Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
звіт.суд.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
897.54 Кб
Скачать

1.2.4. Охорона праці як елемент трудових правовідносин

Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов'язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Працівники мають право на безпечні та нешкід­ливі умови праці та охорону здоров'я в процесі професійної діяльності. Роботодавець зобов'язаний створити у кожному структурному підрозділі і на кожному робочому місці умови праці, що відповідають вимогам нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Цей обов'язок роботодавця є комплексом зобов'язань, встановлених чинним законодавством, колективними та трудовими договорами і угодами. Законодавством також і на працівника покладаються зобов'язання з охорони праці. Він зобов'язаний знати і виконувати нормативно-правові акти з охорони праці, дотримуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним та трудовим договорами, проходити обов'язкові медичні огляди і співпрацювати з роботодавцем в організації безпечних і нешкідливих умов праці. Порушення працівниками зазначених обов'язків вважається дисциплінарним проступком, відповідно роботодавець має право застосувати до працівника заходи дисцип­лінарної відповідальності. Аналогічно має вирішуватися і зворотна ситуація, коли шкоду заподіяно майну працівника внаслідок порушення його прав, внаслідок чого йому заподіяно матеріальну чи моральну шкоду. На думку Н.М. Хуторян, підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове правопорушення, у полягає у протиправному винному невиконанні або неналежному виконанні роботодавцем обов’язку з управління працею, в результаті чого заподіяна майнова чи немайнова шкода працівникові [203, с.221][25]. Цим самим фактично звужуються межі матеріальної відповідальності роботодавця, оскільки за логікою викладу за межами обов’язку з управління працею така відповідальність відсутня взагалі або можливі інші види юридичної відповідальності. Фактично це визнає і сама дослідниця, підкреслюючи, що матеріальна шкода працівникові може бути заподіяна роботодавцем при укладенні трудового договору (прийнятті на роботу), реалізації трудового правовідношення та припиненні трудового договору (звільненні) [203, с.221][26]. Тому не лише невиконання чи неналежне виконання роботодавцем обов’язку з управління працею, а і будь-якого іншого обов’язку у межах правовідносин, які є предметом трудового права, має спричиняти можливість застосування до роботодавця заходів матеріальної відповідальності за умови, коли цим заподіяно матеріальну шкоду працівникові.

Трудове правовідношення опосередковує правові зв’язки, спрямовані на реалізацію права на працю. При цьому мають забезпечуватися такі умови праці, які б максимально враховували особливості людського організму, не завдавали шкоди фізичному і психічному здоров’ю людини. У ст. 21 КЗпП серед обов’язків роботодавця за трудовим договором закріплено обов’язок забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи. Сторони трудового договору наділені комплексом взаємних прав і обов’язків щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Тому в науці трудового права охорону праці розглядають як елемент трудових правовідносин. Праву працівників на безпечні і нешкідливі умови праці та охорону здоров’я під час трудової діяльності кореспондує юридичний обов’язок роботодавця створити на кожному робочому місті умови праці, які відповідають вимогам нормативних актів з охорони прац Закон України “Про охорону праці”, даючи визначення терміну “роботодавець”, називає таким фізичну особу, яка використовує найману працю. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 5 цього Закону умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Отже, можна зробити висновок, що забезпечення прав і обов’язків щодо охорони праці у трудових правовідносинах між фізичними особами не має жодних особливостей порівняно з відносинами за участю юридичних осіб і здійснюється переважно на засадах імперативності, визначеності їх централізованим законодавством. Але чинне законодавство з питань охорони праці не завжди враховує специфічний статус роботодавця – фізичної особи. Більшість положень Закону України “Про охорону праці” щодо її організації роботодавцем об’єктивно не можуть бути виконані фізичною особою. Так, фізична особа навряд чи зможе організувати службу охорони праці, організувати атестацію умов виробництва на відповідність вимогам нормативних актів з охорони праці, розробляти нормативні акти з охорони праці тощо. Тому заслуговують на підтримку положення проекту Трудового кодексу, які передбачають можливість залучати для здійснення основних зобов’язань з охорони праці суб’єктами малого підприємництва – юридичними особами, а також фізичними особами сторонні підприємства, які надаватимуть платні послуги з проведення інструктажу з охорони праці, пожежної безпеки, обстеження умов охорони праці і пожежної безпеки (ст. 309, 320 проекту). Бажано розширити коло послуг, які можуть надаватися вказаним роботодавцям, а також розробити спеціальний порядок надання послуг у галузі охорони праці Важливим серед прав працівників у трудових правовідносинах є право на участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні як застрахована особа. Роботодавець – фізична особа має забезпечити здійснення цього права через виконання обов’язку здійснювати загальнообов’язкове державне соціальне страхування працівників.

Одним із основних принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування [104][27]є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян – суб'єктів підприємницької діяльності. Стаття 7 Основ до застрахованих осіб відносить тих, хто працює на умовах трудового договору (контракту) у фізичних осs,

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]