Функції релігії

У суспільстві релігія виконує безліч функцій, зокрема, такі найважливіші функції. Компенсаторна функція – пошук шляху до спасіння від недосконалості земного існування, шляху до позбавлення від страждань, до безсмертя. Соціально-стабілізуюча функція – це ступінь впливу релігії на суспільний спокій у суспільстві. Світоглядна функція, яка допомагає формувати релігійний світогляд людини, що усвідомлює себе творінням Божим, а не результатом еволюції, а також розуміє, щo первинним є Бог, а вторинним – матерія. Інтеграційна – функція об'єднання віруючих певної конфесії. Регулюючо-контролююча – суворість і обов'язковість виконання конфесійних законів, особливо у країнах Сходу. Виконання норм релігійної моралі. Політична – служить справі освячення влади, її верховних прерогатив. Іноді релігія впливає на розвиток політики. Катарсис – функція виховання на основах релігійної моралі. Моральна функція релігії, яка властива кожній релігії і виявляється у її позитивному впливі на поведінку кожної людини, щоб чинити добро, а уникати зла. Сугестія – функція впливу на підсвідомість тощо.

Релігієзнавчі науки

Сукупність наук про релігію називають релігієзнавством. До релігієзнавчих наук належать: історія та порівняльна історія релігії, археологія та етнологія релігії, психологія та соціологія релігії, географія та екологія релігії, педагогіка релігії, феноменологія релігії, філософія та богослов’я релігії. Релігієзнавчі науки досліджують феномен релігії за допомогою емпіричних наукових методів і трактують релігію як своєрідне емпіричне явище. Історія релігії описує релігійні вірування до нашої ери і нашої ери, а саме, конкретні умови культури, хронологічні рамки виникнення релігії. Археологія релігії досліджує розкопки, які належать до релігії певної країни. Психологія релігії займається внутрішніми релігійними переживаннями людини, зокрема, питаннями віри в те, що Бог є творче життя і вірою в те, що Бог нами постійно опікується. Соціологія релігії займається зв’язками релігії із суспільством та намагається відповісти на запитання, що об’єднує, чи роз’єднує людей. Педагогіка релігії розглядає релігію як феномен виховання. Філософія релігії пояснює природу релігії, її сутність та завдання, а феноменологія – як унікальне явище людства. Географія релігії займається питаннями географічного положення релігії тієї, чи іншої країни. Етнологія релігії займається вивченням вірувань, культів і релігій народів. Зокрема, в Європі є романські народи, до яких належать: італійці, французи, іспанці, португальці, які переважно є римо-католиками, а також румуни – православні. Серед італійців найбільше богопосвячених осіб: 115 тисяч монахинь і 67 тисяч священиків. До європейських народів теж належать германські народи, а саме: німці (половина римо-католиків, а друга половина протестантів), голландці, шведи, норвежці, данці (переважно протестанти), а також англійці, які переважно англіканці та католики. Європу населяють безперечно слов’янські народи, до яких належать: українці, білоруси, у яких є більшість православних і греко-католиків, а також росіяни, серби, македонці, болгари (православні), поляки, словаки, словінці, хорвати, чехи, які переважно є римо-католиками. До окремих народів Європи належать греки, з яких 67% православних християн, а також: литовці (римо-католики), латиші (римо-католики і протестанти), фіни (протестанти і православні), естонці (лютерани), іспанські баски (римо-католики, з яких вийшов відомий засновник ордену єзуїтів – святий Ігнатій Льойола). В Азії поголовно проживають індуси (Індія), буддисти (Індія, Китай), синтоїсти (Японія), мусульмани (арабські країни), православні (Сибір), християни малабарці (Індія), мароніти (Ліван) та маланкарці (Ірак), а також християни вірмени і грузини, які переважно православні. Африку населяють ефіопці (абіссінці), копти (Єгипет), православні та мусульмани (Судан), римо-католики, анімісти (вірять у духів), протестанти (Південна Африка, Кенія). Північну Америку населяють римо-католики, греко-католики і євангелисти (США), римо-католики, греко-католики, православні та євангелисти (Канада), римо-католики (Мексика), а Південну Америку – римо-католики. В Австралії також поголовна більшість римо-католиків та протестантів.

Релігія охоплює не тільки суб’єктивну (людську) сферу, а й об’єктивну (надприродний світ), який недоступний для науки і її методів. Cхильність людини до релігії випливає від бажання людини пізнати правду, яка може визволити її (пор. Ів. 8,32). Релігійні права людини – це право на релігійну свободу; право на приватне й публічне сповідування своїх релігійних переконань; право мати релігійні переконання. Предметом релігії є правдивий Бог.

