втрата апетиту, нездужання, головний біль, незначне підвищення температури. В цьому періоді збудник розмножується далі.

ІІІ період - період типових ознак захворювання - розвиток хвороби.

Розпал хвороби. Характеризується появою типових ознак хвороби , яка розвивається в певній послідовності. Саме в цьому періоді хвороба досягає кульмінації.

Виникають:

а) гарячка,

б) запальні або дегенеративні процеси,

в) розлад функцій,

г) порушення органів та систем організму,

д) явища інтоксикації.

ІУ період – період реконвалесценції – період одужання (кінець хвороби).

Характеризується зникненням клінічних проявів.

Може бути:

1.повне одужання – відновлення нормальної структури та функцій

організму,

2.неповне одужання – в періоді згасання клінічних проявів

захворювання можливе:

а)ускладнення – які нерідко приводять до смерті,

б)рецидив – повернення хвороби після проміжку вдаваного

одужання,

в)перехід у хронічну форму, для якої характерно чергування

загострення та ремісії.

Ремісія – тимчасове поліпшення стану хворого.

3.смерть - безповоротне припинення життєвих функцій.

СМЕРТЬ, ЇЇ ФОРМИ , ОЗНАКИ, ПОСМЕРТНІ ЗМІНИ.

Розрізняють 3 стадії смерті:

1Агонія – продовжується від декількох хвилин до 2-3 діб.

Характеризуються розладом всіх життєвих функцій організму:

а) порушення діяльності ЦНС;

б) послаблюється робота серця;

в) дихання стає патологічним;

г) втрата свідомості;

д) температура тіла падає;

є) згасають рефлекси.

2.Клінічна смерть – настає відразу за агонією.

Характеризується відсутністю кровообігу, дихання та рефлексів, але протягом певного часу окремі органи, тканини і клітини організму можуть лишатися живими і здатними продовжувати свої функції, наприклад, периферичні нерви,мускули, сполучна тканина, епітелій і навіть цілі внутрішні органи ще деякий час залишаються живими. Розтинаючи труп незабаром після смерті,можна спостерігати тривалу перистальтику кишок. На нервах можна переконатися у збереженні ними збудливості. Так само багато внутрішніх органів і навіть частин тіла «переживають» моменти смерті, наприклад, можна з трупа вийняти якийсь орган і за умов штучного кровообігу знов відновити його функцію. За таких умов серце ритмічно скорочується; нирки виділяють сечу, молочна залоза – молоко, в шкірі продовжується потовиділення, ріст волосся та нігтів.

3.Біологоічна смерть – це природне і неминуче явище, це стан , коли повернення

до життя окремих органів неможливе , так як в тканинах настають

незворотні зміни .

СМЕРТЬ БУВАЄ :

1.Природна - це вмирання , що настає в глибокій старості від

зношування організму поступового згасання його функцій

( така смерть буває дуже рідко , бо звичайно, навіть в глибокій

старості , кінцевою причиною смерті є та або інша хвороба ).