Завдання

І

1. Забезпечення еко­номічної самостійності і незалежності СРСР.

2. Перетворення СРСР з аграрної відсталої країни в високорозвинену промислову державу.

3. Зміцнення обороно­здатності країни.

4. Створення матеріально- технічної бази для модернізаціі промис­ловості і сільського господарства.

5. Стимулювання неухиль­ного зростання продук­тивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту трудящих

Труднощі

1. Нестача коштів на індустріалізацію, відсутність зовнішніх джерел фінансування.

2. Дефіцит обладнання, нестача кваліфікованих кадрів робітників та інженерів.

3. Низький рівень економічної освіти у радянського керівництва.

4. Відсутність досвіду здійснення планової індустріалізації

Джерела фінансування

1. Перекачування коштів з легкої та харчової у важку промисловість.

2. Податки з населення.

3. Внутрішні позики.

4. Інфляційне покриття державних потреб.

5. Експорт хліба, нафти, лісу, хутра тощо.

6. Режим економії.

7. Посилення експлуатації селян та робітничого класу

Особливості

1. Інвестування у промис­ловість України, особливо у початковий період індустріалізації, значної частини коштів.

2. Побудова в Україні у роки перших п'ятирічок біль­шості запланованих про­мислових об'єктів.

3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки.

4. Поява у республікан­ському промисловому комплексі нових галузей (електрометалургія, кольорова металургія, нові галузі харчової промисло­вості: маслопереробна, хлібопекарська, маргаринова тощо).

5. Витіснення приватного сектору в Україні більш швидкими темпами, ніж в СРСР загалом

Економічні досягнення індустріалізації'

І

1. Створення сучасної промисловості, що забезпечила незалежність країни від імпорту верстатів, устаткування, чавуну, заліза, сталі і т.д.

2. Будівництво на території України заводів-гігантів: "Запоріжсталь", "Криво- ріжсталь", "Азовсталь", "Дніпроалюмінієвий", "Краммашбуд", Харківсь­кий тракторний завод.

3. Повна реконструкція старих заводів (Луганський паровозобудівний, Мико­лаївський, Дніпропетров­ський, Дніпродзержинський металургійні та ін.).

4. Будівництво Дніпрогесу — найбільшої в Європі електростанції.

5. Будівництво могутніх електростанцій (Зуївська, Штеровська, Харківська, Київська та ін.)

В результаті індустріалізації Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості ряд західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, четверте місце у світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин випередила Франція, Італію

145

146

147

148

149

150

151

Рис. 4.3.12. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні

Основні тенденції' та процеси

Утворення комуністичної форми тоталітарної ідеології — йшла через боротьбу з релігією, закриття "Просвіт", боротьбу проти ухилів у партії тощо

Зрощення правлячої партії з державним апаратом. Партійний білет відкривав шлях до керівних посад в різних галузях народного господарства: у 1934 р. серед керівників і спеціалістів важкої промисловості комуністи становили в Україні четверту частину, серед директорів підприємств — майже 70%

Встановлення монопольного конт­ролю з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва еконо­мікою. Незважаючи на чисельність держапарату, ефективного керу­вання економікою не було. Коман­дна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму СРСР

Монополізація влади більшовиць­кою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій.

Після усунення з політичної арени партій-конкурентів Комуністична партія відкрито монополізувала всю повноту влади в країні. До Консти­туції 1936 р. вперше увійшло поло­ження про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії в політи­чній системі. Існуюча реальна монополія більшовицької партії була закріплена законодавчо

Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям. Тримаючи під цілковитим контро­лем профспілки, комсомол, грома­дські організації, держава забез­печила беззаперечну власну моно­полію на суспільне життя

Утвердження сталінського тоталітарного режиму означало, що Україна цілком була вбудована в жорстку однопартійну радянську систему. Всі сфери суспільно-політичного і соціально-економічного життя знаходилися під контролем єдиної легальної партії — Комуністичної

152

1. період (1928-1931 рр.)

• примусова колекти­візація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ.

2. період (1932-1936 рр.)

• штучний голод, пости - шевський терор, "кіро- вська хвиля".

3. період (1937-1938 рр.) —"великий терор"

1. Репресії проти селян­ства.

2. Боротьба з підпільними "націоналістичними організаціями" (справа СВУ, "Український національний центр").

3. Репресії проти членів КЛ(б)У.

4. Боротьба з "націоналі­стичними елементами" в Академії наук України.

5. Гоніння проти україн­ських письменників, діячів мистецтва.

6. Чистка військових кадрів

1. Тотальний терор торкнувся всіх кате­горій населення, були фізично знищені міль­йони українців, внаслі­док чого українська нація зазнала величез­них демографічних втрат.

2. Занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації.

3. Деформація мораль­но-етичних відносин і налагодження атмос­фери страху та абсолютної покори, заохочення доносів.

4. Посилення політичної залежності України від центру.

5. Шляхом репресій від­булося утвердження тоталітарного режиму

Масові репресії' були важливою умовою функціонування тоталітар­ного режиму, оскільки вони у політичній сфері придушували опози­ційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блоку­вали розвиток громадянського суспільства; в економічній сфері — сприяли підтримці головного стимулу до праці — страху, забез­печували систему дармовою робочою силою; у соціальний сфері — розколювали суспільство, протиставляли його верстви одну одній, створювали атмосферу взаємної підозри і недовіри, шляхом перма­нентних пошуків ворога забезпечували збереження єдності суспіль- тва

153

4. Західноукраїнські землі в 20-30 рр. XX ст. Рис. 4.4.1. Колонізація Західної України

Паризька мирна конференція 1919 р. вирішила долю західноукраїнських зе­мель. Рада Антанти в 1923 р. остаточно погодилася на приєднання частини українських земель до Польщі, Румунії, Чехословаччини за умови додержання національних прав українців

V

н

■■ ■ ■■ ■ ■■ ■ и ■■ ■ ■

Після Першої світової війни західноукраїнські землі опинилися під владою трьох держав: Польщі, Чехословаччини, Румунії. Усі ці територіальні зміни було закріплено рішеннями Антанти

154

Рис. 4.4.2. Правовий статус західноукраїнських земель

Польща, Румунія, Чехословаччина проголосили себе унітарними державами

Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини не мали самовряду­вання, власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями

Під владою Польщі

Польський уряд скасував Галицький автономний сейм. Було ліквідовано місцеве самовря­дування, функції якого почали вико­нувати урядові ко­місари.

Конституція Польщі 1921 р. не перед­бачала права на територіальну автономію україн­ських земель. Галичину було по­ділено на три воєводства: Львів­ське, Тернопіль­ське, Станіславське

Під владою Румунії

Прийнято закон, згідно з яким зако­нодавство старого королівства поши­рювалося на приєд­нані землі.

Замість 11 повітів стало 5, повіти ді­лилися на волості, волості — на гро­мади.

Було ліквідовано

самоврядування

громад.

На місце старост румунські адмініс­тративні органи при­значали "примарів". На чолі повітів стоя­ли "префекти" — ставленики Міні­стерства внутрішніх справ

Під владою Чехословаччини

Закарпаття не отримало автоно­мії, однак україн­ське населення не відчувало такої си­льної національної дискримінації, яка панувала в Румунії і Польщі

Українці були позбавлені можливості обіймати адміністративні поса­ди в державних органах влади, офіцерські посади в польській, чесь­кій, румунській арміях

155