У кожній релігії – важливі віра та обряд. Віра як прийняття за правду (без перевірки) того, що об’явив Бог в об’явлених релігіях Старого Завіту (юдаїзм) і Нового Завіту (християнство) або того, що оголосила людина – пророк у природних релігіях (буддизм, конфуціанство, даосизм, іслам). Обряд – це зовнішня форма Богопочитання, що виражається в певних ритуалах і церемоніях. У кожній релігії також є важливими культові свята, дні, місця, речі та дії.

Релігія, як складне духовне утворення і суспільно-історичне явище не вкладається в однозначні, прямолінійні характеристики. Одна із історичних місій релігії – формування свідомості, єдності людського роду, значущості загальнолюдських моральних норм. Мета вивчення “Релігієзнавства” – оволодіння знаннями у царині релігієзнавства, сукупності наук, які вивчають релігію як феномен людства.

Релігії є: природні, тобто такі, у яких людина приймає розумом існування Бога та надприродна, тобто об’явлена Богом через Мойсея та подана через Ісуса Христа. Крім того існує і такий поділ релігій: теоцентричні, космоцетричні, антропоцентричні, об’єктивні та суб’єктивні. Різноманіття релігій свідчить про задум Творця, щоб люди у своїй релігії змагались до доброї слави щодо Бога і своїх ближніх та були вирозумілими і толерантними щодо інших переконань. В українській культурі важливо глибоко пізнати християнство, яке спричинилось до розвитку нашої державності, ментальності й духовності.

Секуляризація (із французької мови – світський) – це звільнення від впливу Церкви в громадській та розумовій діяльності, у художній творчості. У середовищі сучасної молоді подекуди можна почути вислів: ”Бог – так, Церква – ні”, що яскраво виражає позицію секуляризму, згідно з якою, Церква нібито стоїть на заваді вільного мислення й творчості. Секуляризація веде до практичного атеїзму. Філософія екзистенціалізму –близька до такої позиції.

За твердженням професора Анатолія Колодного у сучасному (модерному) суспільстві відбувається внутрішня й зовнішня секуляризація християнства як світової релігії. Внутрішня секуляризація (дехристиянізація або десакралізація) традиційного християнства виявляється у таких напрямах:

• втрата християнською релігією ролі морального імперативу повсякденної життєдіяльності вірних, підміна орієнтацій на моральні цінності християнства орієнтаціями на матеріальні цінності;

• поширення християнського вільнодумства і втрата, зокрема, серед інтелігенції довіри до змісту вчення конфесії;

• зростання кількості розлучень і шлюбів з іновірцями;

• звертання уваги не на духовний зміст, а лише на видовищність обрядів;

• недотримання вірними встановлених Церквою норм регулювання особистого життя (зростання кількості абортів, розлучень).

До зовнішньої секуляризації належить:

• знецінення євангельських істин внаслідок плюралізму в суспільстві та урізноманітнення їх тлумачень сектами;

• зростання кількості нетрадиційного християнства (неохристиянства);

• зростання світськості держав, які виявляли себе як християнськими (кардинал Руїні: “Рим перестав бути християнським містом”);

• формування уяви про християнство як одну з можливих культур.

Ця дисципліна як частина гуманітарних дисциплін допомагає формувати в слухачів духовний світогляд, культуру, поведінку, толерантність, вирозумілість та вміння розпізнати те, що об’єднує представників різних релігій. Множинність релігій і вірувань не суперечить Божій волі, а вона є віддзеркаленням розмаїття світу, поділу людства на раси, нації, держави, а також природи самих людей щодо духовності й спасіння. Відомий вислів: ”Хто знає одну, не знає ні одної” – можна застосувати і до релігії. Релігії поділяються на світові, регіональні, локальні та місцеві. До світових релігій належать релігії (християнство, іслам), що розвиваються впродовж історії людської цивілізації, містять загальнолюдські надетичні цінності, охоплюють значну частину людства. Регіональні релігії мають надетнічний характер, об’єднують декілька етносів, значних за своєю чисельністю. До локальних належать релігії, віросповідна сутність, ритуал та організація яких несуть на собі вплив особливостей етносу, де утворилися та звідки набули поширення. Вони мають мозаїчний характер просторової організації. Місцеві релігії сформувалися в певному етносі, вони займають незначні території, утворюючи здебільшого дискретні форми просторової організації.