6. Розселення східних слов'ян. Боротьба з готами, гуннами, аварами. Війни слов'ян з Візантією та їх наслідки.

Слов’янство, як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну сцену на початку нової ери. Це був динамічний і драматичний час великого переселення народів 2 – 7 ст. частиною цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики у Причорномор’я . наприкінці 4 ст., як нам відомо зі свідчень Йордана, анти зазнали жорстокої поразки від готів, яких очолював король Вінітарій. Тоді було розп’ято короля антів Буса (Божа). Однак ця перемога готів виявилася короткочасною. Вінітарій був переможцем хіба що протягом одного року. У 375 р. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши частково витіснивши з Причорномор’я. Гуни створили між Доном і Карпатами могутню державу, на чолі якої став Аттіла. Але після кількох поразок від римлян та їх союзників, смерті у 475р. Аттіли гунська держава розпадається. Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов’янства. Антська держава завдяки ліквідації готського королівства в 5 – 6 ст. переживає піднесення. вона навіть організовувала регулярні походи на Візантійську імперію, в межах її балканських володінь.

Перші самостійні походи слов'ян на Візантію відбулися наприкінці V — початку VI ст. Майже щороку траплялися слов'янські військові експедиції на Балкани за імператора Юстиніана (527—565 pp.). Виняткове значення мав похід антських загонів 550—551 pp. Як свідчать джерела, навіть раптовий удар імператорського війська не змусив слов'ян повернутися додому. Трохи відступивши, вони залишилися на території Візантії на зиму. Після тієї зимівлі почалося масове переселення слов'ян-антів на Балкани. Тогочасні джерела свідчать, що, перш ніж закладати поселення, слов'яни здійснювали військові операції, під час яких руйнували фортеці. «Вони спустошили й спалили їх (міста й фортеці), — розповідає візантійський історик кінця VI ст., — взяли полонених і стали панами на землі. Вони осіли на ній панами, як на своїй, без страху... І нині вони лишаються тут, живуть і спокійно перебувають у країні ромеїв». Наприкінці VI ст. постійні слов'янські поселення трапляються скрізь на Балканському півострові.

Отож, наслідком військових походів проти Візантії сталося переселення слов'янських племен на землі Балканського півострова.

У другій половині 6 ст. політична ситуація значно ускладнилася у зв’язку з приходом у східну Європу аварів, які заснували у Карпатській улоговині примітивну державу – аварський каганат, підкоривши переважно слов’янське місцеве населення. Почалися тяжкі анто-аварські війни, які призвели до занепаду Антської держави.

Фактично, починаючи з 602 р., анти в історичних джерелах не згадуються. Разом з тим склавіни фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про народи, які населяли територію України

Невдовзі на зміну антам прийшов поляно-руський політичний союз з центром у Середньому Подніпров’ї.

Отже перебіг подій свідчить про автохтонність і споконвічність українського народу на його історичній землі. Колискою цього складного неоднозначного процесу було Подніпров’я. Саме на цих землях в середині І тисячоліття н. е. почалося формування державності Київської Русі.