5. Розкрийте сутність стратегії соціального контролю у вирішенні проблем девіантної поведінки. Ваше ставлення до цього підходу вирішення проблеми?

Девіантна поведінка як соціальне явище особливої гостроти набуває у кризові періоди розвитку суспільств, а і саме діяльність установ соціальної роботи є одним із механізмів, що дозволяють підтримувати суспільство дієздатним.

Порушення соціальних норм є реакцією індивіда за умов соціальної дезадаптації, коли він не бачить або не вважає доцільним використовувати інші можливості для задоволення власних потреб.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вона вибирає відмінний від цих норм варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Традиційно суспільство боролося з соціальними відхиленнями за допомогою посилення покарань за девіантну поведінку та соціального контролю за особами, яким вона властива, аж до примусового “перевиховання” та ресоціалізації. Цей підхід і характеризує сутність першої із стратегій боротьби із соціальними відхиленнями – стратегії соціального контролю. Таким чином, за умов стабільного суспільства вдавалося стримувати розповсюдження соціальних відхилень, але не ліквідувати їх взагалі. З іншого боку, це призводило до більшої соціальної ізоляції представників груп девіантної поведінки, провокувало їх опір, упереджене ставлення до будь-яких пропозицій співпраці. Внаслідок цього проблеми груп девіантної поведінки загострювались і поглиблювались. За умов суспільної кризи механізми соціального контролю втрачають свою ефективність і проблеми, пов’язані з девіантною поведінкою, охоплюють все ширші верстви суспільства.

Механізми соціального контролю полягають у процесах соціалізації та груповому тиску. Основними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції.

Впливу соціального контролю насамперед зазнають на собі індивіди, поведінку яких можна характеризувати як девіантну, у формі покарань, визначених юридичними нормами (арешт, ув'язнення, штраф, звільнення, примусове «перевиховання», ресоціалізація та ін.), а також у формі покарань, не передбачених офіційними установами (зневага, осуд, зауваження тощо). У сучасному суспільстві соціальний контроль здійснюється переважно формальними нормами (накази, постанови, закони). Він набув інституційної підтримки, котру здійснюють основні соціальні інституції (армія, освіта, правосуддя, уряд тощо).

Соціальний контроль (за умов стабільного суспільства) дозволяє достатньо ефективно стримувати розвиток соціальних відхилень, але не ліквідовує їх взагалі і це призводить до упередженого ставлення до груп девіантної поведінки з боку суспільства і більшої їх соціальної ізоляції та опору. За умов суспільної кризи соціальний контроль втрачає свою ефективність і проблеми, пов'язані з девіантною поведінкою, охоплюють всі верстви населення.

Основні механізми соціального контролю:

1. власне контроль, здійснюваний ззовні в тому числі шляхом покарань і інших санкцій;

2. внутрішній контроль, забезпечуваний інтериалізацією соціальних норм і цінностей;

3. непрямий контроль, викликаний ідентифікацією з референтною законослухняною групою;

4. «контроль», заснований на широкому використанні різноманітних способів досягнення цілей і задоволення потреб, альтернативних протиправним чи аморальної.

У самому загальному виді можна визначити стратегію соціального контролю так:

• заміщення, витиснення найбільш небезпечних форм соціальної патології суспільно корисними і/чи нейтральними - напрямок соціальної активності в суспільно схвалюваному, або нейтральному руслі;

• легалізація (як відмовлення від карного чи адміністративного переслідування) «злочину без жертв» (гомосексуалізм, проституція, бродяжництво, споживання алкоголю, наркотиків);

• створення організацій (служб) соціальної допомоги: суїцидологічної, наркологічної, геронтологічної;

• реадаптація і ресоціалізація особи, що опинилася поза суспільними структурами;

• лібералізація і демократизація режиму змісту у в'язницях і колоніях при відмовленні від примусової праці і скороченні частки цього виду покарання в системі правоохоронної діяльності;

• безумовне скасування страти.

Соцiологи виділяють три основнi процеси соцiального контролю.

Перший - це процес соціалізації. Спочатку вiдповiднiсть поведiнки дитини соцiальним нормам забезпечується зовнiшним контролем. Але коли дитина стає дорослiшою, збiльшується та частина її поведiнки, що регулюється внутрiшнiми регуляторами. Вiдбувається так би мовити "внутрiшнiзацiя" соцiальних стандартiв поведiнки, або як її звичайно називають психологи і соціологи - "iнтерналiзацiя" (перетворення "екстернальних", зовнiшних регуляторiв, у "iнтернальнi", внутрiшнi щодо особистостi iндивiда). Найчастiше людина приймає цi стандарти без роздумiв або коливань вони становляться "другою натурою". Коли людина утягується у життя групи, вона розвиває таке саморозумiння, яке регулює її поведiнку у вiдповiдностi до норм цiєї групи. Роблячи те, що роблять iншi члени групи, вона набуває відповідної iдентичностi та вiдчуття задоволення. Група стає її групою, а норми групи - її власними нормами. Соцiальний контроль стає, таким чином самоконтролем .

Другий процес соцiального контролю - це процес, що структурує наш соцiальний досвiд. Найчастiше людина позасвiдомо будує свої поняття про реальність тим шляхом, яким її суспiльство упорядковує соцiальнi альтернативи. Доки вона залишається замкненою у соцiальному середовищi, що забезпечує її культурою, вона звикає до дещо обмеженого свiту. Звичайно, людинi навiть не приходить у голову, що iснують альтернативнi стандарти поведiнки. В цьому розумiннi кожна людина є, так би мовити, "культурно обмеженою". Досить часто нонконформiстськi форми поведiнки не виникають у певному суспільстві тому, що вони просто невiдомi цьому суспiльству.

Третiй процес соцiального контролю - це процес покарання за пору- шення норм суспiльства та винагородження за дотримання цих норм. . Тих, хто порушує правила, зустрiчає незадоволення, ворожнеча та остракiзм - або навiть ув'язнення чи смерть. Конформiст отримує схвалення, популярнiсть, престиж та iншi соцiально визначенi переваги.

Альтернативою покаранням і посиленню соціального контролю за представниками груп девіантної поведінки виступає стратегія нормалізації.