Самостійна робота №12

Тема: Сироваткова хвороба

Сироваткова хвороба — це алергійне захворювання, спричинене вве­денням гетерологічних чи гомологічних сироваток або препаратів з них. Вона характеризується переважно запальними ушкодженнями судин і сполучної тканини. Гетерологічними препаратами є антитоксичні сироватки (протиправцева, протистафілококова), антилімфоцитарні сироват­ки. Білки цих сироваток є антигенами, що спричинюють розвиток сиро­ваткової хвороби.

Клініка захворювання відзначається різноманітністю симптомів, що пояснюється різницею видів і титрів утворених антитіл.

При первинному введенні сироватки несенсибілізованій особі розвитку гострої реакції передує інкубаційний період упродовж 7—10 діб. Це відпо­відає оптимальному терміну нагромадження в сироватці хворого концент­рації циркулюючих антитіл, необхідних для запуску імунологічної реакції. У продромальний період виявляють гіперемію і гіперестезію шкіри, лімфа- денопатію, невеликий висип довкола місця ін’єкції.

Гострий період розпочинається з підвищення температури тіла, болю, скутості та припухлості в суглобах. Найчастіше уражуються колінні, ліктьові, надп’ятково-гомілкові та променево-зап’ясткові суглоби. Відтак з’являються поліморфний висип (уртикарний, еритематозний, папульоз- ний, папуло-везикульозний, рідко — геморагічний), свербіж шкіри. При появі висипу температура тіла знижується. Поява висипу часто супрово­диться набряками на обличчі, полілімфаденопатією. Лімфатичні вузли збільшуються, вони не сполучені зі шкірою і між собою, м’якої консис­тенції, болісні при пальпації. Зрідка спостерігається спленомегалія. При тяжкому перебігу сироваткової хвороби до патологічного процесу залуча­ються серцево-судинна, травна та нервова системи. Хворі скаржаться на слабкість, задишку, напади серцебиття, біль у ділянці серця за типом кар- діалгії. Відзначають зниження АТ, тахікардію, при аускультації серця вислуховують ослаблені тони, на ЕКГ виявляють зниження біоелектрич­ної активності міокарда. З боку розладів травного тракту відзначають ну­доту, блювання, пронос, з боку нирок — розвиток вогнищевого чи дифуз­ного гломерулонефриту, з боку легень — емфіземи. Нервова система най­частіше уражується невритами, рідше — менінгоенцефалітами. Під час дослідження периферійної крові в продромальний період захворювання спостерігається незначний лейкоцитоз, знижена ШОЕ, на піку хвороби — лейкопенія з відносним лімфоцитозом, незначне збільшення ШОЕ, тром­боцитопенія.

Захворювання триває 5—7 діб, при тяжкому перебігу — 2—3 тиж, од­нак може набувати рецидивуючого характеру із загальною тривалістю про­цесу до кількох місяців.

Картина сироваткової хвороби при повторних уведеннях сироватки за­лежить від терміну, що минув з часу першого введення. При інтервалі впродовж 2—4 тиж розвивається місцева реакція за типом феномена Ар- тюса (у шкірі відкладаються циркулюючі імунні комплекси, що спричи­нює розвиток дерматитів, інколи з некрозом тканин та утворенням вира­зок) та загальна (гарячка, висип, артралгія, деколи — анафілактичний шок). Із збільшенням тривалості інтервалу спостерігається звичайний роз­виток сироваткової хвороби, але із вкороченим інкубаційним періодом.

новіти, дифузні ураження сполучної тканини, некроз шкіри та підшкірної жирової клітковини в ділянці ін’єкції сироватки, гепатити.

Лікування залежить від ступеня тяжкості захворювання. Тяжка форма потребує терапії як при анафілактичному шоку. При легкій формі призна­чають внутрішньовенно кальцію хлорид чи глюконат по 10 мл 10 % розчи­ну, аскорутин, антигістамінні середники, гепарин (10 000—20 000 ОД на добу). Для зменшення свербежу шкіри рекомендують теплі ванни й обти­рання 5 % ментоловим спиртом чи розчиненим столовим оцтом. При стійких артралгіях призначають нестероїдні протизапальні засоби, делагіл.

Прогноз при сироватковій хворобі зазвичай сприятливий. Небезпеку для життя становить анафілактичний шок, міокардит та ускладнення з боку нервової системи.

Профілактика сироваткової хвороби включає чіткий збір алергологіч­ного анамнезу та визначення чутливості до антигенів перед уведенням си­роватки. Для цього підшкірно вводять 0,1 мл сироватки в розведенні 1 : 100. Позитивна реакція свідчить про наявність підвищеної чутливості до даного засобу.

