3. Ув’язнений Петренко за розпорядження начальника виправно-трудової колонії був

залучений до роботи по розбиранню кам’яної кладки у приміщенні на території виправного закладу. Відповідні роботи мали виконуватись з використанням електроінструментів на висоті 5-ти метрів. Петренко, який раніше працював будівельником, вимагав забезпечити його захисними окулярами, гумовими рукавицями, будівельним шоломом і страховим поясом. Не отримавши відповідні засоби, Петренко відмовився виконувати роботу, за що був покараний і поміщений в карцер без виведення на роботу упродовж 20 діб. Петренко, посилаючись на КЗпП України, поскаржився прокурору. Проте останній стверджував, що трудове право не поширюється на ув’язнених і що дії начальника цілком законні.

Чи правомірна відповідь прокурора? Чи є скарга Петренка обґрунтованою?

Як ми вже визначились в якомусь завданні,

Стаття 2 Закону України «Про охорону праці» говорить, дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Тобто, засуджені теж підпадають під сферу цього закону, оскільки вони виконують певну роботу.

Відповідно до ст. 7 КВК, Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Відповідно до ст. 43 КУ, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 118 КВК, засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Ст. 119 КВК ч. 3

Праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.

Ст. 6 ЗУ «Про охорону праці»

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

А йому як ми бачимо не було забезпечено всього необхідного для виконання цих робіт

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.

Тобто в карцер його не мали права відправляти. Крім цього даній статті корелює міжнародна норма.

Ст. 13 Конвенції 1981 року про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище N 155

Працівнику, який залишив робочу ситуацію, яку він мав достатні підстави вважати такою, що становить безпосередню й серйозну небезпеку для його життя або здоров'я, забезпечується захист від неправомірних наслідків згідно з національними умовами та практикою.

Висновок: все незаконно!!

Задача 4.

У листопаді 2009 року Іванчук звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, спричиненої посадовими особами виправної колонії No 9, у якій він відбував покарання. Адміністрація колонії грубо порушувала норми трудового законодавства та Закону України «Про охорону праці», не забезпечивши його та інших працівників котельні засобами індивідуального захисту та молоком, хоча робота кочегаром котельні входить до Списку No 2 виробництв, робіт, професій та посад зі шкідливими та важкими умовами праці. Окрім того, адміністрація колонії не проводила дезінфекції приміщень, де працювали засуджені, допускала перебування осіб, хворих на активну форму туберкульозу легень, разом з іншими засудженими. У наслідок чого Іванчук та деякі засуджені захворіли на туберкульоз легень і такий діагноз у нього було виявлено 08.08.2007 р.

У зв’язку з неправомірною бездіяльністю адміністрації виправної колонії No 9, що привело до ушкодження здоров’я, Іванчук просив суд стягнути на його користь 2000000 грн. моральної шкоди.

Законодавство якої галузі права необхідно застосувати для вирішення спору? Чи підлягає позов задоволенню?

Ситуація має регулюватися нормами цивільного права. В КЗпП є аж одна стаття:

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" не регулюює порядок відшкодування моральної шкоди також.

Тому потрібно звертатися до ЦК. Але тим не менше п.16 ППВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснює, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП). Отже, порушення ЗУ "Про охорону праці" та КЗпП, а саме порушення норм права, які забезпечують безпеку праці працівника (оскільки відповідно до ч.3 ст.119 КВК: праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю, тобто в засуджених такий самий правовий статус в галузі озорони праці, як і в звичайних працівників) є, по-суті, порушенням норм ТП, а отже застосовується позовна давність 3 місяці, тому, якщо буде клопотання від адміністрації колонії, оскільки позовна давність застосовується лише за заявою сторони відповідно до ч.3 ст.267 ЦК: Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, то суд на підставі ч.4 ст.267 ЦК повинен відмовити у задоволенні позову.

Якщо б позовна давність не була пропоущена, то все одно ушкодження здоров'я - це ще не означає, що Іванчуку було завдано моральної шкоди, особливо в розумінні ст.237-1 КЗпП. Іванчук мав "морально страждати, втратити нормальні життєві зв'язки і був змушений прикладати додаткових зусиль для організації свого життя", а іе ще потрібно довести в суді.

Задача 5.