12. Зовнішня політика київських князів. Стосунки Русі з Візантією, Західною Європою, арабським світом. Русь і кочівники.

Внутрішня і зовнішня політика київських князів тісно перепліталася. Військові походи, здійснювалия з метою розширення територіальних меж Київської держави. Адже землі часто-густо доводилося відвойовувати у сусідів. Прилучення Київської держави до християнського світу сприяло налагодженню тісніших стосунків з багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Німеччина, Болгарія. Дослідники твердять, що жваві відносини зав'язуються із Римом як центром християнської церкви.

Розвитку взаємин із Заходом сприяли шлюби дітей Володимира з представниками королівських династій окремих європейських країн. Наприклад, Святополк був одружений з донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав — з донькою шведського короля Олафа, одна донька була дружиною угорського короля, друга — польського, третя — чеського.

Отже, Володимир прилучив Русь до європейського політичного й культурного життя, зробивши її невід'ємною складовою процесу формування європейської цивілізації. уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. І хоч окремі збройні сутички довелося вести й Ярославу, проте з жодною європейською країною Київська Русь часів його князювання не мала тривалого протистояння.

Традицію тісних відносин підтримувала Київська Русь часів Ярослава Мудрого з Європою та Візантією.

Постійні контакти мав Ярослав із Німеччиною та Польщею. Тісні зносини підтримувала Русь із скандинавськими країнами. Особливо зміцніли зв'язки Русі та Швеції, чому сприяв шлюб Ярослава із шведською принцесою Інгігердою. Добросусідські відносини пов'язували Русь із Норвегією. Писемні джерела засвідчують активні зовнішньополітичні зв'язки Русі з Угорщиною.

Важливою галуззю економічного розвитку Русі була міжнародна торгівля. Вже на ранніх стадіях Київська Русь торгувала з Арабським Сходом, Хазарією, Волзькою Булгарією, а також Візантією та країнами Подунав’я.

В ХІ–ХІІ ст. стабілізувалися торговельні шляхи Києва з краї-нами Середньої Азії, Іраком, Кавказом і продовжувалися аж до та-таро-монгольської навали. Вчені зауважують, що у ІХ–ХІІІ ст. голо-вним напрямком зовнішньоторговельних зв’язків Київської Русі був південний, де активним партнером була Візантія.

У суперництві з Візантією Київська Русь відстояла своє право на гирла Дунаю, Дністра, Дніпра, з яких торгові судна ходили до Києва.

З Візантії до Києва завозили шовкові і парчеві тканини, килими, багатий одяг, прикраси, посуд, вино, дорогі предмети побуту, оливко-ву олію. Русь за ці товари розраховувалась рабами, медом, воском, хутрами.

Активно торгувала Київська Русь із країнами Центральної та За-хідної Європи. Писемні джерела засвідчують торговельні зв’язки з Англією, Ірландією, Скандинавією, про що згадується у стародавніх сагах та Новгородському літописі.

13. Причини і етапи феодальної роздробленості. Занепад Києва.

Наприкінці 11 ст. посилилися відцентрові тенденції в державі. Всі спроби княжих з’їздів заблокувати негативні тенденції та припинити міжусобиці закінчилися невдачею. Останнє намагання відновити колишню велич та могутність Київської Русі припадає на князювання Володимира Мономаха (1113 – 1125). Численні вдалі походи на половців, активна законодавча діяльність, подолання сепаратистських тенденцій, об’єднання ¾ території Русі тимчасово стабілізували становище держави і повернули її в ряди наймогутніших країн Європи. Після смерті Володимира Мономаха його сину Мстиславу (1125 – 1132) лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель. Якщо у 12 ст. на теренах Русі з’явилося 15 князівств, то їхня кількість на початку 13 ст. сягала вже 50. Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:

• Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

• Зростання великого феодального землеволодіння.

• Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

• Частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.

• Посилення експансії степових кочівників.