1.1. Об”єкт, предмет та гіпотеза дослідження.

Об'єкт дослідження даної роботи: самосвідомість у старшому шкільному віці.

Предмет дослідження: особливості формування позитивної «Я-концепції» в юнацькому віці.

Мета роботи: визначити особливості формування позитивної «Я-концепції» та розробити засоби психокорекції негативних емоційних станів старшокласників.

Гіпотеза дослідження склала припущення про те, що в старшому шкільному віці прояв емоційних станів пов'язанний з особливостями «Я-концепції».

Задачі дослідження:

1) теоретично обґрунтувати проблему формування позитивної « Я-концепції»;

2) експериментально дослідити емоційно-оціночні компоненти «Я-концепції»;

3) розробити способи і методи емоційної саморегуляції старшокласників.

База дослідження. У дослідженні дипломної роботи приймали участь старшокласники Садівської загальноосвітньої школи Шахтарського району, Донецької області. Були використані такі методики: методика визначення рівня самооцінки Дембо-Рубінштейна (у модифікації А.М.Прихожан); опитувальник Т.Лірі для визначення «Я» - реального і «Я» - ідеального; методика визначення рівня тривожності Ч. Д. Спілбергера; методика САН; самооцінки психічних станів Г.Айзенка; методи математичної статистики.

1.2. Аналіз проблеми я-концепції людини в класичних психологічних теоріях

За визначенням В.П.Зінченком, Б.Г.Мещеряковим, Я-концепція - це динамічна система уявлень людини про саму себе, котра містить:

а) уявлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей;

б) самооцінку;

в) суб'єктивне сприйняття особистістю чинників, які впливають на неї [34].

Я-концепція не є організмом, а системою тенденцій і дій, спрямованих на самих себе, це спосіб поведінки людини. Усі ці складні дії передбачають наявність живого організму, але не ототожнюються з ним. Коли мовиться про Я-концепцію, то очевидно, що людина є одночасно і суб'єктом, і об'єктом своєї власної життедіяльності. Звідси персоніфікація особливого типу: будь-яка динаміка у схильності організму діяти викликає зміну в суб'єкті, котрий саме зараз сприймає себе як змінний об'єкт.

Т. Шибутані вказує, що загалом люди налаштовані діяти стосовно самих себе так само, як вони ставляться і вчиняють щодо інших, або як оточуючі поводяться з ними. Тому Я-концепцію можна пізнати шляхом вивчення стійкої орієнтації людини до дій над собою.

Я-концепція - це завжди цілісність стосовно того, що сама особистість вкладає у її зміст (реальність, ідеальність, образність та ін.). Вона не може бути обгрунтована через окрему реакцію, що першочергово залежна від вимог конкретної ситуації. Їі значеннєві показники виявляються лише в шаблоні реакцій (системі дій), і хоча кожна з них несхожа на іншу, засадою для них є властивості об'єкта - самого себе. Кожного моменту часу людина формує дещо відмінний Я-образ і реагує на нього відповідно до вимог реальних обставин. Проте стійкість і постійність у поведінці зберігаються тому, зазнає Т. Шибутані, що всі реакції грунтуються на одних передумовах відносно того, до якого психотипу людина належить [50].

В психології під поняттям Я-концепції мається на увазі виділення істотних моментів обумовленого явища. Таким чином, нам необхідно виділити істотні сторони, що впливають на формування, а також існування такого явища як самосвідомість особистості.

По-перше, людське Я - явище не фізичного, а соціального і психологічного походження. Формування самосвідомості можливе тільки при залученні людини в суспільні взаємини, де вплив соціума є невід^,ємною частиною дії.

Підтвердження цьому можна знайти в роботах Є. Єріксона, який запропонував генетичну теорію формування єгоідентичності і рівнобіжного формування психосоціальної «групової ідентичності». Отже, при відсутності соціальних відносин формування самосвідомості не відбувається. Так Дж.Мід підкреслював головну роль соціальних взаємодій як джерело Я - концепції.

По-друге, самосвідомість - це процес, за допомогою, якого людина пізнає себе і відноситься до самої себе. В ході даного процесу, як і будь-якого іншого, з'являється продукт - уявлення про себе, що складається в Я - образ чи Я - концепцію.

По-третє, самосвідомість необхідно розглядати як важливий структурний компонент особистості, завдяки якому людина здатна не тільки свідомо сприймати вплив навколишнього середовища, але і самостійно направляти власну активність на оволодіння соціальним досвідом діяльності і поведінки [37].

