Лекція 4. Виникнення державно-службових відносин

ПЛАН

1. Поняття і особливості державно-службових відносин

2. Види державно-службових відносин

3. Конкурсний відбір при заміщенні посади в системі державної служби

4. Призначення на посаду державної служби

5. Випробування при заміщення посади державного службовця

6. Стажування державних службовців

1. Поняття і особливості державно-службових відносин

З розвитком державної служби як правового інституту про­ходить подальше становлення законодавства про державну службу. При цьому слід зазначити, що окремі вчені висловлю­ють думку з приводу виникнення і розвитку не тільки служ­бового законодавства, але й службового права як комплексної галузі права. Таке твердження, безумовно, вимагає певної аргументації, особливо, стосовно предмета і методу даної галу­зі права. Особливу увагу викликають суспільні відносини, які виникають щодо державної служби, тобто — державно-служ­бові відносини. їх сутність, правова природа ще недостатньо вивчені і досліджені, не дивлячись на те, що вони мають велике як теоретичне, так і практичне значення.

Оскільки державна служба безпосередньо пов'язана з діяль­ністю державних органів і, в першу чергу, органів державної ви­конавчої влади, державно-службові відносини характеризуються рядом ознак, які притаманні адміністративним правовідносинам. Поряд із цим, вони мають ряд особливих ознак, зокрема:

1. Державно-службові відносини — це правові відносини, передбачені законом, тобто для їх регулювання застосовується виключно метод законодавчого регулювання. Метод договірного регулювання, який є основним у трудовому праві, стосовно дер­жавно-службових відносин застосовуватися не може, оскільки це обумовлено сутністю цих відносин. У першу чергу це проявляєть­ся в тому, що дані відносини виникають при реалізації публічно­го, а не приватного інтересу. Оскільки мова йде про публічний інтерес, безумовним є те, що такі відносини повинні регулювати­ся виключно методом законодавчого регулювання, оскільки по відношенню до державних органів та їхніх посадових осіб діє принцип «дозволено тільки те, що передбачено законодавством». Стосовно методу договірного регулювання щодо даних відносин необхідно зазначити, що його частка є настільки незначною, що вона не може суттєво вплинути на природу даних відносин.

2. Державно-службові відносини — це державно-правові «владовідносини». Дана ознака проявляється в тому, що учас­ники даних правовідносин юридично нерівноправні, тобто од­нією із сторін завжди виступає держаний орган або посадова особа — «керівник», які наділені певними державно-владни­ми повноваженнями стосовно другої сторони. Друга сторона, в свою чергу, підпорядкована першій і зобов'язана виконувати всі її приписи і розпорядження. Тобто, вона завжди знаходить­ся у ієрархічній підлеглості.

3. Державно-правові відносини у реальному житті виступа­ють, переважно, як конституційні і адміністративні правовідносини.

4. Державно-правові відносини характеризуються особливи­ми публічними правами і обов'язками, якими наділені державні службовці. Оскільки державні службовці завжди представляють державні органи, забезпечують практичну реалізацію їхніх функцій і повноважень, вони наділені певними правами і обов'язками публічного характеру.

5. Державно-службові відносини, переважно, являють собою відносини щодо забезпечення виконання повноважень держав­них органів.

6. Державно-службові відносини регулюються нормами різ­них галузей права: конституційного, адміністративного, фінан­сового, кримінального, трудового, цивільного і т. д. Дана озна­ка випливає із того, що державна служба є комплексним пра­вовим інститутом.

7. Переважна частина державно-службових відносин регулю­ється нормами публічного права: конституційного, адміністратив­ного, фінансового, кримінального. Частка відносин, яка регулю­ється нормами приватного права — переважно трудового — незначна. При цьому слід зазначити, що в міру подальшого роз­витку державної служби від правового інституту до «службового права», як галузі права, чіткого розмежування публічного і при­ватного права, норми трудового права перестануть відіграва­ти суттєву роль у правовому регулюванні державно-службових відносин. Службове право, безумовно, буде являти собою важ­ливу складову публічного права.

8. Домінуюча роль серед державно-службових відносин на­лежить суспільним відносинам, пов'язаним з державним управ­лінням, організацією діяльності, переважно, органів державної виконавчої влади.

9. Державно-службові відносини характеризуються тим, що однією із сторін, як правило, виступає фізична особа, наділена певними державно-владними повноваженнями.