Профілактичне значення має введення сироватки за О.М. Безредкою: спочатку 0,1—0,2 мл і тільки згодом за відсутності реакції — усієї дози.

Профілактика сироваткової хвороби включає і ряд загальних заходів, а саме: поліпшення якості гетерологічних сироваток (удосконалене очищен­ня) та людського гаммаглобуліну; застосування сироваток за суворими показаннями; проведення попереднього тестування. Людям, що перенесли сироваткову хворобу, не рекомендується вживати кінське м’ясо, кумис, мати контакт із тими видами тварин, кров яких використовується для виготовлення сироваток.

Самостійна робота №13

Тема: Інтоксикації пестицидами, ртуттю, свинцем, аміаком.

Отруєння свинцем

Свинець належить до найпоширеніших промислових отрут. Контакт із свинцем відбувається під час плавлення свинцевої руди, загартовування металевих виробів, покриття електричного кабелю, виготовлення куль, в акумуляторному та друкарському виробництвах. Свинець широко застосо­вують для захисту від рентгенівських та іонізуючих променів.

У побуті отруєння свинцем може виникнути внаслідок вживання хар­чових продуктів, які зберігаються в глиняному посуді, покритому сви- нецьумісною поливою, а також пиття води, що тече по свинцевих трубах, та вживання продуктів, забруднених свинцем. Допустима концентрація свинцю в робочих приміщеннях становить 0,01 мг/м³.

Більш чутливі до інтоксикації свинцем діти, жінки та особи, які зло­вживають алкоголем. Патогенез. У виробничих умовах свинець і його сполуки проникають в організм головним чином через органи дихання, рідше — через травний канал та ушкоджену шкіру (свинцеві мазі, примочки, грим).

Свинець усмоктується в дихальних шляхах, звідки швидко надходить у кров, минаючи печінковий бар’єр. У крові одна частина свинцю акумулюється в еритроцитах і лейкоцитах, а інша зв’язується з білками плазми. Місцем його депонування є кістки, печінка, нирки, м’язи. Під впливом ряду при­чин (інтеркурентна інфекція, алкоголь, харчова інтоксикація, психічні трав­ми) свинець надходить з депо у кров. Цим пояснюються спалахи свинцевої інтоксикації у робітників, які давно припинили контакт із свинцем.

До основних симптомів свинцевої інтоксикації належать:

• свинцевий колорит — своєрідне землисто-бліде забарвлення шкіри, яке зумовлене анемією, спазмом судин шкіри, а також збільшенням у крові вмісту порфірину, який спричинює гіперпігментацію;

• свинцева облямівка — лілово-сіра смужка навколо ясен і зубів (ме­ханізм її утворення пов’язують з відкладенням сірчистого свинцю, який утворюється внаслідок взаємодії свинцю, що виділяється із слиною, і сірко­воднем ротової порожнини);

• ретикулоцитоз — понад 1 %, як прояв посиленого еритропоезу;

поява в крові еритроцитів з базофільною зернистістю (понад 15 на 10 000 еритроцитів);

• вміст свинцю в сечі понад 0,04 мг/л.

Клініка. У клінічній картині свинцевої інтоксикації спостерігаються такі синдроми: астенічний, астеновегетативний, свинцевий поліневрит, енцефало- патії, анемічний, абдомінальний, печінковий, нирковий, серцево-судинний.

Астенічний синдром характеризується виникненням головного болю, запаморочення, швидкої стомлюваності, порушення сну, зниження пам’я­ті, млявості, емоційної лабільності.

Астеновегетативний синдром характеризується ознаками свинцевої не­врастенії, до яких приєднуються виражені вегетативні зміни (підвищене потовиділення, нестійка артеріальна гіпертензія, вегетативні невралгії).

Свинцевий поліневрит найчастіше уражає передпліччя. При цьому ви­никає атрофія м’язів, порушується функція кистей (симптом висячої кисті).

Іноді уражуються м’язи — розгиначі ніг, що призводить до розвитку симптому висячої ступні.

Синдром енцефалопатії характеризується виникненням свинцевого ме­нінгіту, психозу, нападів, подібних до епілепсії.

Анемічний синдром характеризується розвитком ретикулоцитозу, появою у крові еритроцитів з базофільною зернистістю. Часто виникають анізоци- тоз і пойкілоцитоз. Пізніше виявляється помірне зменшення гемоглобіну.

Абдомінальний синдром проявляється відсутністю апетиту, солодким присмаком у роті, переймоподібним болем у животі, не пов’язаним із вжи­ванням їжі, закрепами, печією, відрижкою, інколи блюванням. Найтяж­чим проявом інтоксикації свинцем є свинцева коліка. Для неї характерна тріада симптомів: різкий переймоподібний біль у животі;стійкий закреп; артеріальна гіпертензія.