Отже, метою самосвідомості є удосконалювання основного і головного призначення людини - його зовнішньої творчої діяльності. Я - це своєрідний центр управління поведінкою, діяльністю, спілкуванням і вчинками людини, тобто «внутрішній» господар, котрий в психології отримав назву особистість. Бути особистістю - щонайперше означає бути суб^,єктом діяльності і самосвідомості. Це переконливо доводить дослідження самооцінки Н.Неймарк, А.В.Захарова, моральної регуляції поведінки, конфліктних смислів, будови самоставлень В.В.Столін, С.П.Пантілеєв та ін., «відкриття» людиною свого власного Я у процесі вікового розвитку І.С.Кон. Як підкреслює В.А.Петровський, особистість - є господар самого себе, така максима ціннісного осмислення феномена особистості в культурі. В одно час, кожна людина, привласнює той чи інший шаблон колективного життя, інтегрує різні свої схильності у єдину персоніфікацію Я, через котру і завдяки якій, отримує відповідний статус у групі [10].

Таким чином, становлення Я-концепції особистості залежить, з одного боку, від реального чи природного оточення, в якому вона процесно самовизначається, а з другого - від символічного середовища, через котре пізнає світ і себе його засобами.

Структура Я-концепції людини за Р.Бернсом складається з трьох компонентів: когнітивного, що ототожнюється із Я-образом; оцінкового, який втілюється у ставленні її до себе та виявляється у самооцінці; поведінкового, котрий ініціює вчинки особистості.

Я-концепція проходить складний шлях онтогенезу. Первинно вона формується у сім'ї як результат міжособистісних взаємостосунків із значущими дорослими, які визначають систему установок, а відтак розвивають Я-образ та частково Я-ставлення дитини.

Структурна складова психологічної організації людини, на думку Р.Бернса виконує три функції: а) забезпечує гармонію психічного світу особистості; б) інтерпретує її власний досвід; в) є джерелом очікувань віддаленого майбутнього [2]. К.Роджерс, що усі мотиви людини поєднанні в один мотив-тенденцію до актуалізації як природжене прагнення особистості рухатися в напрямку більшої складності, автономії та розкриття власного позитивного потенціалу. Чим активнішою буде ця тенденція, тим у людини виникає: а) більша ймовірність щодо переборення «уоми цінності», яка закладена в дитячі роки; б) вища усвідомленість і відкритість для внутрішніх і зовнішніх переживань; в) свобода у формуванні себе і свого буття [43].

Поведінку людини можна зрозуміти тільки в термінах суб^,єктивних переживань, де кожен спроможний визначити свою долю, суттєво є цілеспрямованим, заслуговує довіри, йде шляхом самовдосконалення і в такий спосіб виявляє та формує свою індивідуальність.

Єдиною реальністю в контексті сприймання людиною довкілля є суб^,єктивна реальність, тобто її особистий світ переживань, основу якого становить Я-концепція - найважливіший персонологічний конструкт. Поведінка людей переважно відповідає їхній Я-концепції; загроза виникає тоді, коли особистість відчуває невідповідність між Я-схемою та загальним організмічним переживанням, тоді вона прагне захистити цілісність свого «Я» шляхом спотворення, або запереченим сприймання. Разюча невідповідність між Я-концепцією і буденним переживанням спричинює особистісні розлади. Воднораз взірцем психічного здоров^,я є люди, котрі відкриті переживанням, повно довіряють їм і вільно рухаються в напрямку актуалізації себе як повноцінно функціональні особистості.

Підхід Е.Еріксона сутнісно є розвитком концепції З.Фрейда, тільки зорієнтований на соціокультурний контекст ставлення свідомого Я індивіда - Его. Проблематика Я-концепції розглядається вченим крізь змістове наповнення Его-ідентичності, котра розуміється як утворений на біологічному підґрунті продукт певної культури. З погляду дослідника життєвий цикл людини містить вісім психосоціальних стадій. Для останніх характерні певні кризи, а у випадку їх позитивного розв^,язання послідовно виникають такі новоутворення у свідомості особистості: надія, сила волі, мета, компетентність, вірність, любов, турбота, мудрість [28].

