Повноваження

1. До скликання Сейму мав всю повноту законодавчої, виконавчої та судової влади.

2. Призначав голову Ради міністрів, затверджував її склад.

3. Здійснював керівництво відносинами з іноземними державами.

4. Міг оголошувати воєнний або надзвичайний стан, амністію

і

и

д

а

Р

о

н

ь

л

а

р

т

н

е

_ів

_ні

о

к

а

з

_ія

_ці

а

_ід

_ві

к

я

н

_ін

_ді

о

л

о

в

е

л

м

е

з

о

к

.0

ц

и

іщ

м

о

С

я

н

н

е

л

в

о

н

_ід

_Ві

а

р

а

с

а

о

н

в

и

т

а

р

т

_іс

_ін

м

а

о

н

т

а

д

з

я

н

н

е

р

о

в

т

С

я

н

н

а

в

у

м

я

р

с

с

X

и

н

ч

и

_іт

_лі

о

с

я

н

н

а

в

у

_ід

л

с

е

р

е

с

и

р

у

з

н

е

ц

я

н

н

е

д

е

в

в

_ів^,

_кі

й

та

р

т

с

а

н

о

р

о

б

а

00

Складався з великих землевласників, помір­ковано-консервативних політичних діячів

Основу склали пред­ставники партії кадетів. Голова — Ф.Лизогуб

м

р

а

_ої

н

р

я

л

у

і_

ф

р

я

н

н

е

р

о

в

т

С

и

к

у

а

н

в

и

о

к

о

т

и

в

з

о

Р

я

н

н

е

ж

д

о

г

а

л

а

І

_и.

к

и

_іт

_лі

о

с

и м а

_їн _аї р

_о к -о о

і⁰⁰ З со

_ів

_кі

н

у

с

о

х

и

н

ч

и

н

с

_ій

_ді

00

я

X . “

П

ьт

■ Е

ю о 00 &

я

л

д

я

н

X

и

о в т с н я л е с

_а і

¹ Е

_ку д то аг до оч

П О дб оо рр

п . _

я

н

н

е

д

е

в

В

с

о

л

а

в

и

р

133

Рис. 4.2.7. Директорія УНР

І

1. Відновила попередню назву

держави — УНР з респуб- ліканською формою дер- жавного устрою.

2. Було розпущено обрані на основі майнового цензу органи місцевого самовря- дування, призначено нові вибори за трудовим принципом.

3. Призначався уряд під го- ловуванням В. Чехівського.

4. Трудовому Конгресу, сформованому з депутатів від селян, робітників, тру- дової інтелігенції переда- валась вища законодавча влада.

5. Відновлювалась чинність законів УНР.

6. Впроваджувались заходи для відновлення промис- ловості, заохочувалась приватна ініціатива.

7. Вводився робочий контроль у промисловості.

8. Вживались заходи для надання допомоги безро- бітним та ін. категоріям населення.

9. Ухвалила закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу (8 січня 1919 р.) та про додаткове наділення землею в розмірі від 1 до

2. дес.

1. Вдалось розширити між­народні зв'язки УНР. її визнали Угорщина, Чехос- ловаччина, Голландія, Італія.

2. Не вдалось налагодити зв'язки з радянською Росією.

3. Не визнали УНР країни Антанти та Польща

2.

Внутрішні суперечки серед членів Директорії, особи­сті антипатії керівників Ди­ректорії, різна внутрішня та зовнішньополітична орієнтація.

Захоплення лідерів Дирек­торії лівою фразеологією, слабке розуміння нагаль­них потреб населення. Розвал української армії. Неспроможність Дирек­торії вирішити соціально- економічні питання, зокрема аграрне.

Невдала зовнішня політика Відсутність міжнародної підтримки

Внутрішня політика Директорії носила суперечливий характер. Прове­дення соціально-економічних реформ було відкладено до закінчення громадянської війни. Затвердивши закон про землю, Директорія не визначила термін і порядок розподілу землі, проголосила недотор­канність землі іноземних власників. Головним наслідком діяльності Директорії стала повна втрата контролю українських сил над територією України

134

Рис.4.2.8. Проголошення ЗУНР, її' внутрішня та зовнішня

політика

135

136

137

138

1. Неготовність українського народу до вирішальних визвольних змагань, несформованість української нації.

2. Існування двох концепцій державотворення — автономістсько-федералі- стської та самостійницької (пріоритетне становище

першої з них) — розкололо

національно-визвольний рух на дві частини, які боролися одна з одною.