Печінковий синдром проявляється жовтяницею, збільшенням печінки, її функціональною недостатністю.

Нирковий синдром характеризується порушенням ниркового кровообі­гу, спазмом ниркових судин, підвищенням АТ, підвищеним вмістом свин­цю в сечі.

Серцево-судинний синдром проявляється спазмами судин, раннім роз­витком атеросклерозу, порушенням холестеринового обміну, стенокардією, дистрофічними змінами в міокарді. У разі тривалого впливу малих кон­центрацій свинцю розвивається спочатку транзиторна, а потім — і стійка артеріальна гіпертензія, порушується ритм серця (синусова брадикардія або тахікардія, порушення провідності).

Клінічно розрізняють легке, середньої тяжкості і тяжке отруєння свин­цем, а також носійство свинцю в практично здорових людей.

Легка свинцева інтоксикація характеризується розвитком астеновеге- тативного синдрому і помірно вираженими нестійкими явищами токсич­ного гепатиту.

У разі розвитку свинцевої інтоксикації середньої тяжкості в крові хво­рих виявляють виражений ретикулоцитоз, базофільну зернистість еритро­цитів, зниження гемоглобіну нижче від 70 г/л (до 60 г/л). У таких хворих спостерігаються коліки, ознаки поліневриту та гепатиту.

За наявності тяжкої свинцевої інтоксикації у хворих спостерігають анемію, виражену сонливість, тяжкі напади свинцевої коліки, паралічі, енцефалопатію, зниження рівня гемоглобіну нижче від 60 г/л.

Наявність свинцю в організмі характеризується появою його в сечі без розладів функцій організму.

Лікування. Насамперед треба припинити контакт із свинцем (переве­дення на іншу роботу). Здійснюють також заходи, спрямовані на мобіліза­цію свинцю з депо і виведення його з організму. Призначають препарати йоду (калію йодид). Останнім часом застосовують високоефективні засоби, що сприяють активному виведенню свинцю, зокрема тетацин-кальцій у вигляді таблеток або 10 % розчину по 20 мл для внутрішньовенного вве­дення. Таблетки ЕДТА приймають по 250—500 мг під язик, до 2 г на добу (через 1 добу). Курс лікування становить 10—20 діб. Найефективнішим засобом, який швидко знімає напад свинцевої коліки, є пентацин. Внут­рішньовенно дуже повільно вводять 5 % розчин пентацину по 20 мл упро­довж ЗО діб з перервою 4—5 тиж. У деяких випадках призначають 5 % розчин унітіолу по 5—8 мл 1 раз на добу. Хворим на хронічну свинцеву інтоксикацію протипоказані снодійні препарати з групи барбітуратів, а також тривале вживання сульфаніламідних препаратів.

У випадках свинцевої анемії призначають препарати заліза: фероплекс, ферамід, тардиферон, сорбіфер, гемостимулін (всередину) та ферумлек —нутрішньом’язово по 2 мл. Уведення заліза супроводиться прийманням соляної або аскорбінової кислоти.

У разі токсичного свинцевого гепатиту призначають глюкозу з інсулі­ном, ліпотропні речовини (ліпостабіл, ліпокаїн, есенціале), гепатопротек- тори (гепабене, гепатофальк, карсил, ліобіл, гептрал).

За наявності астенічного стану доцільно призначати загальнозміцню- вальну терапію, внутрішньовенне введення глюкози з вітаміном В₁ та ас­корбіновою кислотою.

Під час свинцевої коліки застосовують теплі ванни, грілки, ін’єкції атропіну сульфату, кальцію хлориду, калію броміду (10 мл 10 % розчину). Для поліпшення функції кишок застосовують сифонні, олійні, гіпертонічні та мильні клізми.

Хворим із свинцевою інтоксикацією рекомендують курортне лікування із застосуванням сірководневих ванн (Любінь Великий, Немирів Львівської області).

Профілактика. Проводять механізацію і герметизацію виробничого про­цесу, раціонально обладнують вентиляцію й очищують забруднене випара­ми і пилом свинцю повітря перед викидом його в атмосферу.

Важливим заходом профілактики свинцевих інтоксикацій є заміна свин­цю на менш токсичні речовини.

Робітники, які працюють із свинцем, повинні користуватися респірато­рами, дотримуватись правил особистої гігієни. їм необхідне повноцінне харчування, заборонено споживати їжу в цеху, після роботи вони повинні приймати душ, змінювати робочий одяг.

Цінним лікувально-профілактичним заходом є періодична вітамініза­ція їжі з обов’язковим щоденним вживанням протягом 1 міс щороку ас­корбінової кислоти.

Профілактичні медичні огляди осіб, які працюють зі свинцем і його сполуками, проводять через кожні 3—6 або 12 міс.