Теоретичні гіпотези Е.Еріксона утримують розуміння розвитку Его людини протягом усього життєвого циклу. Почуття Его-ідентичності, а пізніше Его-інтеграції оптимальні тоді, коли людина володіє внутрішнью упевненістю у визначенні магістрального напрямку свого життєвого шляху. Тому у процесі їх формування важливе значення має не стільки конкретний зміст індивідуального досвіду, скільки здатність сприймати різні ситуації як окремі ланки єдиного, безперервного у своїй наступності, досвіду індивіда.

Якщо процес утворення Его-інтеграції Е.Еріксон розглядав виключно через позитивне розв'язання психосоціальної кризи у культурній взаємодії, то В.А.Романець - у циклі поєднання життєвого вчинкового шляху із шляхом творчим [29].

Ідея про рівневу побудову самосвідомості висловлювалася і у вітчизняній психологічній літературі. І.С. Кон, узагальнивши дослідження генезису самосвідомості пропонує виділяти в «образі - Я» кілька автономних показників, використовуючи поняття «установки». В цілому «Я - образ» розуміється як настановна система, що володіє трьома компонентами:

- когнітивним (знання про себе);

- афективним (відношення до себе);

- поведінковим (готовність до дії в відношенні до об'єкта) [22].

1.1. Чеснокова розрізняє 2 рівні самосвідомості, використовуючи критерій співвіднесення знань про себе:

1 рівень - відбувається співвіднесення в межах співвідношення «Я» і «інша людина»;

2 рівень - співвіднесення знань про себе відбувається в процесі аутокомунікацій, тобто в межах «Я і Я»;

Докладна рівнева концепція самосвідомості та особистості в цілому запропонована Е. Еріксоном [52].

В.В. Столін за основу рівневої побудови брав характер активності людини, в межах якої формується і діє його самосвідомість. Людина одночасно є біологічним індивидом (організмом), соціальним індивидом і особистістю. Процеси самосвідомості забезпечують активність людини на кожнім рівні [52].

На рівні організму активна діяльність відбувається в системі «організм - середовище». Дана активність обумовлена основними потребами людини. Основним продуктом даного рівня є «схема тіла». Зріст людини, його вага, здоров'я, зір, колір обличчя і т.і. здатні стати головними складовими ставлення до себе. Тільки тіло є зримою і відчутною частиною нашого «Я».

Продукт прийнято позначати як «образ Я», що відображається у багатопланових уявленнях про себе. Такі уявлення співвідносяться з різними сферами прояву людини. І. Джеме, К. Роджерс, М. Розенберг і багато інших виділили різні форми уявлень про себе диференційовані в різних напрямках.

1.По сфері прояву людини. Такі як «соціальне Я», «фізичне Я», «інтимне Я», «духовне Я», «публічне», «моральне» і так далі.

2.По реальності й ідеальності («реальне» і «ідеальне»).

3.По тимчасовому відрізку («я в минулому», «я в сьогоденні»...). Думка більшості авторів схожа в переконанні чинності «ідеального Я». В уявленнях про те, якою людина хотіла б бути, часто ховається віддалена мета. Наслідком нормального розвитку є поглиблення в розбіжності «ідеального» і «реального Я». Це відбувається внаслідок адекватної оцінки своїх можливостей і поставленої мети [13]. З усього вище сказаного можна говорити про образ «Я» як про результат апробації людини своїх самооцінок, прагнень і соціально-психологічних сподівань у процесі життєдіяльності.

Над питанням про розвиток самосвідомості працювало не одне покоління психологів. На даний момент існує кілька поглядів на проблему виникнення самосвідомості.

На думку Л.І.Божович, самосвідомість виникає в дитячому віці, інші первинну появу відносять до віку 2-3 роки. Але незалежно від того, що існують різні погляди на появу самосвідомості, дослідники всіляких шкіл і напрямків згодні в одному, що розвиток самосвідомості в підлітковому і ранньому юнацькому віці настільки яскраво і наочно і не викликає сумніву в значенні для формуванні особистості [3].

Таким чином, в теоретичних дослідженнях «Я-концепції», як в зарубіжних, так і в вітчизняних, вносяться різні характеристики особистості. Самосвідоміть - визначальний конструкт внутрішнього світу людини, котре сутнісно полягає у сприйнятті нєю численних образів самої себе у потоці найрізноманітніших ситуацій соціальної взаємодії та поєднанні цих образів у цілісне узагальнене уявлення. Людина по-справжньому стає особистістю лише тоді, коли у неї певно формується поняття «Я».