3. Відсутність національної єдності звужувала соціальну базу революції; непослідовність внутріш- ньої політики відштов- хувала ту чи іншу верству населення від національної ідеї і вона переходила в табір противника.

4. Втрата соціального ґрунту внаслідок несвоєчасного розв'язання аграрного питання.

5. Відсутність чітких настанов щодо державного будівництва серед політи- чної еліти, надмірна схиль- ність до соціалістичного експериментаторства.

6. Відсутність кадрів професійних політиків, які мають практичний досвід діяльності.

7. Відсутність національної

єдності та злагоди, постійні

суперечки і ворожнеча між різними політичними партіями.

8. Громадянська війна — одна

з причин поразки революції.

9. Нерозуміння ролі власних збройних сил в захисті завоювань революції.

10. Самоусування від визвольної боротьби українських провідників у найвирішальніші моменти.

11. Несприятливе міжнародне

становище тощо

і

1. Чіткість програми побу­дови національної дер­жави.

2. Опора на внутрішні сили народу, оскільки розраху­нок на іноземну допомогу завжди небезпечний.

3. Оперативне вирішення нагальних соціально- економічних проблем, турбота про забезпечення добробуту населення.

4. Охорона інформаційного простору, рішуче припи­нення діяльності ворожих політичних партій чи гро­мадських організацій.

5. Створення регулярної армії.

6. Наступальність агітаційно- пропагандистської роботи.

7. Єдність і злагода між різ­ними політичними лідерами та партіями.

8. Забезпечення зовнішньо­політичних та зовнішньо­економічних інтересів України тощо

1. У ході революції приско­рився процес перетво­рення українського етносу на сучасну політичну націю.

2. Відродилась традиція української державності, на засадах якої розвива­лась українська політична думка до кінця XX ст.

3. З назвою Україна була відроджена національна держава (хай і тимча­сово).

4. Накопичувався визвольний потенціал, зростала національна самосві­домість, формувались кадри національних провідників.

5. Боротьба за незалежність (1917-1920 рр.) стала прикладом для насліду­вання наступних поколінь українців. Без цієї бороть­би було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.

Чергова спроба українського народу вибороти незалежність і витворити неза-

лежну державу мала трагічні наслідки. Але то був особливий етап національної

історії: протягом 4-х років було пройдено шлях від проголошення національно- територіальної автономії в складі федеративної Росії до усвідомлення повної незалежності і самостійності. Вперше після сер. XVII ст. Україна постала як геополітична реальність. Революція мала на меті відродження української нації в усіх сферах суспільного буття — економічній, політичній, духовній, державотво- рчій 139

Рис. 4.2.13. Здобутки української національно-демократичної

революції' 1917-1920 рр.

140

Економічна криза

Соціально-політична криза

1. Воєнні дії, що то­чились на терито­рії України, зруй­нували матері­ально-технічну базу промисло­вості, сільського господарства, транспорту та підірвали грошовий обіг.

2. Політика "воєн­ного комунізму" позбавила безпо­середніх вироб­ників зацікав­леності в ефектив­ній праці і була головним чинни­ком занепаду продуктивних сил.

3. Частий перероз­поділ землі між селянами призво­див до порушення сівозмін, нея­кісного обробітку ґрунту, його виснаження і, як наслідок, зниження врожайності.

4. Скорочення виробництва про­довольства внас­лідок скасування великого земле­володіння і заміни його дрібним се­лянським; резуль­татом цього стало різке зниження товарності сіль­ського господар­ства

1. Промисловість знаходилась в стані розрухи: промис­лове виробництво у 1921 р. стано­вило лише 10% від довоєнного рівня;

з 11 тис. підприєм­ств в республіці діяло лише 2,5 тис.

2. Сільське господар­ство перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротились на чверть, збір зерна на третину.

3. У галузі фінансів — повна інфляція грошей

1. Повстання селянства проти політики "воєнного комуні­зму" і, зокрема, проти продрозкладки. Повстан­ським рухом була охоплена майже вся Україна. В складі повстанських формувань — близько 40 тис. чол.

2. Незадоволення радянською владою з боку робітників, що виливалось у різні форми протесту, зокрема, страйки, на яких поряд з економіч­ними висувались і політичні гасла.

