1. зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

2. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості і вживати усіх заходів для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

3. Зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

4. за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна.

5. зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення.

6. зерновий склад, який зобов'язався взяти зерно на зберігання у передбачений договором складського зберігання зерна строк, не має права вимагати передання йому цього зерна на зберігання. Власник зерна, який не передав його на зберігання у визначений договором строк, зобов'язаний відшкодувати зерновому складу збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив останнього про відмову від договору зберігання.

7. поклажодавець зерна зобов'язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов'язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

8. якщо поклажодавець зерна у запропонований зерновим складом термін не забрав зерно, зерновий склад має право продати його на конкурентних засадах. Кошти, одержані від продажу зерна, передаються поклажодавцю зерна за вирахуванням сум, належних зерновому складу, у тому числі його витрат щодо продажу зерна.

9. зернові склади зобов'язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.

10. зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію, які виписуються після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

11. зерновий склад повинен застрахувати зерно, прийняте на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, від ризиків випадкової загибелі, пошкодження або втрати за рахунок коштів поклажодавця.

4. Правове регулювання ринку цукру.

Закон України від 17 червня 1999 р. "Про державне регулю­вання виробництва і реалізації цукру".

Бурякоцукровий комплекс - сукупність господарюючих суб'єктів усіх форм власності, які вирощують цукрові буряки, займаються їх переробкою на цукор і здійснюють його реалізацію;

Декларування наявності цукру - подання суб'єктами підприємницької діяльності, які виробляють цукор і зберігають його для подальшої реалізації, здійснюють оптову чи роздрібну торгівлю цукром, декларації про обсяг цукру, що перебуває у їх власності;

Квота поставки цукру на внутрішній ринок (квота "А") - максимальна кількість цукру для поставки на внутрішній ринок з 1 вересня поточного року до 1 вересня наступного року для задоволення внутрішніх потреб;

Мінімальна ціна на цукор - нижня межа ціни при укладанні угод купівлі-продажу на внутрішньому ринку України в обсягах квоти "А"

Державне регулювання виробництва та реалізації цукру в Україні полягає в наступному:

1. Обсяги виробництва цукру, що поставляється на внутрішній ринок України, обмежуються квотою "А".

2. Граничні розміри квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України.

3. Обсяги виробництва цукру в межах квоти "А" розподіляються між цукровими заводами органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, на конкурсних умовах. Розподіл обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" здійснюється не пізніше 1 січня поточного року.

4. Порядок та умови розподілу обсягів виробництва цукру в межах квоти "А" визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом і розподіляються обласними та районними органами виконавчої влади на конкурсних умовах.

6. Роздрібна торгівля цукром може здійснюватися виключно особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством України.

7. Для стабільного забезпечення потреб внутрішнього ринку цукром протягом року та недопущення значних сезонних коливань ціни на нього визначаються квартальні та місячні обсяги реалізації цукру.

8. Захист вітчизняних виробників від імпорту цукру та продуктів з підвищеним вмістом цукру здійснюється відповідно до законодавства України.

9. Ввезення цукру в Україну фізичними особами здійснюється лише в обсягах, що необхідні для власного споживання, граничні розміри якого визначаються КМУ.

10. Декларування наявності цукру є обов'язковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форми власності, які виробляють цукор і зберігають його для подальшої реалізації, здійснюють оптову чи роздрібну торгівлю цукром.

11. Дані про суб'єктів підприємницької діяльності та обсяг цукру, що перебуває у їх власності, зазначені у відповідній декларації, є конфіденційними.

12. Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються для виробництва цукру квоти "А", і мінімальна ціна на цукор квоти "А" визначаються щорічно Кабінетом Міністрів України за пропозиціями Міністерства агропромислового комплексу України з урахуванням базисної цукристості і встановлюються щорічно до 1 січня поточного року із застосуванням щомісячних індексів інфляції.

13. За порушення норм цього Закону юридичні та фізичні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством України.

у разі поставок цукру на внутрішній ринок понад встановлену квоту або реалізації його за цінами, що нижчі від визначеної мінімальної ціни, з суб'єкта підприємницької діяльності стягується штраф у розмірі подвійної вартості цукру, реалізація якого здійснена з порушенням встановленого порядку.

у разі неподання або несвоєчасного подання суб'єктами підприємницької діяльності декларації про обсяг цукру, що перебуває у їх власності, чи зазначення у декларації неповних або недостовірних даних з таких суб'єктів стягується штраф у розмірі від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.