14Втрачали сзою благонадійність. За таких умов виникають буддизм і джайнізм як неправовірні системи, опозиційні ортодоксальному брахманізму та авторитетові Вед.

Буддизм, за визнанням давньоіндійських письменників, виник тоді, коли "браміни відійшли від благонадійності і стали брамінами лише від народження". Його засновником став Гаутама, виходець із знатної родини північно-східної Індії. Після народження сина він залишив дім, тривалий час мандрував по країні в пошуках істин, які б допомогли людині знайти правильний шлях у житті і забезпечили її звільнення. За проголошення цих істин Гаутама отримав ім'я Будди —- Пробуджений. Помер Будда в 483 р. до н. е. у віці 80 років, не написавши жодної праці. Канонічна розробка вчення буддизму була здійснена його учнями і послідовниками. До нас дійшли збірники викладу вчення буддизму — пітаки (корзинки), об'єднані в трипітаці; Винал-пітака — корзинки поведінки, настанови управління життя буддиського ордену; Сутта-пітака — джерело дхарми, релігії Будди; Ахі-дхамма-пітака — корзинка самої високої релігії.

З гочки зору буддизму, Всесвіт — це безконечний процес окремих елементів матерії 5 духу, що з'являється і зникає без реальних осіб і без постійних субстанцій. Відповідно в світі немає нічого, що б у певному аспекті не було відносним і не давало підстав для заперечення конечної реальності всього існуючого. Це стосується і "Я", бо якщо особа є процес, то "моя особа" не зберігається після смерті і не народжується. Це тіло не моє, воно є наслідком попередніх дій. Як полум'я запалюється від іншого полум'я, так і життя виникає від іншого житгя. Істоти виникли від дій, але неправильно буде сказати, що я отримав плід дій, які я здійснив у другому житті, другому тілі. Існує гіричинно-наслідковий ряд для неіснування однієї свідомості і неіснування окремої сутності, що отримують плоди добрих і злих дій. Свідомість постійно змінюється, а тому ніяк не можна перейти із життя в життя. Все, що ми бачимо, є причинно-наслідковий ряд, і тим гірше для нас, якщо ми пов'язуємо з ним наше "Я". Властива природа речей не причетна до гіричинно-паслідкових відносин. Вона знаходиться в галузі вічних, незмінних сутностей за межами явищ, прилучення до яких неможливе. Звідси і їх нереальність, "порожнеча".Існування людини пов'язане із стражданнями, де народження, хвороби, старість, зустріч з неприємним і прощання з приємним, неможливість досягнення бажаного — все призводить до страждань. Причина страждань є жадання, що веде через радість і страх до переродження і народження знову. Подолання страждань полягає в подоланні жадань правильним судженням, правильним рішенням, правильною мовою, правильним життям, правильним прагненням, правильною увагою, правильним зосередженням. Указані чотири благородні істини і восьмистугіінчастий шлях подолання жадань, проголошені Буддою, стали центром учення буддизму. Пізніше поняття "жадання" було змінене поняттям рача (бажання, прагнення), а серед причин страждань названо і незнання (агідсі), тобто незнання істинного шляху, який веде до досконалості. Тільки перетинаючи потік існування, відмовившись від минулого і майбутнього, того, що лежить між ними, людина стає здатною до досконалості, оскільки це да с змогу зосередити всі сиди па споглядання, поглиблений погляд у самого себе, відкрити своє єднання з істиною, звільнити себе від карми. Оскільки все у світі плинне, рухоме, приречене на загибель, то шлях до припинення страждань — це шлях покори, смирення: ні до чого не прагнути, перемогти себе, зректися усього, досягти повної байдужості й незворушливості. Вищим проявом такого стану є нірвана — "згасання, яке виникає тоді, коли вичерпується момент дхарі".

Загалом Будда був реалістом і чудово усвідомлював, що існуюче становище людини не відповідає її сутності, далеке від ідеального і ніякі жертвоприношення, обіцянки Вед не змінять його. Будда закликав до розвіювання розумового дурману, досягнення спокою серця, шо означало вийти за межі реального суспільства, ввійти в життя сингх — ордену монахів на зразок племінних колективів, шо могло забезпечити реальний доступ до високого рівня моральності родового суспільства, правильного життя з його вимогами не шкодити живим істотам, не брати чужого, утримуватися від заборонених статевих контактів, не користуватися п'янкими напоями. Звідси практична орієнтація системи буддизму. Її теоретичні положення пов'язуються з питаннями щодо того, хто може досягти нірвани як вищої мети виходу з кругообігу перевтілень. Щодо цього питання буддизм розпадається на

ряд напрямів, головними з яких є хінаяна ("мала повозка") та махаяна

16

("велика повозка"). Представники першого напряму стверджують, що шлях до нірвани відкритий лише монахам, які відмовляються від світського життя; представники другого наголошують, що досягти нірвани може особа, яка сприймає вчення Будди, але відкладає досягнення конечної мети для спасіння інших.

Буддизм широко визнаний в Індії і переважає там близько 1500 років; він і понині поширений у Китаї, Японії, інших країнах Сходу як досить впливове релігійне вчення.

Джайнізм; ймовірно, виник раніше від буддизму. Засновником його вважається мудрець Махавіра, хоча він є лише останнім серед 24 пророків вчення джайнізму. Йому передував ІІарагва, котрий жив за 250 р. до Махавіри. Його попередником за 8400 р. до кончини Махавіри був Аріштанема, Аріштанема наслідував Намі, який жив майже 500 тис. років до нього. Довільно оперуючи часовими масштабами, джайнізм доводить витоки свого вчення до родових тотемічних тварин і в такий спосіб намагається довести вічність свого вчення, що затрудняє встановлення точних часових меж його виникнення, Відомо, що джайнізм тривалий час існував як усна традиція і лише в V ст. до н. е. були розроблені його канони, а його послідовники розділилися на дві секти: дігамбери (одягнені повітрям, ті, хто 'заперечує одяг") і швегамбери (одягнені в біле).

Згідно з поглядами джайнізму світ має упорядкований характер, він ніким не був створений і не може бути знищений. Основою світу є душа, (по постійно обмежується матерією карми. Джайнізм обстоює множинність душ, їх монадолої ічний характер та ієрархічність. Душі, обмеження яких матерією карми найобгяжливішє, знаходяться внизу, а ті, що звільняються від неї, постійно піднімаються нагору, доки не досягнуть найвищої межі. Сутність людини, з точки зору джайнізму, двомірна — матеріальна (адж]ва) і духовна іджіва). їх пов'язує карма як тонка матерія. Вона утворює тіло карми і дає можливість матерії з’єднатися з грубою матерією. Поєднання неживої матерії з душею за допомогою карми сприяє появі індивіда, особистості, душа якої постійно супроводжується кармою в ланпюгу безконечних перетворень. І тільки тоді,