3. Склалась криза в більшо­вицькій партії, в якій заго­стрились суперечки щодо шляхів подальшого розвитку країни

Економічна та соціально-політична криза в Україні, як і в Росії загалом, змусила більшо­виків з 1921 р. перейти від політики "воєнного комунізму" до нової економічної політики

141

Рис. 4.3.2. Нова економічна політика та її здійснення в Україні

Основні складові

НЕП — система заходів, спрямованих на обмеження методів директивного

управління, на використання елементів ринкового розвитку та ринкових відносин

і

Досягнення

Особливості

І

Причини згортання

У сільському

господарстві:

• заміна прод- розкладки продподат- ком;

• дозвіл оренди землі і вико­ристання віль­нонайманої праці;

• скасування кругової по­руки й вве­дення особис­тої відпо­відальності кожного селянина;

• дозвіл на вільну торгів­лю надлиш­ками сільсько- гоподарської продукції;

• розвиток всіх форм кооперації

У промисловості:

• повернення дріб­них та середніх підприємств їх власникам;

• проведення децентралізації управління промисловістю;

• ліквідація загаль­ної трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці;

• дозвіл викори­стання найманої праці;

• введення господарського розрахунку на підприємствах;

• відновлення матеріальних стимулів вироб­ництва;

• розвиток орен­ди;

• залучення іно­земного капіталу у формі концесій

У сфері торгівлі та

фінансів:

• створення умов для розвитку трьох форм торгівлі: приватної, державної, кооперативної;

• відмова від роз­поділу продукції за картками, від прямого про­дуктообміну і перехід до вільної купівлі - продажу;

• проведення гро­шової реформи, введення в обіг нової грошової одиниці — червін­ця, що став конвертованим;

• створення єдиної системи податків, які давали постійні надходження в бюджет;

• відкриття тор­говельних бірж

1.

2.

3.

4.

5.

До сер. 20-х рр. економіка України за основними показ­никами вийшла на довоєнний рівень, а в 1928-1929 рр. в Україні вироблялось електро­енергії на 138%, кам'яного вугілля — на 119,3 % сталі — на 19 більше ніж в 1913 р.

Сільське господарство в 1927­1928 рр. за обсягом валової продукції перевищило довоєнний рівень.

Особливого розвитку набула кооперація, яка зосередила в своїх руках значну частину товарної продукції: 37% планової заготівлі зерна і майже 50% технічних культур; більшість селянських господарств була охоплена всіма видами кооперації.

Відродилась селянська підприєм­ливість в сфері переробки сільськогосподарської продукції налагодилась робота млинів, сироварень, маслобоєнь тощо. Успішно розвивався приватний капітал, який контролював 75% торгівлі тощо

1. В українських селах

НЕП був уведений пізніше, ніж в Росії

— наприкінці 1921 -

поч. 1922 р.

2. Введення НЕПу в сільському госпо- дарстві України збіглося з голодом 1922 р., що відсу- нув нормалізацію обстановки в селах ще на рік — пів- тора.

3. Продподаток в Україні був вище, ніж у Росії, і стягу- вався примусово

1. Комуністична партія розглядала НЕП як вимушену і тимчасову поступку капіталізму та її стратегічна мета залишалась незмінною — побудова комунізму.

2. Відносна демократизація економічних відносин у рамках НЕПу знаходилась у протиріччі із сформованим авторитарним режимом в політичній сфері.

3. Наявність однопартійної системи, з одного боку, і відсутність у суспільстві вагомих політичних сил, які б могли відстояти розвиток країни згідно з об'єктивними економічними законами, з іншого.

4. Низький політичний, загальноосвітній та культурний рівень не тільки населення, а також членів та керівників комуністичної партії.

5. Об'єктивні потреби модернізації всіх галузей народного господарства потребували значних коштів. Відмовившись від природного процесу накопичення, сталінське керівництво взяло курс на форсування темпів економічного росту

За короткий термін НЕП довів свою ефективність. Але його резерви обмежувались лише "відбудовчим ефектом". Коли на чергу дня стала глобальна пробле­ма докорінної модернізації всіх галузей народного господарства, виявилось, що внутрішнього потенціалу НЕПу для вирішення цього завдання було недостатньо.

Згортання НЕПу наприкінці 20-х рр. зумовлене внутрішніми економічними протиріччями та суперечливими процесами, які він зумовив в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитись владою, швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціальної напруги, а отже, і створенням соціальної бази для відмови від ринкових відносин

142

143

144